Інтернаціоналізація як структурований стадійний процес

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ПРИАЗОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ І МЕНЕДЖМЕНТУ

КАФЕДРА ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ

ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

З КУРСУ: ЕКОНОМІЧНА ІНТЕГРАЦІЯ І ГЛОБАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОСТІ

ТЕМА 1. ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗАЦІЯ І НАЦІОНАЛЬНА КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ

Укладач: к.е.н., ст. викл. Капранова Л. Г.

Маріуполь, 2012 ТЕМА 1. ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗАЦІЯ І НАЦІОНАЛЬНА КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ

Інтернаціоналізація як структурований стадійний процес

Сучасні критерії виміри національної конкурентоспроможності

Інтернаціоналізація і конкурентоспроможність економіки України

Інтернаціоналізація як структурований стадійний процес

У контексті логіки і ключових проблем розвитку міжнародної економічної інтеграції та глобалізації важливо розуміти феномен інтернаціоналізації. Це масштабний, динамічний і певним чином структурований процес, що на мікрорівні виявляється в інтенсифікації залучення фірм до міжнародних операцій (транснаціоналізація), а на макрорівні — у розширенні та поглибленні світо-господарських зв'язків завдяки підвищенню міжнародної мобільності факторів і результатів виробництва через механізми регіональної інтеграції.

З огляду на національну економіку важливо вирізняти внутрішні прояви інтернаціоналізаційного процесу (імпорт товарів, послуг, капіталів, трудова імміграція) і зовнішні його прояви (експорт товарів, послуг, капіталів, трудова еміграція), а у світогосподарському контексті — екстернальні шляхи розвитку (у традиційній структурі факторних і товарних ринків) та інтернальні (у структурі внутрішньокорпоративних міжнародних ринків).

Якісно нові умови функціонування національних економік, сучасна тенденція «розмивання» економічного суверенітету держав у мікро- і макроінтегрованому світі породжують спокусу вже сьогодні трансформувати методологію дослідження міжнародних економічних відносин, виділивши нові базові поняття щодо об'єктності, суб'єктності та предмета аналізу. Зокрема це стосується розуміння держави як nation tate, національної економіки в традиційному її сприйнятті тощо. З теоретичної точки зору така орієнтація в дослідженнях проблем, а надто перспектив розвитку світової економіки є, на наш погляд, цікавою і потенційно плідною. Проте з практичної точки зору актуалізуються, насамперед, проблеми пристосування національних економік до реальних структур сучасної світогосподарської системи. У цьому контексті актуальні питання економічної взаємодії і ефективного розвитку країн фокусуються і системно відображаються у проблематиці міжнародної конкурентоспроможності.

Ставши в 1991 р. незалежною державою, Україна підтримує курс на входження до світової економічної спільноти через скасування монополії держави на зовнішню торгівлю і перехід до економічних методів її регулювання, забезпечення поетапної конвертації національної валюти, зближення структури внутрішніх і світових цін, послідовне зниження ставок експортних тарифів та введення імпортних квот, підтримку експорту і розширення ринків збуту вітчизняної продукції за кордоном. Провідну роль у формуванні зовнішньоекономічного механізму інтеграції України у світову економіку відіграє наявність ресурсного і науково-технічного потенціалу.

Вважається, що важливою умовою розвитку національної економіки та її адаптації до світогосподарських зв'язків є створення низки початкових політико-правових передумов, до яких належать:

- визнання України суверенним суб'єктом міжнародних політичних, соціально-економічних, інших зв'язків, який самостійно визначає свій курс і веде власну зовнішню політику в інтересах взаємного розвитку на основі партнерства і співробітництва з іншими країнами;

- забезпечення територіальної цілісності та недоторканності власних кордонів, як і кордонів усіх інших країн світу, формування зовнішньої політики згідно із загальноприйнятими у світовому співтоваристві угодами і принципами участі в глобальних інтеграційних процесах;

- створення адекватної системи національної безпеки;

- побудова демократичної держави на засадах свободи підприємництва, переміщення капіталів і всіх видів ресурсів;

- безумовне виконання міжнародних зобов'язань на основі інтересів взаємовигідного розвитку національної економіки;

- участь у глобальних і регіональних політичних процесах, що спрямовує політичні погляди учасників зовнішньоекономічних відносин на вирішення економічних проблем інтеграції;

- формування відповідного законодавства та опрацювання ефективних механізмів його виконання у напрямку сприяння співробітництву країн.

Характеризуючи економічну ситуацію у сучасному світовому господарстві, можна виділити наступні риси розвитку, які простежуються у глобальному масштабі:

- стабільні темпи економічного розвитку та зростання;

- посилення ролі зовнішнього фактору в господарському розвитку;

- зростання відкритості та посилення взаємозалежності національних економік;

- розвиток регіональних і глобальних інтеграційних процесів.

Характерною ознакою сучасної світової співпраці є поступовий перехід багатьох країн від замкнутої національної економіки до відкритої на засадах широкого залучення зарубіжних партнерів у господарство власної країни та розвитку співробітництва власних суб’єктів економічної діяльності із зарубіжними партнерами.

Зміст політики відкритої економіки полягає у законодавчому забезпеченні розумної доступності внутрішнього ринку для притоку іноземного капіталу, товарів, послуг, технологій, інформацій, робочої сили, створені сприятливого інвестиційного клімату. Проте в реальних умовах повністю відкритої економіки не існує.

Для вимірювання відкритості економіки застосовують такі кількісні показники:

- експортна квота, що відображає масштаб експорту в зарубіжні країни і розраховується як співвідношення обсягу експорту до ВВП за формулою:

,

де Екв - експортна квота, %,

Е – обсяг експорту, млн. грн. на рік,

ВВП – обсяг валового внутрішнього продукту країни, млн. грн. на рік.

Якщо Екв = 10%, то економіка вважається вже достатньо відкритою;

- імпортна квота, що відображає масштаб імпорту в країні і розраховується як співвідношення обсягу імпорту до ВВП за формулою:

де Ікв – імпортна квота, %,

І – обсяг імпорту, млн. грн. на рік;

- зовнішньоторговельна квота, що являє собою відношення обсягу зовнішньоторговельного обороту до ВВП і розраховується за формулою:

де ЗТкв – зовнішньоторговельна квота, %, ЗТ – обсяг зовнішньоторговельного обороту, млн. грн. на рік.

Недоліком цих показників є відсутність відображення в них обсягу експорту капіталу. Проте він дозволяє зробити узагальнену оцінку відкритості економіки

Рис. 1.1. Динаміка вимірювання відкритості економіки України 2000-2005 рр.

На відкритість економіки в першу чергу впливають такі чинники:

- участь країни в міжнародному поділі праці;

- наявність рідкісних ресурсів;

- рівень економічного розвитку країни та технічний і технологічний рівень розвитку промисловості;

- місткість внутрішнього ринку;

- наявність зручних та високорозвинених транспортних комунікацій;

- конкурентоспроможність вітчизняної продукції;

- рівень світових цін та їх співвідношення з вітчизняними цінами.

Вирішальними причинами розбіжностей між внутрішніми та світовими цінами є: по-перше, між окремими національними ринками та світовим ринком існують значні економічні (тарифні та нетарифні) бар’єри (мита; компенсаційні збори; субсидії; амортизаційні, податкові, кредитні та інші пільги тощо). Чим сильніше національний ринок відособлений від світового субсидування експорту своїх товарів, тим більш низький рівень їх світових (експортних) цін порівняно з внутрішніми. По-друге, постачання на світовий ринок здійснюється найбільш конкурентоспроможними виробниками країн-експортерів.

Загалом, ефективна відкритість економіки означає, з одного боку, можливість використовувати зовнішні джерела і ринки для національного розвитку, а з іншого – здатність протистояти несприятливій міжнародній кон’юнктурі, особливо в періоди світових (або регіональних) криз. Як показує світовий досвід, таку відкритість забезпечують структурно збалансовані національні економіки – з нормально функціонуючим реальним і міцним фінансовим сектором економіки, оптимальними пропорціями виробничої і невиробничої сфер, адекватним внутрішній та міжнародній соціально-економічній структурі співвідношенням державного і приватного секторів тощо.

За умов відкритості, конкурентоспроможною слід вважати таку національну економіку, яка у своєму розвитку забезпечує:

1) стійке зростання життєвих стандартів населення країни;

2) досягнення і утримання національними підприємствами таких позицій у світовій економіці, коли їхні товари і послуги успішно реалізуються на міжнародних ринках;

3) усталеність соціально-економічного прогресу зі здатністю протистояти кризам, запобігаючи їм або успішно нейтралізуючи негативні наслідки.

У міжнародних економічних дослідженнях поняття інтернаціоналізації є ключовим, а розуміння її багатопланової природи — визначальним. На макрорівні інтернаціоналізація являє собою процес розширення та поглиблення світогосподарських зв'язків завдяки підвищенню міжнародної мобільності факторів і результатів виробництва. Кількісно це характеризується випереджальними темпами зростання міжнародної торгівлі та інвестицій порівняно зі зростанням загальносвітового валового внутрішнього продукту (ВВП). Що призводить до зростання експортної, імпортної та зовнішньоторговельної квот (на рівні національних економік)

З погляду на національну економіку розрізняють внутрішню та зовнішню інтернаціоналізацію (табл. 1.).

Таблиця 1.

ДУАЛІСТИЧНА СУТНІСТЬ ПРОЦЕСУ ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗАЦІЇ

Принципово важливим є вихід за межі національних економік не лише результатів і факторів виробництва, а й безпосередньо самого виробничого процесу. Цей феномен якісно динамізує фактори міжнародної економічної діяльності, ставить у центр дослідницького інтересу аналіз поряд з макро- також мікрорівень взаємодії національних економік. На мікрорівні інтернаціоналізація являє собою процес залучення фірми до міжнародних операцій, якому притаманний переважно стадійний характер.

Як правило, вирізняють три основні етапи: 1) початковий; 2) локальної ринкової експансії; 3) транснаціональний.

Рис. 1.2. Графічна інтерпретація екстерналізації та інтерналізації

Існують два шляхи інтернаціоналізації — екстернальний та інтернальний (рис. 1.2). Екстерналізація — процес розширення міжнародної діяльності фірм завдяки використанню конкурентних переваг партнерів на зарубіжних ринках. Інтерналізація — процес створення внутрішньокорпоративних ринків через організацію власних філіалів, дочірніх компаній, а також шляхом придбання контролю над уже діючими фірмами, які функціонують у сферах «постачання — виробництво — збут», що цікавлять транснаціональні корпорації (ТНК).

Отже, інтернаціоналізація являє собою певним чином структурований процес (рис. 1.3).

Рис. 1.3. Структура інтернацюналізаційного процесу

З огляду на сутність інтеграційного процесу і особливості його розвитку в сучасних умовах можна, з одного боку, якісно охарактеризувати стадії (етапи) інтернаціоналізації, а з другого — визначити її можливий кінцевий результат (рис. 1.4).

На стадії початкової інтернаціоналізації національні економіки взаємодіють на основі розвитку традиційних форм міжнародних економічних відносин (МЕВ) — міжнародної торгівлі, міжнародного руху капіталу та робочої сили. Ці форми реалізуються відносно автономними національними господарськими суб'єктами. Регулювання МЕВ відбувається переважно на національному рівні, хоча певну роль (насамперед, координуючу) відіграють і міжнародні організації.

Рівень початкової інтернаціоналізації визначається ступенем влучення національної економіки до системи міжнародних економічних відносин (якісний бік); питомою вагою і значущістю міжнародної складової у формуванні результатів економічної діяльності (кількісний бік).

Рис. 1.4. Стадії і результати інтернаціоналізації

Наприклад, у міжнародних економічних відносинах одних країн переважає торгівля товарами. Вони перебувають практично поза міжнародними потоками капіталу і через слабкість своєї національної грошової одиниці безпосередньо не включені до системи валютних відносин. Кількісним показником інтернаціоналізації для них є експортна (імпортна) квота. Інші країни одночасно з торгівлею провадять активну міжнародну інвестиційну діяльність і об'єктивно включаються до міжнародних валютно-фінансових відносин. Для таких країн кількісні показники інтернаціоналізації розраховуються як відношення експорту (імпорту) товарів, послуг, капіталу, робочої сили, доходів від валютних операцій до тих чи інших макроекономічних показників. Як масштабна експортно-імпортна, так — особливо — і міжнародна інвестиційна діяльність формують об'єктивні передумови транснаціоналізації. Необхідним стає також розвиток нових форм і методів міждержавного співробітництва.

В умовах, коли динамічно розвиваються процеси транснаціоналізації (на основі мікроінтеграції) і створюються торговельні інтеграційні угруповання (зони преференційної та вільної торгівлі, митні союзи), національні економіки вступають у стадію локальної інтернаціоналізації. Відповідно доповнюються і кількісні показники рівня інтернаціоналізації (кількість ТНК, масштаби і результати їхньої зарубіжної діяльності; ефективність участі у торговельних блоках тощо).

У стадії інтеграційної інтернаціоналізації перебувають країни, для яких характерні: а) превалююча роль ТНК у міжнародній економічній діяльності; б) взаємодія у межах зрілих регіональних інтеграційних угруповань (зони вільної торгівлі, митний союз, спільний ринок, економічний союз). Для таких країн кількісні параметри інтернаціоналізації відображають не стільки вплив транснаціоналізації та регіональної інтеграції на стан і умови розвитку національних економік, скільки місце системно взаємопов'язаних економік у світогосподарській системі.

Зрозуміло, що окремі національні економіки перебувають на різних стадіях інтернаціоналізації. Більше того, «тріада» світової економіки протягом останніх трьох десятиліть включала як окремі, початкове інтернаціоналізовані, так і локально, а потім інтеграційне інтернаціоналізовані національні економіки.

Зауважимо, що не лише потенційна економічна міць США, країн Західної Європи та Японії, а й домінування транснаціоналізації в періоди їхньої зовнішньоекономічної експансії поставили ці країни в «тріаду» сучасної світогосподарської системи. За сукупністю об'єктивних і суб'єктивних причин західноєвропейські країни на певному етапі свого розвитку зуміли поєднати можливості транснаціоналізації і регіональної інтеграції. Тепер ЄС — єдиний приклад реально інтегрованих національних економік.

Об'єктивно зумовлена логіка сучасного економічного розвитку динамізує як процеси транснаціоналізації, так і процеси регіональної економічної інтеграції. Показово, що США перейшли, а Японія переходить до інтеграційної стадії інтернаціоналізації.

Взаємовідносини країн розвиваються у трикутнику «національні економіки — транснаціоналізація — регіональна інтеграція» (рис. 1.5).

Рис. 1.5. Детермінанти світогосподарського розвитку на інтеграційній стадії інтернаціоналізації

Розвиток форм регіональної інтеграції (зона вільної торгівлі —> митний союз —» спільний ринок —» економічний союз) в умовах переважно глобальної орієнтації ТНК формує основу для переходу інтернаціоналізації до глобальної стадії. «Тріада» світової економіки, у структурі якої перебувають країни з різним рівнем інтернаціоналізації, трансформується у «тріаду» системно взаємопов'язаних національних економік (рис. 1.6).

Рис. 1.6. Динаміка інтернаціоналізацій і формування континентальних інтеграційних об'єднань

Значення «тріади» в глобальних умовах розвитку виявляється не лише в тому, що вона концентрує найбільші за масштабами потоки товарів та капіталів, створює безпрецедентне за розмірами й адекватне сучасним світогосподарським тенденціям поле діяльності для ТНК, а й у впливі «тріади» на всі інші національні економіки. Характерно, що цей вплив спричинює, з одного боку, включення національних економік у внутрішні ринки ТНК «тріади», а з іншого — втягує їх у процеси глобальної інтеграції. Переважаючими стають виробництво і розподіл однорідних за типом та якістю товарів і послуг у світовому масштабі, поширюється стандартизація і глобальна раціоналізація виробничо-технічних і маркетингових операцій. Зміцнюють свій вплив транснаціональні корпорації, які за стратегічною орієнтацією і масштабами діяльності переростають у глобальні. Важливо усвідомлювати, що провідні та успішні національні економіки є глибоко транснаціоналізованими. Це і США, Японія, провідні західноєвропейські країни з могутніми та численними ТНК, і, наприклад, Південна Корея з конгломератом усього шести ТНК, на яких тримається її внутрішня економіка і міжнародна конкурентоспроможність. Це, до речі, в близькій перспективі і Росія, де капітал пережив період надконцентрації, а 3 із 75 холдинг-компаній вже ввійшли, за оцінками Рогішіе, до 500 провідних корпорацій світу.

Водночас у межах зрілих регіональних інтеграційних угруповань формуються економічні зв'язки з пріоритетом наднаціональних інтересів, що сприяє вирівнюванню основних характеристик міжнародних ринків. Зазначимо, що, з одного боку, регіоналізм, посилюючи ринкову уніфікацію розвитку національних економік країн — учасниць інтеграційних угруповань, прискорює процес глобалізації. Особливо це виявляється в умовах, коли регіональна економічна інтеграція набуває рис континентальної. З іншого боку, регіональні інтереси можуть відволікати країни від діяльності за багатосторонніми зобов'язаннями, що виходять за межі інтеграційних угруповань, а «закритий» регіоналізм породжує протекціонізм щодо третіх країн (груп країн). Формуються умови для розвитку конкуренції між окремими регіонами і континентами.

На глобальній стадії інтернаціоналізації все більш важливу роль відіграють міжнародні економічні організації як Світова організація торгівлі (СОТ), Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк (СБ), Міжнародна організація праці (МОП) та інші. Йдеться про глобальну інституалізацію розвитку, коли економічні взаємовідносини детермінуються у чотирикутнику (рис. 1.7).

Рис. 1.7. Детермінанти світогосподарського розвитку на глобальній стадії інтернаціоналізації

Логічним результатом розвитку інтернаціоналізації стане глобальна (світова) економічна інтеграція. Щоб визначити це поняття, вже замало навіть глибоких сучасних теоретичних уявлень щодо політичних, економічних, соціально-культурних та інфра-структурних передумов такої інтеграції, конче потрібно осмислити багатющу природничу й філософську спадщину минулого, особливо вчення про ноосферу В. Вернадського.

На початку третього тисячоліття відчутно проявляється тенденція до переходу економічної інтеграції на міжконтинентальний рівень, що якісно видозмінює «тріаду» світового господарства в напряму глобалізації. Поки що на гіпотетичному рівні можна говорити про десинхронізований у часі, але суттєвий вплив на цей процес ключових ретроспективних тенденцій взаємопов'язаної транснаціоналізації та регіональної інтеграції. Зокрема, можна прогнозувати «згортання» транснаціоналізації та регіональної інтеграції стосовно кількості ТНК і нових міждержавних торгово-економічних блоків. Водночас слід очікувати нових хвиль створення стратегічних альянсів та злиття корпорацій (на мікрорівні) і поглинання континентальними інтеграційними угрупованнями численних регіональних та субрегіональних (на макрорівні).

Оптимістична оцінка вірогідності світової інтеграції як результату розвитку національних економік на об'єктивній основі інтернаціоналізації не має альтернативи. Крім суто економічних закономірностей світового розвитку вона зумовлена орієнтацією технологічних інновацій на прогресивні потреби людства; зростаючим освітнім рівнем суспільства в умовах всеохоплюючої комунікативності; неможливістю привласнення загальних (планетарних) ресурсів частиною людства; аналогічністю продукування і реалізації підходів, що можуть призвести до руйнації середовища життєдіяльності людей; історичним досвідом конфронтаційного розвитку.