Джерела й основні риси права Стародавнього Китаю.

За легендами ще в X ст. до н.е. чжоуським Муваном бу-ло розроблено Уложення про покарання. Ця кодифікація на-раховувала близько 3000 статей і передбачала доволі різноманітну систему покарань. В Уложенні говорилося про пом’якшуючі та обтяжуючі обставини, розрізнялись необережні і навмисні діяння.

У період Чжаньго (403-221 рр. до н.е.) бурхливо розвивається законодавча діяльність. В ідеології цього часу панують дві течії, що мали великий вплив на розвиток права: конфуціанство і школа легістів. Філософське вчення конфуціанства визнавало переважаюче значення норм моралі над правом, зрівнюючи право з кримінальним законом. Легісти, навпаки, надаючи великого значення правовим нормам, на-магались поширити їх дію на всі випадки життя. Вони пропо-відували рівність усіх перед законом, невідворотність пока-рання для всіх осіб, висували ідею сильної держави. Одним з представників цієї школи Лі Куем була написана “Книга зако-нів”, що містила перелік злочинів і покарання за них.

Право власності. У період Інь, Західного Чжоу земля вважалась власністю вана, на одержані землі наближені царя мали лише право користування. Але вже в період Західного Чжоу розвивається тенденція до перетворення володінь у приватну власність. З середини І ст. до н.е. в деяких царствах стали здійснюватись торгові угоди з землею.

Крім землі, важливим об’єктом права власності були ра-би. У період Інь раби були державною власністю і хоч знахо-дились у володінні приватних осіб, купівлі-продажу ще не було. В період Чжоу вже був можливим обмін, купівля раба. У період Цінь торгівля рабами була вільною і доволі розповсюдженою.

Зобов’язальне право. Стародавньокитайському праву були відомі різні види договорів. Одним з перших був договір міни, який поступово поступається місцем договору купівлі-продажу. При здійсненні торгових угод вимагалось укладання договору у письмовій формі, і, крім того, сплачувалось мито. Доволі широкого розповсюдження набуває договір да-рування землі, рабів, зброї та іншого майна. Договір позики оформлявся борговою розпискою. Відомі були відстрочка платежу, внесення застави, видача письмових зобов’язань.

Шлюбно-сімейне право. Для Стародавнього Китаю ха-рактерною є велика патріархальна сім’я з абсолютною владою батька, культом предків. Жінка повністю залежала від влади чоловіка, особистого майна не мала, її права в спадку-ванні були обмежені. Шлюб укладали батьки.

Кримінальне право і процес. Перелік злочинів, що нази-вали китайські джерела права, дуже великий. У період Чжоу нараховувалось близько 3000 різних злочинів. Серед них бу-ли відомі: державні (повстання, змова), релігійні (шаманство, викидання попелу на вулицю), проти особи (вбивство, нане-сення тілесних пошкоджень), проти власності (крадіжка, гра-біж), військові (неявка в установлений строк на місце збору). Як злочини розглядались відмова від сплати податків, пияцт-во, яке тягло за собою смертну кару.

Довгий час існувала кровна помста. В умовах загострення класової боротьби система тілесних покарань і широке застосування смертної кари, яка здійснювалась безпосередньо органами державної влади, витісняють цей звичай.

Види покарань у різні періоди мало відрізнялись. В Уложенні Му-вана (період Чжоу) розрізняють п’ять основних покарань: “мосин” (клеймо тушшю на обличчі) – за 1000 про-винностей; “фейсин” (відрізування ніг) – за 500 провиннос-тей; “исин” (відрізували носа) за 1000 провинностей; “чужин” (кастрація для чоловіків і перетворення у рабинь жінок) – за 300 провинностей; “данисин” (відрубування голови) – за 200 провинностей. Крім зазначених у кодексі були й інші пока-рання: биття палками, відрізування ушей. Від покарання мо-жна було відкупитись.

У період Цінь устрашіння остаточно стає основною ме-тою покарання. Широко застосовується смертна кара.

Суд не був відділений від адміністрації, судові функції виконували багаточисельні представники державного апарату. Верховним суддею був імператор. На місцях судили пред-ставники місцевої адміністрації. Були чиновники, що розшу-кували злочинців, вели боротьбу із злодіями і розбійниками; начальники тюрем; особи, що виконували судові рішення.

У періоди Інь і Західного Чжоу процес носив звинувачувально-змагальний характер. У випадку скоєння злочину рабами мали місце елементи розшукного процесу. Пізніше цей вид процесу застосовується все ширше, витісняючи зма-гальний.