Загальна характеристика Законів Ману.

Специфічні риси давньоіндійського права, що відображають особливості соціально-економічного і державного розвитку Стародавньої Індії, виявилися насамперед в його джерелах, серед яких особливе місце належить дхармашастрам — збірникам релігійно-правових приписів, правил (дхарм). Дхарма — це і норма поведінки, і звід правил, обов'язкових для кожною правовірного індуса, і закон, що регламентує його повсякденне життя. Ця норма має одночасно і релігійний, і моральний, і правовий зміст. У давньоіндійській мові, санскриті, взагалі не було терміна, який позначав би право, відмінного від етичного і релігійного змісту.

Дхармашастри були укладені брахманами, їх поява була пов'язана із соціально-класовим розшаруванням, загостренням соціальних протиріч у давньоіндійському суспільстві. Укладаючи дхармашастри спочатку для своїх учнів, брахмани спиралися на найпоширеніші та загальнообов'язкові норми звичаєвого права, усталену судову практику, царські узаконення. Вони вносили до них свої релігійно-етичні та правові уявлення, які відображали їх класовий світогляд, відносини соціальної нерівності, експлуатації, панування і підкорення. Численні брахманські компіляції — дхармашастри містили матеріали, які стосувалися різних епох, мали різні походження й історичну цін-ність. Вони несли на собі сліди численних виправлень і пізніших додатків. Та обставина, що дхармашастри посіли місце основного джерела давньоіндійського права, пояснюється общинною відокремленістю, слабкістю центральної влади в Стародавній Індії.

Незважаючи на різноманіття дхармашастр, можна побачити багато спільного між ними, взаємовплив, запозичення, тексту-альний збіг, а головне — єдність тих релігійно-філософських концепцій, на яких вони засновувалися. Загальною є сама концепція дхарми — норми поведінки благочестивого індуса, вста-новленої нібито божеством і змінюваної від варни до варни, від касти до касти. Відповідно до брахманського релігійного вчення увесь зміст права, межі дії його норм визначені змістом вед — священним джерелом усіх знань. Звідси випливало, що між дхармашастрами не може бути протиріч. Якщо усі ці протиріччя діставали вияв, а їх насправді було безліч, то вони мали вирішуватися відповідним тлумаченням. «Коли є протиріччя в двох уривках із священного одкровення, вони обидва вважаються дхармою, тому що вони обидва оголошені правильною дхармою", — записано у законах Ману (II, 14).

Схожість правбвих інститутів, закріплених у дхармашас-трах, стала результатом релігійно-культової єдності народів Стародавньої Індії, що значно вплинуло на розвиток цієї країни.

Закони Ману посідають особливе місце серед дхармашастр. їх зміст, переданий у вигляді окремих віршів (шлок), найчастіше відтворювався у пізніших дхармашастрах, вони неодноразово коментувалися у середні віки. За своїм змістом закони Ману відображали волю верхівки давньоіндійського суспільства — брахманів та кшатріїв, закріплювали рабство та інші форми со-ціального устрою країни.

На перший пдан у законах Ману виступає станово-варновий поділ суспільства. Про рабів тут говориться, але незрвнянно менше, ніж про інший прошарок — варну шудр, найчисленнї-ший і найбільш соціально принижений, чи про різні категорії неповноправного люду: найманих працівників, «недоторканних» — чандалів, ізгоїв тощо.

Здавалось би, на перший погляд, що правові приписи, вміщені у законах Ману, виглядають як безсистемні (тут іще не можна знайти виокремлення окремих галузей права, не завжди навіть можна чітко відмежувати норму права від норми релігійної і моральної), в них простежується певна внутрішня логіка викладення матеріалу. Тісний зв'язок права з релігією та морал лю знайшов відображення у багатьох характерних рисах законів Ману, наприклад у релігійному обгрунтуванні правових норм, у їх зв'язку із досконало розробленими ритуалами та обрядами. Цей зв'язок можна простежити і в самій системі розташування їх приписів.

Увесь зміст законів Ману визначається основоположним брахманським вченням, ідеями, закріпленими у гл. 1, які є обґрунтуванням станово-варнового поділу суспільства (1, 87. «А для збереження усього цього всесвіту він, пресвітлий, для народжених від вуст, рук, стегон і ступней встановив особливі заняття»). Тут же вказується на спадково-професійний характер варн (1, 88. «Навчання, вивчення [Веди], жертвоприношення для себе і жертвоприношення для інших, роздавання й отримання [милостині] він встановив для брахманів»; 89. «Охорону підданих, роздавання [милостині], жертвоприношення, вивчення [Веди] і неприхильність до мирських утіх він вказав для кшатрія»; 90. «Випасання худоби, а також роздавання [милос-гіґні], жертвоприношення, вивчення [Веди], торгівлю, лихварство і землеробство — для вайшія»; 91. «Але тільки одне заняття Владика вказав для шудри — служіння цим варнам з покорою»; 92. «Вище пупа людина вважається більш чистою, саме тому найчистішими оголошені самосущим її уста»; 93. «Внаслідок походження з найкращої частини тіла [брахми], внаслідок пер-вородства, знання Веди, брахман по праву господар усього цього творіння») — брахманів, кшатріїв, вайшіїв та шудр, а також обґрунтовуються особливі соціальні привілеї брахманів, які претендують на «найвище місце на землі як владики усіх істот» (1, 99. «Адже брахман, народжуючись для охорони скарбниці дхарми, посідає найвище місце на землях як владика усіх істот»).

Розгляньмо правове становище окремих груп населення. Правові пам'ятки дають яскраву картину станово-кастового поділу давнього суспільства Індії, яке набуло тут найбільш завершеної форми. Це діставало вияв у соціальному, релігійному і правовому становищі представників окремих варн. Так, шудри усувалися від участі у релігійних обрядах жертвоприношень. Вивчення священних вед стає привілеєм брахманів, кшатріїв та вайшіїв, які отримали назву «двічі народжених» на відміну від «один раз народжених» шудр. Цілі глави дхармашастр присвячені жорсткій регламентації поведінки представників різних варн у спілкуванні один з одним, зокрема під час прийому їжі, в ритуалах «очищення».

Тяжкість покарання за скоєння тих чи інших злочинів визначається у дхармашастрах у чіткій відповідності з належністю до тієї чи іншої варни. Закріплювані правом межі варн найчастіше відображали фактичне становище індивіда у системі суспільного виробництва й розподілу. Це дає підстави говорити з певною умовністю про варни як про стани-класи.

Особливе місце у соціальному поділі давньоіндійського суспільства посідали раби, які різко відрізнялися від вільних тим, що вони були власністю інших осіб — палацу, храму чи рядового общинника (VIII, 415. «Захоплений під прапором (dhvajahrta), раб за утримання (bhaktadasa), народжений в будинку (grhaja), куплений (krita), подарований (datrima), такий, що дістався у спадщину (paitrika), і раб в силу покарання (dandadasa) — такі сім розрядів рабів (dasa)»). Отже, вказані сім розрядів рабів, а отже, і сім джерел рабства: захоплений під прапором (військовий полон), раб за утримання, народжений в будинку, куплений, подарований, такий, що дістався у спадщину, і раб в силу покарання. Право господаря розпоряджатися життям та смертю раба було загальновизнаним у Стародавній Індії, раб був неправоздатним, укладені ним угоди вважалися недійсними (VIII, 163. «Договір, укладений п'яним, божевільним, страждаючим [від хвороби тощо|, рабом, дитиною, старим, а також неуповноваже-ним, — недійсний»). Рабів продавали, сплачуючи при цьому мито, яке дорівнює 20—25% їх ціни, як і у разі продажу інших товарів, здавали у найм, заставляли тощо. Потомство рабині вважалося власністю господаря (IX, 48. «Як від корів, кобилиць, верблюдиць, рабинь, буйволиць, кіз та овець невиробник отримує потомство, [а господарі, так само [буває] і з дружиною іншого»; 54. «Якщо на полі будь-кого проросте насіння, принесене водним потоком чи вітром, це насіння — власника поля: власник насіння не отримує плоду»; 55. «Належить знати, що такою є дхарма, яка стосується потомства корів, кобилиць, рабинь, верблюдиць, кіз, овець, птиць та буйволиць»).

Посилення майнової диференціації у другій половині І тис. до н. е. дедалі частіше почало виявлятися у розбіжностях вар-нового статусу й місця людини у суспільстві. В законах Ману можна знайти згадку про брахманів, які пасуть худобу, брахманів ремісників, акторів, слуг, ДОяких пропонувалося ставитися «як до шудр».

У період правління Маурьїв до кшатріїв, які зосередили в своїх руках військову, політичну й економічну владу, почали відносити в основному тих, хто безпосередньо належав до царського роду, до категорії привілейованих найманих воїнів. Розквіт міст та розширення торгівлі викликали появу заможної торгово-ремісничої верхівки серед вайшіїв, яка включала великих купців, лихварів, ремісників, що досягли успіху. Вони об'єднувалися у корпорації, виконували роль торгових агентів царя, збирачів податків і мита. Майнове розшарування торкнулось і варни шудр. Про це свідчать закони Ману (X, 129. «Шудра не повинен накопичувати багатство, навіть якщо він має можливість зробити це, оскільки шудра, набуваючи багатство, притісняє брахманів»). Про неоднорідність варни шудр свідчить і те, що до шудр з посиленням класового поділу почали відносити й пригноблені, «недоторканні» касти паріїв, які виконують найбільш принизливу роботу. Узаконах Ману згадуються особи, презренні навіть для пригноблених (X, 39. «Жінка-нішада народжує від чандали сина антьява-саїна, що діє на кладовищах, презренного навіть для пригноблених»).

Отже, всередині кожної варни розвивалася соціальна нерівність, поділ на експлуатованих та експлуататорів, але кастові, общинні, великосімейні межі, скріплені правом, релігією, стримували їх злиття в єдину класову спільноту. Це й створювало особливе різноманіття соціальної структури Стародавньої Індії.