Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Загальна характеристика Законів царя Хаммурапі, їхня структура.






У 1901 р. французька археологічна експедиція, розкопуючи м. Сузи в Еламі (на схід від Вавилона), виявила базальтовий стовп, з усіх боків вкритий клинописом. Ця унікальна знахідка була відкриттям найдавнішого у світі зводу законів, укладеного за часів царювання Хаммурапі.

Природно, що для Вавилонії було неприйнятним право Шумера, започатковане законодавчою діяльністю царів III династії Ура. Необхідність створення зводу законів для своєї держави усвідомлював вже другий цар І вавилонської династії Сумулаї-лу, про закони якого згадується у документах його спадкоємців.

Хаммурапі у своїх законах намагався сформувати і закріпити суспільний лад держави, панівною силою в якій мали бути дрібні та середні рабовласники. Свідченням того, якого великого значення надавав Хаммурапі своїй законодавчій діяльності, є те, що він розпочав її ще на початку свого правління: другий рік його царювання названий роком, коли він дав право країні. Щоправда, цей ранній збірник законів не дійшов до нас; відомі науці закони Хаммурапі були розроблені наприкінці його царювання.

Ці закони були увічнені на великому чорному базальтовому стовпі. Зверху на лицьовому боці стовпа зображений цар, який стоїть перед богом Сонця Шамашем — покровителем суду.

Нижче наведено текст законів, що заповнює обидва боки стовпа. Він має три частини. Перша частина — це великий вступ, в якому Хаммурапі проголошує, що боги передали йому царство я того, щоб «сильний не пригноблював слабкого». Далі йде перелік благодіянь, вчинених Хаммурапі для міст своєї держа-ви. Серед них згадуються міста крайнього півдня на чолі з Лар-сою, а також міста, розташовані уздовж середньої течії Євфрату і Тигру, зокрема Марі, Ашшур, Ніневія. Отже, базальтовий стовп із законами Хаммурапі був зведений вже після перемоги Хаммурапі над Римсіном і підкорення земель уздовж середньої течії Євфрату і Тигру, тобто на початку 30-х років його правління. Можна припустити, що копії законів були виготовлені для всіх великих міст його царства. Після вступу йдуть статті законів, які завершуються докладним висновком.

Пам'ятка збереглася у цілому добре. Лише статті останніх стовпчиків лицьового боку стовпа стерті. Вочевидь, це було зроблено за велінням еламського царя, який перевіз після сво-го вторгнення у Дворіччя цю пам'ятку з Вавилонії доСузи, де вона і була знайдена. На підставі слідів, що збереглися, можна встановити, що на вискобленому місці було 35 статей. А загалом пам'ятка мас 282 статті. Завдяки копіям, знайденим у роз-копаних стародавніх бібліотеках Ніневії, Ніппура, Вавилона тощо, можна відновити більшу частину знищених статей.

Закони Хаммурапі охоплюють численні правові питання, пов'язані з життям вавилонського суспільства. Перші п'ять ста-і и (їх нумерація встановлена сучасними вченими) присвячені судочинству. Статті 6—13 визначають покарання за вчинення Крадіжки і способи її виявлення. Статті 14—20 спрямовані про-ін викрадення дітей і рабів та переховування рабів-утікачів. У цих статтях визначено також розмір винагороди за спіймання раба-утікача. В статтях 21—25 розглядаються різні випадки грабежу. Статті 26—41 регулюють обов'язки і права воїнів, причому особливо детально висвітлюються питання їх землеволодіння. Статті 42—47 визначають права і обов'язки осіб, які орендують землю. Наступні п'ять статей (48—52) встановлюють межі права лихваря на врожай заставленого йому поля.

Статті 53—56 передбачають покарання за недбале використання іригаційної системи. Статті 57 і 58 захищають власників полів від шкоди, заподіяної стадами. Статті 59—66 вирішують різні питання, пов'язані з володінням садами, в тому числі питання про право лихваря на врожай із саду його боржника. Наступні статті, які містяться у пошкоджених стовпчиках тексту, присвячені частково питанням володіння будинками і будівельними ділянками, частково різним видам лихварства. У статтях 100—107 йдеться про тамкарів та їх помічників. Корчми, що були водночас і вертепами, розглядаються у статтях 108—111.

Праву зберігання і борговому праву, пов'язаному із забезпеченням позики одним із членів сім'ї боржника, присвячені статті 112—126. Значне місце (статті 127—195) посідає сімейне право. Статті 196—225 встановлюють розмір покарання за тілесні ушкодження. Статті 226 та 227 оберігають рабовласника від умисного знищення тавра на належному йому рабі. Питання, пов'язані з працею архітекторів і суднобудівників, розглядаються у статтях 228—235. Різні види найму детально описані у статтях 236-277.

Законодавство Хаммурапі, як і законодавство Ісина, Ларси та Ешнунни, не містить вказівок на втручання богів. Виняток становлять лише статті 2 і 132, які допускають застосування до особи, звинувачуваної у чаклунстві, чи до заміжньої жінки, звинувачуваної у перелюбстві, «божого суду». В далекому минулому беруть свій початок положення про покарання за тілесні ушкодження згідно з принципом «око за око, зуб за зуб». Закони Хаммурапі поширили застосування цього принципу на лікарів (за тілесні ушкодження, заподіяні невдалою операцією) і на будівельників (за зведення технічно недосконалої споруди). Якщо, наприклад, під час обвалу будинку гинув його власник, страчували будівельника, а якщо його син, — сина будівельника.

Закони Хаммурапі треба визнати однією з найвизначніших пам'яток правової думки давньосхідного суспільства. Це перший відомий світовій історії детально викладений звід законів, у якому освячувались рабовласницький лад і приватна власність.

Вивчення законів Хаммурапі разом із царськими і приватними листами, що збереглися донині, а також приватноправовими документами того часу дає можливість визначити суспільний устрій Вавилонії і водночас спрямованість заходів царської влади. Держава шляхом встановлення суворих покарань захищала рабовласників від непокірних рабів. За тілесне ушкодження, заподіяне чужому рабу, передбачалося, як і за таке ж ушкодження чужої худоби, відшкодування збитків його власнику. Винний у вбивстві раба замість нього мав віддавати його власнику іншого раба. Раби, як і худоба, могли продаватися без будь-яких обмежень. Сімейний стан раба при цьому до уваги не брався. Закон був спрямований лише на те, щоб захистити покупця від обману з боку продавця.

Законодавство захищало рабовласників від викрадення рабів та переховування рабів-утікачів. Смертна кара загрожувала не тільки викрадачеві, а й тому, хто переховував раба. Жорстоке покарання передбачалося також за знищення знака рабства на рабі. У рабовласницькій сім'ї налічувалося зазвичай від двох до п'яти рабів, проте мали місце випадки, коли їх кількість сягала кількох десятків. Приватноправові документи свідчать про різноманітні угоди, пов'язані з рабами: їх купівлю, дарування, найм, передачу у спадщину. Раби поповнювалися за рахунок «злочинців», військовополонених, осіб, куплених на сусідніх територіях. Середня ціна раба становила 150—250 г. срібла.

 

 


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.008 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал