![]() Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Ред.]Праці
Левицький — автор цінних історичних праць: § «Історія політичної думки галицьких українців 1848—1914» (1926), § «Історія визвольних змагань галицьких українців в часи світової війни 1914—1918 рр.» (1928), § «Великий зрив» (1931) та ін.
94. Історичний портрет (митрополит Андрій Шептицький) Граф Роман (так звали Митрополита Андрія у світському житті) народився 29 липня 1865 року. За часів старої Польщі побожний рід Шептицьких дав Українській Греко-Католицькій Церкві аж чотирьох славних владик та ще кількох Василіанських архімандритів. Саме брати Митрополита, львівські владики Атанасій та Лев будували величний храм св. Юра у місті Львові. Граф Роман Шептицький навчався у гімназії. Отримав університетську юридичну освіту. У 1888 році здобув ступінь доктора права. Боже покликання прокинулося у його душі навесні 1886 року. Молодий граф Роман поїхав до Рима. Оглядав старі храми, музеї, слухав лекції славних теологів, познайомився з різними вченими, достойниками і кардиналами. 9 травня 1886 року був на Службі Божій, котру правив сам Папа, славний Лев ХІІІ, а потім був представлений до папського благословення. Після повернення додому молодий граф Роман повідомив родичів про свій намір перейти на східний обряд — вступити до Василіанського чину та посвятити себе службі народу і церкві своїх предків. Зрозуміло, що вони зажурилися, але дали згоду на вступ у монастир. 28 травня 1988 року родичі відвезли його до монастиря отців Василіан у Добромилі. 1895 року монах Андрій став ігуменом і почав розвивати невсипущу місійну проповідницьку діяльність на Галичині. А 24 вересня 1899 року Андрій Шептицький став владикою у Станиславові. Старше духівництво тоді було переважно москвофільського духу, а на Покутті молоді радикали і соціалісти поширювали безбожність. Новому владиці докоряли польським походженням. Та він побував на всьому Покутті, зустрівся з гуцулами у Верховині, на Буковині. Тоді загал побачив, що з’явився ще один великий владика зі старого славного роду Шептицьких. Всього півтора року був Андрій Шептицький владикою у Станіславові. Та за той короткий час лишив по собі вдячну пам’ять і тривкі сліди. Розпочав будівництво окремої духовної семінарії, заснував дієцезальну бібліотеку, подарував для неї 4000 книг та зобов’язався давати щороку 1200 крон на її утримання і примноження. Та вже в січні 1901 року Андрея Шептицького покликано на Львівську Митрополію. За довгі роки служіння Митрополит Галицький здобув безмежну любов і пошану не лише галичан, але й усіх свідомих українців різних віросповідань та політичних уподобань у світі. Маючи значне власне родинне майно та розпоряджаючись як Митрополит Галицький великими доходами з лісів та земельних маєтків, що належали Митрополії, він всі ці доходи використовує на добро і розвиток українського народу і на славу Божу, на добродійні й культурні діла, на створення релігійних добродійних, просвітницьких мистецьких установ. Сам живе у митрополичій палаті, як монах-аскет: мала кімната, вовняна чорна ряса монаха-студита, підпоясана звичайним чорним ременем; вервиця за поясом або в руках – ось так жив велетень духа і серця. Митрополит Андрій був і на вид величавий. Високий, могутньої статури, з поважною довгою бородою, високим чолом, з проникливими і безмежно добрими синіми очима під густими бровами, приязний та привітний у спілкуванні. На кожного, хто мав честь і щастя його зустрічати, він справляв незабутнє враження. Коли в Росії відбулася революція, Митрополит навесні 1917 року поїхав до Києва, де проживала велика громада галичан-засланців. Митрополит найбільший меценат і покровитель української культури: мистецтва, науки та освіти. Він заснував, організував і матеріально забезпечував Український Національний Музей у Львові (1913 р.). До часу заснування цього музею галицькі українці не мали жодного музею, де була би зібрана і збережена їх стара культура. Митрополит був великим любителем, знавцем та опікуном малярства. Сам теж умів малювати, а багатьом українським художникам надавав щиру матеріальну підтримку. У розвитку української школи Митрополит Андрій відзначився створенням Української Дівочої Гімназії сестер Василіянок, котрій подарував величезний будинок – чи не найбільший на той час у Львові. А ще він збудував Бурсу Рідної Школи, дарував приміщення для освітніх закладів міста. Останнім визначним вкладом Митрополита у розвиток науки є заснування та фінансування Української духовної Академії та її наукових богословських видань. Українська убога шкільна молодь та сироти мали в особі Митрополита люблячого і щедрого тата-добродія. Створення Бурси Рідної Школи у Львові, «Вакаційної оселі» для сотень дітей та пластунів, а пізніше – великого Літнища, тобто пристановища у митрополичих лісах у Карпатах, багатьох сиротинців свідчать про велике, благородне, справді християнське серце Митрополита. Протягом 35 років Митрополит створив і фінансував багато українізуючих установ у Львові, а саме: 4 церкви, 4 школи, 2 монастирі, 4 бурси, 2 шпиталі, 2 наукові установи. Працювало в них кілька сотень інтелігентних людей: священиків, ченців, черниць, лікарів, служебниць, дяків, учителів, вчених і т.д. — та допоміжних сил: доглядачів тощо. Це були свідомі українці. Жила та виховувалась у тих бурсах і українська молодь. Ці установи закуповували для своїх потреб все в українських крамницях, давали роботу українським ремісникам, зверталися лише до українських адвокатів, лікарів, інженерів, будівничих – значить, давали прожиток сотням українських родин, чим знову скріплювалось українство у Львові. Митрополит проявив себе і як український політик. Коли київська митрополія стала знаряддям русифікації України, галицька уніатська митрополія стала осередком української національної ідеї. У 1906 році галицькі українці боролися за виборчу реформу для парламенту. Митрополит Шептицький, займаючи місце в сенаті, очолив делегації українських послів до цісаря у цій справі. Відстоював також відкриття українського університету. Коли, під час Другої світової війни, галицькі українці сформували полк січових стрільців задля боротьби за волю України, саме Митрополит Шептицький освятив їхній прапор. 6 вересня 1914 року він виголосив проповідь, у якій закликав весь український народ Галичини стояти твердо при своїй вірі і народності. За це Москва помстилася йому арештом (18 вересня 1914 р.) та вивезла Митрополита у Росію, спочатку в курську, а через два роки – в церковну в’язницю монастиря у Суздалі, пізніше — до Ярославля, де Митрополита застав вибух революції. Влада Керенського – на жадання російських українців — звільнила Митрополита із заслання і дозволила йому приїхати до Петербурга, пізніше – й до Києва, а потім виїхати за кордон, де його вітала українська колонія. Провівши свою місійну працю, він рушив до Рима, Німеччини, Швейцарії, а потім прибув до Відня. 1918 р., коли Галичина опинилась під польською окупацією, він стає справді в’язнем польських військових властей у святоюрській палаті. Лише влітку 1921 року Митрополит виїжджає до Рима, потім до Парижа, де гаряче відстоює право українців на власну державу. Восени 1921 року Митрополит приїхав до Америки. Однією з останніх справ Кир Андрія є заснування у митрополичих карпатських лісах «заповідників», які зберегли багатства флори і фауни, яким загрожувало знищення. Патріотизм і націоналізм Митрополита – це результат філософії християнського чину. Оцей патріотизм — творчий, будуючий, позитивний та чоловіколюбивий. Нема в ньому нічого ненависного, нелюдяного чи негативного. Для справи свого народу він повний пожертвування аж до цілковитого самовідречення, бо добрий пастир покладе душу за стадо своє. У часі ІІ Світової війни (1939-41) прийшла в Галичину совєтська армія, а з нею політична неволя та релігійне переслідування. Митрополит Андрій Шептицький протестує проти німецького насильства над українцями і євреями: боронить покривджених; духовно опікує тих, які їдуть по волі чи по неволі на працю до Німеччини, поставляє капелянів для Дивізії «Галичина». Згадуючи в день 145-ї роковини народження Патріарха, справи і працю колишнього скромного монаха Василіана, треба сказати, що це була справді Велика Людина. 95. Історичний портрет (історик і державний діяч Михайло Грушевський)
|