Основні принципи бухгалтерського обліку.

Принцип бухгалтерського обліку - правило, яким слід керуватися при вимірюванні, оцінці та реєстрації господарських операцій і при відображенні їх результатів у фінансовій звітності.

Бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких основних принципах:

· обачність - застосування в бухгалтерському обліку методів оцінки, які повинні запобігати заниженню оцінки зобов'язань та витрат і завищенню оцінки активів і доходів підприємства;

· повне висвітлення - фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі;

· автономність - кожне підприємство розглядається як юридична особа, відокремлена від її власників, у зв'язку з чим особисте майно та зобов'язання власників не повинні відображатися у фінансовій звітності підприємства;

· послідовність - постійне (із року в рік) застосування підприємством обраної облікової політики. Зміна облікової політики можлива лише у випадках, передбачених національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, і повинна бути обґрунтована та розкрита у фінансовій звітності;

· безперервність - оцінка активів та зобов'язань підприємства здійснюється виходячи з припущення, що його діяльність буде тривати далі;

· нарахування та відповідність доходів і витрат - для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів;

· превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми;

· історична (фактична) собівартість - пріоритетною є оцінка активів підприємства, виходячи з витрат на їх виробництво та придбання;

· єдиний грошовий вимірник - вимірювання та узагальнення всіх господарських операцій підприємства у його фінансовій звітності здійснюються в єдиній грошовій одиниці;

· періодичність - можливість розподілу діяльності підприємства на певні періоди часу з метою складання фінансової звітності.

4. Основи організації бухгалтерського обліку на підприємстві: облікова політика, обов’язки керівника підприємства та головного бухгалтера.

Основи організації бухгалтерського обліку на підприємстві визначені Законом про бухгалтерський облік. Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації. Питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів. Вони ж несуть відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звіт­ності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років. Для забезпечення ведення бухгалтерського облі­ку підприємство самостійно обирає форми його орга­нізації:

- введення до штату підприємства посади бухгалтера або створення бухгалтерської служби на чолі з голов­ним бухгалтером;

- користування послугами спеціаліста з бухгалтер­ського обліку, зареєстрованого як підприємець, який здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи;

- ведення на договірних засадах бухгалтерського обліку централізованою бухгалтерією або аудитор­ською фірмою;

- самостійне ведення бухгалтерського обліку та скла­дання звітності безпосередньо власником або керів­ником підприємства.

Остання форма організації бухгалтер­ського обліку не може застосовуватися на підприєм­ствах, звітність яких повинна оприлюднюватися

Підприємство самостійно:

- визначає облікову політику підприємства;

- обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення Інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та з ураху­ванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних;

- розробляє систему І форми внутрішньогосподар­ського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів;

- затверджує правила документообороту і техноло­гію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку;

- може виділяти на окремий баланс філії, представ­ництва. відділення та інші відокремлені підрозділи, які зобов'язані вести бухгалтерський облік, з наступ­ним включенням їх показників до фінансової звітнос­ті підприємства. Керівник підприємства зобов'язаний створити необхідні умови для правильного ведення бухгалтер­ського обліку, забезпечити неухильне виконання всі­ма підрозділами, службами та працівниками, причет­ними до бухгалтерського обліку, правомірних вимог бухгалтера щодо дотримання порядку оформлення та подання до обліку первинних документів. Головний бухгалтер або особа, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку підприємства (далі — бухгалтер): - забезпечує дотримання на підприємстві встанов­лених єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку, складання і подання у встановлені строки фінансової звітності; - організує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій; - бере участь в оформленні матеріалів, пов'язаних з нестачею та відшкодуванням втрат від нестачі, крадіжки і псування активів підприємства; - забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відок­ремлених підрозділах підприємства. Відповідальність за бухгалтерський облік гос­подарських операцій, пов'язаних з ліквідацією під­приємства, включаючи оцінку майна і зобов'язань підприємства та складання ліквідаційного балансу і фінансової звітності, покладається на ліквідаційну комісію, яка утворюється відповідно до законодавст­ва. Складовою частиною організації обліку на підприємстві є перелік документів, що використовуються для первинного відображення господарських операцій, а також перелік облікових регістрів, необхідних для накопичення і систематизації інформації.

Перелік документів повинен бути затверджений в наказі або розпорядженні керівника підприємства про облікову політику і може включати:

· робочий план рахунків бухгалтерського обліку, що містить синтетичні та аналітичні рахунки, необхідні для ведення бухгалтерського обліку у відповідності до вимог своєчасності та повноти обліку та звітності;

· форми первинних облікових документів, що застосовуються для оформлення фактів господарської діяльності, за якими не передбачені типові форми первинних облікових документів, а також форми документів для внутрішньої бухгалтерської звітності;

· порядок проведення інвентаризації активів та зобов'язань;

· методи оцінки активів та зобов'язань;

· правила документообігу і технологія обробки облікової інформації;

· порядок контролю за господарськими операціями;

· інші рішення, необхідні для організації бухгалтерського обліку.

5. Предмет бухгалтерського обліку. Об'єкти бухгалтерського обліку та їх характеристика.

Предметом бухгалтерського обліку є господарська діяльність підприємства, що складається з окремих господарських операцій. Предмет бухгалтерського обліку охоплює весь процес відтворення, тобто виробництво, розподіл, обіг і споживання.

Сутність предмета бухгалтерського обліку розкривається через його об’єкти. Об’єкти бухгалтерського обліку можна об’єднати в три великі групи:

I. Господарські засоби (активи), які забезпечують корисну співпрацю людей в процесі господарської діяльності підприємства.

II. Джерела утворення господарських засобів (капітал), які дають відповідь на питання, за рахунок чого сформовано господарські засоби.

III. Господарські процеси та їх результати, що виражають в сукупності доцільність і напрямок діяльності підприємства.

До першої групи об’єктів бухгалтерського обліку відносяться господарські засоби. В залежності від видів та розміщення вони поділяються на:

1) засоби сфери виробництва;

2) засоби сфери обігу;

3) засоби невиробничої сфери;

4) нематеріальні засоби.

Класифікацію господарських засобів за їх видами і розміщенням наведено на рис. 1.1.

Засоби сфери виробництва характеризуються тим, що вони беруть безпосередню участь у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг.

Засоби сфери виробництва в залежності від їх призначення і виконуваних ними функцій у процесі виробництва поділяють на засоби праці та предмети праці.

Засоби праці — це речі, за допомогою яких робоча сила впливає на предмети праці з метою одержання продукту праці. До засобів праці належать земельні ділянки, будівлі і споруди, машини і обладнання, транспортні засоби та ін., які створюють необхідні умови для здійснення всіх господарських процесів.

Характерною особливістю засобів праці є те, що вони беруть участь у процесі виробництва тривалий термін і тому не раптом, а поступово (у вигляді амортизаційних відрахувань) переносять свою вартість на собівартість створюваної на підприємстві продукції.

Засоби праці, за винятком малоцінних та швидкозношуваних предметів, називаються основними засобами.

Предмети праці представлені сировиною, напівфабрикатами, матеріалами, паливом, будівельними матеріалами, незавершеним виробництвом та ін. Характерним для них є одноразове і повне споживання у виробничому циклі, яке супроводжується перенесенням всієї їх вартості на собівартість створюваної продукції.

Рис. 1.1. Класифікація господарських засобів за їх видами і розміщенням

Окрему увагу треба приділити незавершеному виробництву, яке входить до складу предметів праці. Незавершене виробництво являє собою певну суму витрат на виробництво продукції, зокрема засобів праці (амортизація), предметів праці (сировини і т.п.), праці (заробітної плати), виготовлення якої на кінець звітного періоду є ще не завершене.

Наявність і обсяги незавершеного виробництва залежать від тривалості виробничого циклу та організації виробництва. Треба відмітити, що на підприємствах видобувної промисловості незавершене виробництво взагалі відсутнє, а на підприємствах з безперервним циклом виробництва (машинобудівні, деревообробні, сільськогосподарські) питома вага незавершеного виробництва в загальній сумі витрат по підприємству є досить значною.

Засоби сфери обігузалежно від їх функціональної ролі в процесі відтворення поділяються на: предмети обігу, грошові засоби, засоби в розрахунках, засоби, які обслуговують сферу обігу.

Предмети обігу — це готова продукція або товари на складі, які призначені для реалізації.

Грошові засоби виступають як еквівалент при купівлі у постачальників виробничих запасів і т.п., так і при реалізації готової продукції покупцям. Вони представлені грошима, які знаходяться в касі підприємства, на розрахунковому рахунку, а також інших рахунках у банку.

Засоби в розрахунках — це заборгованість як юридичних, так і фізичних осіб перед суб’єктом господарювання (наприклад, заборгованість покупців за відвантажені їм товари або продукцію підприємства, заборгованість постачальників за фактом здійсненої на їх адресу передоплату, заборгованість підзвітних осіб тощо). Юридичні і фізичні особи, які заборгували конкретному підприємству, називаються його дебіторами, а саму заборгованість — дебіторською.

До засобів, які обслуговують сферу обігу, належать будівлі, обладнання та інвентар фірмових магазинів, торгово-складських приміщень, кіосків та ін., які знаходяться на балансі суб’єкта господарювання.

Засоби невиробничої сфери — це господарські засоби, які не беруть участь у виробництві продукції, а використовуються з метою забезпечення соціально-культурних потреб як працівників підприємства, так і населення, яке проживає в даній місцевості. До засобів невиробничої сфери відносяться: будівлі, обладнання та інвентар закладів освіти (училища, технікуми при заводах і фабриках і т.ін.), охорони здоров’я (поліклініки, медичні частини, санаторії і т. ін.), культури (будинки культури, спортивні комплекси, бібліотеки і т. ін.), житлово-комунального господарства (житлові будинки, гуртожитки тощо), які знаходяться на балансі суб'єкта господарювання.

Нематеріальні засоби — це господарські засоби, які нале­жать підприємству, але мають нематеріальну форму. До них відносяться: патенти, ноу-хау (нові технології виробництва продукції і т. ін.), авторські права, торгівельні марки, ліцензії, місце на товарній або фондовій біржі, програмне забезпечення для обчислювальної техніки та ін.

До другої групи об’єктів бухгалтерського обліку відносяться джерела утворення господарських засобів.

Виходячи з того, що всі господарські засоби мають відповідні джерела формування (утворення), джерела утворення господарських засобів поділяються на:

1) власні джерела утворення господарських засобів;