Історія. Інтерес до даного виду творчості в різні часи то раптового зростав, то практично повністю зникав

Інтерес до даного виду творчості в різні часи то раптового зростав, то практично повністю зникав. Виготовлення виробів з бісеру має свою багатовікову історію й особливості розвитку.

Людина по своїй природі прагне краси. Вона з давніх-давен оздоблювала своє житло, одяг та предмети побуту. Багато красивих речей можна створити з намистинок, стеклярусу, блискіток.
Бісер поширений у всіх культурах світу. Його використовували не лише як матеріал для виготовлення прикрас, але й як засіб платежу. З бісеру виготовляли чотки у християнстві і буддизмі.

Про історію виникнення бісеру сьогодні можна сперечатися. За легендою вперше зуміли добути бісер фінікійці. Приблизно шість тисячоліть тому, фінікійські купці везли по Середземному морю природний мінерал – селітру, що добули в долині Нілу, в Африці. Подорожуючи, вони висадилися на піщаний берег Сирії. Взявшись готувати собі їжу, не змогли знайти великих каменів, щоб обкласти багаття та поставити на них посуд. Вирішили використати для цього великі шматки селітри. Вранці, розгрібаючи попіл, купці виявили чудовий злиток, який був твердий мов камінь, горів вогнем на сонці, був чистим і прозорим як вода. Багаття зуміло розтопити селітру, поєднати її з річковим піском. Так утворилось найперше скло, давши початок скловиробництву.

Існує також версія що батьківщиною скла був Давній Єгипет. Археологічні розкопки свідчать про те що оздобленням речей та виготовленням бісерних прикрас тут займалися ще в ІV ст. до н.е. Саме з Єгиптом пов’язані перші згадки про бісер. Назва його походить від арабського слова «бусра, бусер – штучні перли». В давньому Єгипті жінки і чоловіки носили намисто з бісеру.
Найпоширенішим видом скляних виробів було намисто. Завдяки вдосконаленню технології виготовлення, його можна було робити все дрібнішим. Так виник бісер. Спочатку його виготовляли з непрозорого скла переважно чорно-синього або зеленого кольору різними способами. Розплавлену скляну масу витягували у тонку нитку та накручували на мідний стержень, товщина якого відповідала отвору намистинок. Після цього стержень вилучали, а намистинку повторно нагрівали, обробляючи вручну. Технологія скловиробництва постійно вдосконалювалася. Так у ІІст. до н.е з’явилося напівпрозоре скло, а в І ст. до н.е почали варити прозоре скло різних кольорів.

Із Давнього Єгипту й Сирії виробництво скла поширилося в Римську імперію, оскільки Єгипет був завойований римлянами. Саме в римській імперії було винайдено спосіб видування скляних виробів за допомогою трубки. З краплі розплавленої скляної маси майстер за допомогою трубочки (тростяної чи залізної) видував трубочки малого діаметра. Видуті трубочки розрізали спеціальними ножицями на дрібні частинки і піддавали обробці. Спочатку шліфували в барабані сумішшю товченого вугілля з вапном. Після заповнення отворів бісер висушували, змішували з невеликою кількістю піску і нагрівали до темно-червоного кольору в чавунних барабанах, які повільно оберталися. Під час цього процесу розм’якшені скляні кільця округлялися, згладжувалися нерівності, обертання не давало їм сплющитися, а порошкова суміш запобігала запливанню отворів. Після охолодження бісер промивали, висушували, повторно шліфували для повернення блиску, втраченого при розжарюванні.

Виробництво бісеру поширились у Грецію, Галію (теперішня Франція), Візантію, Німеччину. Внаслідок розколу Римської імперії на дві держави, центр склоробства було перенесено у її східну частину – Візантію. Після занепаду Візантії, Венеція на довгі роки (X-XVIIIст.) стала володаркою технології скловиробництва, а наприкінціXVIст. почали займатися скловарінням у Богемії (Північна Чехія).

На території нашої держави бісер був відомий ще у VI- IIIст.. до н.е., про що свідчать прикраси з скляного намиста, бісеру, стеклярусу знайдені у похованнях тих часів. Всі народи які тут проживали: скіфи, сармати, давні слов’яни були знайомі з оздобленням одягу, взуття та предметів побуту бісером.

За часів Київської Русі жінки та діти носили намисто, браслетирізного кольору, причому дані вироби вже виготовлялися у місцевих майстернях. Татаро-монгольська навала надовго перервала розвиток скловиробництва на Русі. Лише в XV ст. рукодільниці почали використовувати венеціанський бісер для виготовлення предметів культового призначення, одягу та речей духовенства.

Починаючи зXVIIIст. бісер, який ввозили з Венеції використовували у домашньому рукоділлі. Попит на бісер зріс. Тому у 1754 р. М.В.Ломоносов відкрив Усть-Рудицьку фабрику. Тут виготовляли: бісер, стеклярус, грановані каміння та брошки, кольорове скло. Фабрика проіснувала 10 років і була закрита невдовзі після смерті Ломоносова.У кінціXVIII-XIX ст. захоплення бісерними ремеслами в аристократичних колах були досить поширеними на Русі. У кінці XIXст. бісерне мистецтво поширилось провінційними містами, а з появою недорого бісеру (відкриття кустарних майстерень у Московській, Казанській, Гродненській, Київській губерніях), цим рукоділлям почали займатися в селах.

Популярний бісер і сьогодні. Його широко застосовують для оздоблення одягу, виготовлення аксесуарів. Вражають своєю чарівністю бісерні сучасні і народні прикраси. Для оздоблення предметів інтер’єру бісер є незамінним та неповторним матеріалом.

Заняття бісером це захопливий вид мистецтва. Особливо люблять займатися ним діти. Бісерне рукоділля можна вивчати на уроках трудового навчання, як варіативний модуль, або на заняттях гуртка. Учні з задоволенням знайомляться з даним видом рукоділля. Як їх можуть не привабити чарівні різнокольорові, блискучі краплинки-бісеринки! До роботи беруться з неабияким бажанням.Під час виконання робіт в учнів розвивається дрібна моторика рук, образне мислення, творча уява, художні та естетичні смаки. Діти вчаться працювати та планувати свою діяльність самостійно, вчаться працювати на кінцевий результат.