Особливості титрування в неводних розчинах.

1. Швидкий метод кількісного аналізу багатьох неорганічних, органічних та елементоорганічних сполук.

2. Дозволяють визначати речовини, які у водних розчинах не мають стрибків титрування.

3. Дозволяють визначати речовини, які часто у воді є нерозчинні, водою розкладаються, у воді утворюють стійкі несолеподібні речовини або стійкі емульсії.

4. Можуть використовуватися для титрування забарвлених розчинів.

5. Можливість фіксації т.е. індикаторним та фізико-хімічними методами.

6. Часто немає потреби розділяти і відділяти від супутніх домішок або наповнювачів.

7. Внаслідок меншого поверхневого натягу органічних розчинників порівняно з водою, величина краплі є меншою, а точність аналізу вищою.

Вивчені раніше властивості неводних розчинників дозволяють сформулювати наступні правила їх вибору при кислотно-основному титруванні:

- константа автопротолізу розчинника повинна бути якомога меншою;

- для титрування слабких основ найкращим є розчинник з вираженими протогенними властивостями, тобто кислотної природи розчинник;

- для титрування слабких кислот кращим є розчинник з вираженими протофільними властивостями, тобто основний розчинник;

- діелектрична проникність розчинника повинна бути як найвищою.

Для титрування дуже слабких основ розчинником, звичайно, беруть оцтову кислоту. Для титрування дуже слабких кислот знаходять застосування декілька амофіпротних основних розчинників. Кращим з них є етилендиамін, успішно використовується, також диметилформамід, але він є слабшим, ніжетилендиамін. Широко застосовуються в кислотно-основному титруванні також метанол і етанол. Вони є нейтральними розчинниками, подібно воді, але з меншою константою автопротолізу. Їх використовують при титруванні моно- і дикарбонових кислот, амінів і диамінів, солей мінеральних і органічних кислот.

Апротонні розчинники мають надзвичайно низькі значеня констанот кислотності чи основності. Однак, маючи низькі значення діелектричної проникності вони важко розрізняють кислоти, основи, а це в свою чергу обмежує область їх застосування.

Більшість кислотно-основних індикаторів, що застосовують при титруванні у водних середовищах, можуть бути використані і для визначення кінцевої точки титрування в неводних розчинниках. Передбачити поведінку таких індикаторів в неводному середовищі важко. Тому вибір індикаторів для неводних середовищ проводиться емпірично. Перехід забарвлення індикаторів у водному і неводному середовищі відрізняється. Наприклад, при титруванні основ в оцтовій кислоті як індикатор може бути використаний метиловий фіолетовий, який змінює забарвлення в точці еквівалентності від фіолетового до голубого або синьо-зеленого. Проте найкращими способами фіксації точки еквівалентності є інструментальні методи: потенціометричний, кондуктометричний.

Як стандартні розчини при титруванні сполук основної природи в неводних середовищах найчастіше використовують 0, 1 м розчин НСlО₄ в безводній оцтовій кислоті. Більшість сполук основної природи титрують в середовищі оцтової кислоти. Але, іноді використовують розчин хлорної кислоти в діоксані. При цьому т.е. виявляється чіткіше, ніж при використанні розчинів хлорної кислоти в безводній оцтовій кислоті. Стандартизацію виготовленого розчину хлорної кислоти проводять за калію гідрофталатом з використанням індикаторів метилового фіолетового або кристалічного фіолетового. При титруванні сполук кислотної природи в якості стандартів використовують неорганічні основи або лужних металів, органічні основи. Стандартними розчинами є 0, 1 м розчин метилату калію або натрію в суміші метанол-бензол, 0, 1 м розчин тетрабутиламонію гідроксиду в спирті, спиртові розчини гідроксидів натрію або калію. Стандартизацію виготовлених розчинів основ проводять за бензойною кислотою в середовищі того розчинника, в якому будуть проводити титрування. Як індикатор використовують тимоловий синій, тому що оцтова кислота проявляє диференціюючу дію відносно сильних кислот, серед яких хлорна кислота в цих умовах є найсильнішою.