Антиінфляційної політики

Ще одним надзвичайно складним, багатофакторним проявом макроекономічної нестабільності є інфляція.

Інфляція (від лат. Inflation – надування) – знецінення грошей, зниження їх купівельної спроможності, яке проявляється в тривалому, стійкому зростанні середнього рівня цін.

Рівень інфляції характеризує зміну цін на товари та послуги і вимірюється за допомогою індексу цін. Окрім рівня інфляції існує ще показник темпів інфляції, який показує зміну рівня цін за певний проміжок часу.

Темпи інфляції = ,

де І ₁ – індекс цін поточного періоду;

І ₀ – індекс цін базового періоду.

Серед основних причин, які призводять до інфляції, виділяємо наступні.

- Дефіцит державного бюджету, що означає перевищення видатків державного бюджету над його доходами. Використання для ліквідації цього дефіциту випуску додаткової маси грошей („друкарського верстату”) призводить ще більшої диспропорційності між грошовою та товарною масами, а отже і до зростання інфляції.

- Фінансування інвестицій в галузі народного господарства, якщо вони здійснюються знову ж за рахунок „друкарського верстату”.

- Як різновид попередньої причини – фінансування мілітаризації економіки, тобто збільшення маси грошей в обігу задля розвитку воєнної промисловості.

- Зміни структури ринку в сучасних умовах. Олігополістичний та монополістичний характер економіки призводить до стійкого інфляційного процесу.

- Посилення міжнародних економічних відносин, „відкритість” економік збільшує небезпеку „імпортованої” інфляції, особливо за рахунок зростання цін на такі природні ресурси, як нафта, газ тощо.

- Інфляційні очікування споживачів і виробників, які в свою чергу призводять до стійкого підвищення попиту або до зростання цін на ресурси, є досить характерною і потужною причиною інфляційних процесів в сучасному світі.

Багатоманіття чинників та джерел інфляційних процесів впливає на кількість різновидів і неоднозначність цього явища.

За характером проявлення розрізняють відкриту і подавлену інфляцію. Відкрита інфляція характерна для країн з ринковою економікою і проявляється в своєму природному вигляді – тривалому зростанні цін. Подавлена інфляція характерна для країн з командною економікою, з жорстким централізованим контролем над цінами і проявляється в товарному дефіциті.

Відповідно до причин, які викликають інфляцію, можна виділити інфляцію попиту, інфляцію пропозиції та інфляцію, зумовлену необґрунтованою емісією грошей. Інфляція попиту виникає внаслідок різноманітних чинників, які призводять до стійкого і тривалого підвищення сукупного попиту за незмінної сукупної пропозиції товарів та послуг. Якщо ж за незмінного сукупного попиту домінуючі причини зростання цін лежать у сфері виробництва, в структурі його витрат і основним чином стосуються цін на ресурси, то даний вид інфляції є інфляцією пропозиції або інфляцією витрат. Ці два види інфляції тісно пов’язані між собою через заробітну плату, яка є з одного боку основним джерелом формування видатків населення, а з іншого боку – елементом витрат виробництва. Проявом інфляції витрат є так звана „інфляційна спіраль” або спіраль „заробітна плата – ціни”. Суть її полягає в тому, що зростання цін викликає додаткові вимоги професійних спілок до підвищення заробітної плати. Задоволення цих вимог призводить до відповідного зростання витрат виробництва, а отже до нового підвищення цін.

За темпами зростання цін розрізняють помірну („повзучу”), галопуючу і гіперінфляцію. Помірна або „повзуча” інфляція означає зростання цін за рік до 10 %, вона стимулює зростання попиту населення. Зростання цін до 3–5 % за рік стимулює розвиток національного виробництва. Галопуюча інфляція характеризується зростаннями цін до 200 % за рік і є свідченням породження і розвитку руйнівних процесів в економіці. Гіперінфляція – зростання цін більше аніж 200 % за рік чи 50 % за місяць, що свідчить про економічний і соціальний хаос. Україна пережила гіперінфляцію в 1993 році, коли ціни зростали більше ніж на 10000 % на рік.

Саме в умовах гіперінфляції відбувається масове скорочення виробництва, зникають стимули вкладення інвестицій у виробництво, що призводить до загального спаду випуску продукції. Скорочення рівня реального ВВП, яке супроводжується високим рівнем інфляції називається стагфляцією.

За ступенем точності інфляційних очікувань виділяють прогнозовану (очікувану) і не прогнозовану (неочікувану) інфляцію. Інфляція є прогнозованою (очікуваною), якщо інфляційні очікування є раціональними, відсутні непередбачені внутрішні і зовнішні шоки. В кожній країні, приймаючи державний бюджет на поточний рік, передбачається певний рівень інфляції за рахунок обов’язкової емісії грошей. Не прогнозовану (неочікувану) інфляцію можуть викликати імпорт інфляції, непередбачені внутрішні і зовнішні шоки, або навіть якісь політичні процеси в країні.

В залежності від успішності адаптації економіки до темпів зростання цін розрізняють збалансовану і незбалансовану інфляцію. За умов збалансованої інфляції ціни зростають помірно і стабільно, і одночасно на більшість товарів та послуг. При незбалансованій інфляції ціни на різні товари та послуги піднімаються неодночасно і по-різному на кожний вид товару, а економіка не встигає пристосуватися до цих змін.

В залежності від здатності держави впливати на інфляційні процеси інфляцію поділяють на контрольовану і нерегульовану. Контрольованою є інфляція, за умов якої уряд може, використовуючи різноманітні інструменти антиінфляційної політики, сповільнювати або прискорювати темпи зростання цін. Нерегульованою є інфляція, за якої відсутні реальні джерела для коригування рівня інфляції. Як правило, це є інфляція з високим темпами зростання цін.

Наслідки від інфляції є також різноманітні, суперечливі і залежать від виду інфляційного процесу.

Помірна інфляція, як вже зазначалось, має і позитивні наслідки. Вона стимулює конкуренцію, зумовлює прискорення науково-технічного переозброєння виробництва.

Від несподіваного, неочікуваного підвищення цін виграють люди, які взяли гроші в борг.

Але дані ефекти є досить короткочасними. Тому більш відчутними є негативні сторони інфляційних процесів, бо мають руйнівні наслідки для економіки і породжують гострі соціально-економічні проблеми. Серед основних негативних проявів інфляції слід зазначити:

- загальне нерівномірне зниження реальних доходів усіх верств населення і особливо осіб з фіксованими номінальними доходами (бюджетними, пенсіонери, студенти), а відповідно і рівня життя;

- знецінення грошових заощаджень населення;

- прискорення матеріалізації грошей. В умовах галопуючої та гіперінфляції гроші стають „гарячими”, люди намагаються позбавитися грошей якомога швидше, вкладають їх в запаси товарно-матеріальних цінностей та нерухомість;

- зниження мотивації до праці;

- зростання невизначеності та ризику здійснення бізнесу;

- підрив грошової, фінансово-податкової та кредитної системи;

- стимулювання розвитку спекуляції, економічної злочинності, посилення тіньової економіки;

- дезорганізація господарських зв’язків, відродження натурального бартерного обміну;

- затримка інвестиційного процесу, процесу нагромадження і відтворення;

- посилення соціального розмежування в суспільстві, диференціація населення, перерозподіл національного багатства;

- послаблення позицій держави, підрив управлінського механізму економіки;

- соціально-політичне напруження в суспільстві.

Уникнути інфляції на сучасному етапі економічного розвитку просто неможливо, бо неможливо викоренити причини інфляції. Тому перед країнами стоїть завдання сприяти зниженню інтенсивності інфляційних процесів, недопускання високих темпів інфляції, її переростання в гіперінфляцію. Для цього уряд проводить антиінфляційну політику. Основними заходами держави є:

- ефективна політика доходів, яка націлена на стримування інфляції витрат. Прикладом може бути „соціальне партнерство”, участь у прибутках;

- антимонопольна діяльність в сфері ціноутворення;

- політика, націлена на скорочення дефіциту державного бюджету;

- ефективна грошова політика центрального банку (підвищення облікової ставки відсотку, зростання нормативів банківських обов’язкових резервів, продаж цінних паперів).

Використання цих методів призводить до дезінфляції та дефляції. Дезінфляція – процес зменшення темпів зростання цін. Дефляція – це зниження загального рівня цін.

Таким чином, інфляція і безробіття є невід’ємними супутниками ринкової економіки. При чому практикою і теоретичними дослідженнями доведено взаємозв’язок між ними. В кінці 50-х років ХХ століття професор Лондонської школи економіки А. Філіпс на прикладі Великобританії показав обернений зв’язок між рівнем безробіття і динамікою номінальної заробітної плати. Якщо зазначити, що існує кореляційний зв’язок між зростанням заробітної плати і підвищенням цін, то дана закономірність відома як крива Філіпса, що показує обернену залежність між рівнем інфляції і рівнем безробіття (рис. 15.1).

Більшість економістів визнає модель Філіпса діючою лише у короткостроковому періоді, в довгостроковому періоді такі взаємозв’язки між рівнем інфляції і рівнем безробіття повністю відсутні. Підтвердженням тому є хоча б стагфляція – інфляція, що супроводжується стагнацією виробництва, а отже одночасним зростанням рівня безробіття і цін.

Отже, завдання уряду будь-якої країни полягає в тому, щоб зробити безробіття і інфляцію регульованими і найбільш безпечними для економіки і всього суспільства.