Механізм реалізації кредитно – грошової політики.

Регулювання пропозиції грошей здійснюється в межах кредитно – грошової системи, головними суб’єктами якої виступають банки.

Слово бане походить від італійського слова „банко”, що в перекладі означає лавка, скамейка, конторка (за якою міняли обмінювали гроші). За визначенням банк – це установа, яка організує рух грошових коштів, перш за все. кредитів. Перші банки з’явилися що у рабовласницькому суспільстві і носили назву „ділових домів”. Вони виконували різноманітні функції, у тому числі:

- прийом і видача вкладів;

- надання кредитів;

- безготівкові розрахунки;

- оплата чеків, тощо;

У багатьох країнах роль банків виконували храми та монастирі. На початку ХV сторіччя виник перший банк сучасного типу, це був банк святого Георгія у Генуї (1407). У ХVІ – ХVІІ сторіччі у ряді Країн Західної Європи формуються спеціальні жиробанки, які здійснювали безготівкові розрахунки між своїми клієнтами. У 1694 році було засновано перший акціонерний Англійський банк, якій згодом перетворився у центральний банк. У ХVІІІ сторіччя банки існують уже у більшості стран Західної Європи. В Росії перший банк було створено у 1879 році. Економічна роль банків полягала в тому, що вони сприяли розширенню виробництва та підвищенню його ефективності перерозподілу коштів між галузями виробництва, забезпечували прискорення обігу грошей та зменшення його витрат. Банки виконували 5 основних функцій.

- посередництво у кредитах;

- посередництво у розрахунках і платежах;

- акомуляція тимчасово вільних грошових коштів і перетворення їх у капітал;

- створення кредитних засобів обігу;

- емісія грошей і цінних паперів;

Згодом ці функції перейшли спеціалізованим кредитно – фінансовим уставом, які і створили сучасну банківську систему.

Сучасна банківська система є дворівневою.

Перший рівень – це центральний банк, в Україні його роль виконує Національний банк України.

Другий рівень – це комерційні банки.

Центральний банк виконує наступні функції.

- емісійного центру країни (випуск банкнот, збереження золотого та інвалютного резервів, чеканка монет та інші.)

- банка – банків (кредитування комерційних банків)

- банкіра уряду(касове обслуговування бюджету, управління державним боргом, надання позик уряду, тощо)

- кредитно – грошового регулювання (зміна облікової ставки, регулювання)

- міжнародна (представництво на міжнародному рівні, участь у міжнародних організаціях, керування золотими, запасами та інвалютними резервами).

Головними завданнями Центрального банку є:

- забезпечення стабільності банківської системи;

- забезпечення стабільності національної валюти

- забезпечення платіжного обігу;

- гарантії ліквідності комерційних банків;

- державний контроль за приватними банками;

- контроль за величиною пропозиції грошей, тощо.

Комерційні банки – це фінансові устави, які приймають внески та видають комерційні позики.

Комерційні банки виступають у ролі посередника між тими у кого є тимчасово вільні гроші і тими, хто їх потребує. Економічний інтерес комерційного банку полягає отриманий банківського прибутку, який кількісно визначається як різниця між відсотками отриманими за позики та відсотками, оплаченими вкладниками. Якщо різниця () позитивна – банк отримає прибуток. Економічний інтерес вкладників полягає у отриманні відсотків по вкладам. Відсоток – це доход, який отримується за передачу у тимчасове користування грошей. Він може бути номінальним і реальним.

Номінальний відсоток – це сума грошей, яку власник грошового капіталу отримує за надання його у тимчасове користування.

Реальний відсоток – це номінальний, визначений з урахуванням інфляції (різниця між індексом номінального відсотка і індексом інфляції).

Депозитні операції відносяться до кредитних тому що у разі їх здійснення банк як би кредитується вкладниками, вкладники за свої внески отримують відсоток, банк залучає кошти вкладників тимчасово і забов’язаний повернути їх. В. наявності усі три принципи кредитування, при цьому банк виступає зайомщиком, а вкладники – кредиторами.

Більшість безстрокових депозитів – це депозити „на поточний рахунок” за умовами їх розміщення клієнти можуть отримувати гроші будь – коли і у будь – якій сумі. У свою чергу, поточні рахунки можуть бути чековими і без чековими умовними і безумовними, реальними і уявними.

До пасивних операцій комерційних банків відносять, також, випуск облігацій внутрішнього займу.

Результатом депозитної політики і діяльності банку є формування кредитних ресурсів банку.

Активні операції комерційних банків – це операції по розміщенню банківських ресурсів. У структурі активів виділяють дві групи: кредити і інвестиції.

Кредит – це форма руху позитивного капіталу. Принципи кредитування: повернення кредиту, повернення кредиту у заздалегідь обумовлений строк, плата за користування кредитом.

Види кредиту:

- банківський;

- комерційний;

- споживчий;

- державний;

- іпотечний;

Друга група активних операцій банків – це інвестиції. Інвестиції – це довгострокові, цільові капіталовкладення. Здійснюються вони шляхом купівлі банком акцій або облігацій.

Окрім кредитних операцій банки виконують комісійні операції. Комісійними називають операції банку які здійснюються за дорученням клієнта та за його рахунок.

Виділяють 5 груп комісійних операцій комерційних банків:

- переводні;

- акредитивні;

- інкасові;

- за довірою (трастові);

- торгово – комісійні.

В комерційні банки можуть виконувати інші операції, такі як, наприклад, обмін валют, консаптінгові, факторингові, облік векселів.

До грошово – кредитної системи відносяться, також небанківські фінансово – кредитні установи. Їх поділяють на депозитні та не депозитні.

Депозитні приймають кошти на депозитні рахунки (кредитно – ощадні асоціації, кредитні спілки).

Недепозитні залучують грошові кошти шляхом продажу цінних паперів, страхування прийому пенсійних внесків, тощо. До недепозитних установ належать:

- інвестиційні компанії;

- фінансові компанії;

- страхові компанії;

- пенсійні фонди.

Суб’єктом грошово – кредитної системи можуть бути і міжнародні фінансові організації.

Механізм використання монетарних інструментів можна розглянути з точки зору прямого впливу держави на пропозицію грошей та опосередкованого.

До механізмів прямого впливу на пропозицію грошей слід віднести:

- емісію готівкових грошей;

- лімітування обсягів кредитив;

- пряме регулювання процентної ставки.

Емісія готівкових грошей використовується для довгострокового впливу на пропозицію грошей.

Право емісії, як підкреслювалося раніше, належить, виключно НБУ і це є основою його контролю за пропозицією готівки. Основний вид готівки – це банкноти, яким центральний банк гарантує купівельну спроможність.

Існують три канали емісії сучасних банкнот:

- емісія, як забезпечення зв’язку між грошовим обсягом і динамікою виробництва ВВП;

- емісія з метою покриття дефіциту у державного бюджету;

- емісія під приріст золотовалютних резервів країни.

Показником забезпеченості обороту ВВП грошовою масою є коефіцієнт (рівень) монетизації. Цей показник розраховується, як відношення величини агрегату М₂ до величини ВВП у грошовій формі:

= ;

= коефіцієнт монетизації ВВП в період t;

М₂ = високоліквідні гроші в період t;

ВВП₂ = обсяг ВВП за період t;

Для України, де розрахунками вчених, цей коефіцієнт повинен дорівнювати не менше ніж 40% ВВП (у 2003 р. він становив – 26, 9 %)

Наслідками низького рівня монетизації є погіршення умов грошового обігу (загострення кризи неплатежів).

Покриття дефіциту державного бюджету можливе за рахунок випуску та продажу облігацій (практично це означає, взяти гроші у борг у тих хто купляє ці облігації), емісії готівкових грошей та використання валютних резервів. В умовах нестабільної економіки, коли висок і темп інфляції з’їдають валютні резерви підривають довіру до державних боргових забов’язань найпростішими шляхом покриття дефіциту є емісія готівкових грошей.

У країнах з активним платіжним балансом емісія готівкових грошей можлива під приріст офіційних золотовалютних резервів.

Пряме регулювання процентної ставки та пряма лімітування кредитів на відміну від емісії готівки, застосовують тільки у короткостроковому періоді.

Ефект від прямого впливу держави на економіку взагалі і зокрема, на пропозицію грошей завжди очевидний і результативний, в плані досягнення основної мети, але якщо таке втручання триває довго, то воно набирає негативних наслідків, порушуючи ринкові механізми саморегулювання. Тому в сучасних умовах перевагу слід віддавати інструментам непрямого впливу держави на пропозицію грошей, до яких ми відносили:

- регулювання облікової процентної ставки на позики;

- регулювання обов’язкових банківських резервів;

- операції банка на відкритому ринку.

Облікова (дисконтна) ставка – це процентна ставка за якою центральний банк надає позики комерційним банкам. Механізм застосування цього інструменту базується на величини облікової ставки залежно від економічних коливань економіки. При цьому центральний банк збільшуючи облікову ставку обмежує кредитну активність комерційних банків, а знижуючи її, сприяє розширенню кредитування. Хоча передбачити в якій мірі зміна облікової ставки вплине на пропозицію грошей дуже важко, тому що згідно, наприклад, кейнсіанської теорії позичальники, отримуючи кредити, орієнтуються не тільки на рівень облікової ставки, а і на можливі у майбутньому прибутки, крім цього, позичальники можуть отримувати кредити із альтернативних джерел (наприклад міжбанківські кредити), а це вплине, у свою чергу на рівень облікової ставки.

Більш прогнозованим є наступний інструмент монетарної політики держави – це зміна норми обов’язкових банківських резервів. Механізм застосування цього інструменту пов’язаний з маніпуляцією нормою обов’язкових резервів, які комерційні банки повинні зберігати на рахунках у Центральному банку. Раніше підкреслювалось, що чим меншою буде норма обов’язкових банківських резервів, тим більшими будуть можливості комерційних банків щодо кредитування, збільшення пропозиції грошової маси де рахунок так званої, емісії безготівкових грошей, це означає, що видаючи кредити, комерційні банки збільшують платоспроможність своїх позичальників, при цьому спостерігається ефект депозитного і грошового мультиплікатора.

Депозитний мультиплікатор показує у скільки разів комерційні банки збільшують пропозицію грошей у обігу. Депозитний мультиплікатор є величиною до норми мінімальних банківських резервів.

; або ;

m – депозитний мультиплікатор;

r – норма обов’язкових банківських резервів;

- приріст кредитних ресурсів;

- приріст грошової бази;

Дію депозитного мультиплікатора можна розглянути на прикладі.

Припустимо, що норма обов’язкового резерву становить 20%. В комерційний банк вкладено на депозит 1000грн. Цей банк з вказаної суми може видати кредит 800 грн. своєму клієнту. В свою чергу, цей клієнт з виданого кредиту заплатить партнеру готівкою, чи безготівковим перерахунком грошей, але 800 грн. рано чи пізно надійдуть в інший банк (банк № 2). Банк № 2 теж залишить резерв 20 % від цієї суми, тобто 160 грн., а решту віддасть в кредит і т.д.

Таким чином, з вкладеної суми депозиту, шляхом емісії безготівкових грошей банками, додатково до обігу надійшло 4000 грн.

КГ = Д\Н, де КГ – кількість грошей, що додатково надійшли в обіг;

Д – кількість грошей, що надійшли у банківську систему у вигляді депозиту;

N – норма обов’язкового резерву;

В нашому прикладі КГ = 1000: 0, 2 = 5000 грн.

Ще раз висновок депозитний мультиплікатор показує, у скільки разів збільшилася сума грошей, що надійшла у банківську систему у вигляді депозиту, завдяки емісії грошей банками (в нашому прикладі ця сума збільшилася у 5 разів).

В нашому прикладі m = 1: 0, 25 = 5.

Процес емісії платіжних засобів у межах системи комерційних банків називається кредитною мультиплікацією.

Враховуючи той факт, що комерційний банки можуть використовувати не тільки власні кошти а і брати кредити у центральному банку, останній, змінюючи норму обов’язкових резервів, впливає на формування кредитних ресурсів комерційних банків і здійснює контроль за пропозицією безготівкових грошей.

Наприклад, зміна норм банківських резервів з 20 до 10% збільшить на 10% кредитні ресурси комерційних банків, збільшиться і кредитний мультиплікатор:

у першому випадку – m = 1: 0, 2 = 5;

враховуючи зміни – m = 1: 0, 1 = 10;

Мультиплікатор збільшується у 2 рази при зменшені норми обов’язкових резервів у 2 рази. Крім цього, якщо кількість грошей, що надійшли у банківську систему у вигляді депозиту, у нашому прикладі становила 1000 грн., то при нормі обов’язкових резервів 20%, додатково до обігу надійшло 4000 грн.

(1000- ) а при нормі резервів – 10%, кредитні ресурси банку зростуть до 9000 грн. (1000 - ).

Здатність банків створювати гроші залежить не тільки від норми обов’язкових, банківських резервів, а від такого фактору, як можливості, схильність до заощаджень населення та бажання заощаджувати за допомогою банківської системи, яке в значній мірі залежить від довіри населення до банків. Скажімо зниження довіри до банківської системи змінює співвідношення між готівкою у населення і грошима на депозитах (останні будуть зменшуватись). При цьому банки втрачатимуть можливості надання кредитів і впливу на грошову пропозицію. Поведінка населення враховується при розрахунку грошового мультиплікатора. Грошовий мультиплікатор (m^*) – це ускладнений варіант депозитного:

m^* = , де

m^* - грошовий мультиплікатор;

r – норма обов’язкових резервів;

d – відношення готівкових грошей до депозитів у населення.

Очевидно, що чим більшою буде величина d, тим меншим буде грошовий мультиплікатор. При умові, що d = 0, тобто коли населення зберігає усі свої гроші у банку, то грошовий мультиплікатор дорівнюватиме депозитному. (m=m^*). Таким чином, грошовий мультиплікатор можна визначити, як відношення грошової маси (M^S) до грошової бази (Н).

Механізм використання третього інструменту (операції на відкритому ринку) регулювання пропозиції грошей, як підкреслювалося раніше, пов’язаний з купівлею та продажем державних, цінних паперів Центральним банком, комерційним банкам, фірмам або населенню. Купуючи або продаючи державні цінні папери ЦБ впливає на обсяг грошової маси, перетворюючи готівку у цінні папери – у готівку.

Так, наприклад, якщо ЦБ випускає і продає державні цінні папери, то готівка, яка була на руках у КБ фірм, населення, мобілізується у ЦБ, при цьому обмежується кількість грошей у обігу. зменшується надлишкові резерви КБ, попит на гроші буде рости, зростатиме і ціна грошей (відсоткова ставка). Така політика ЦБ отримала назву політики „дорогих грошей”. І, навпаки, викуповуючи державні цінні папери, ЦБ збільшує пропозицію грошей, попит на гроші буде зменшуватись, ціна грошей також. Така політика ЦБ називається політикою „дешевих грошей”.

Можливості використання монетарних інструментів обумовлюють два основних типи кредитно – грошової політики. Розрізняють рестриктивну та експансіоністську кредитно – грошову політику.

Кредитна рестрикція (політика дорогих грошей) здійснюється шляхом обмеження пропозиції грошей і має за мету запобігання економічній кризі та зменшення темпів інфляції.

Кредитна експансія (політика дешевих грошей) спрямована на збільшення пропозиції грошей розширення виробництва, посилення ділової активності та зменшення безробіття.

Монетарна політика має досить складний передавальний механізм, який відображає варіанти та результати монетарного впливу держави на економіку. Механізм впливу зміни пропозиції грошей на економіку отримав назву механізма грошової трансмісії (moneu transmission me ohanism). За допомогою цього механізму можна прослідити яким чином зміна пропозиції грошей впливає на зміну обсягів виробництва.

Якщо, наприклад, економіка знаходиться у стані спаду, то центральний банк, використовуючи кредитну експансію (політика дешевих грошей), скуповує державні цінні папери, зростають кредитні можливості комерційних банків, мультиплікативно зростає пропозиція грошей, ціна грошей відсоткова ставка падає, при цьому попит на кредити, відповідно, зростатиме, зростатимуть інвестиційні витрати, як основна складова сукупного попиту, а збільшення сукупного попиту стимулюватиме зростання обсягів виробництва (зайнятості). Зміна відсоткової ставки може сприяти, також зростання споживчих витрат за рахунок споживчих кредитів та витрат на чистий експорт, як результат – зростання сукупних витрат (сукупного попиту).

Якщо ж знаходиться на фазі підйому, держава проводитиме політику стримування (політику дорогих грошей), при цьому центральний банк, продаючи державні цінні папери, обмежує кредитні можливості комерційних банків пропозиція грошей скорочується, зростає їх ціна – ставка відсотка, зменшуються інвестиції, виробництво падає.

І в першому і в другому випадках економіка стабілізується.

Держава, при цьому в залежності від конкретної економічної ситуації в країні, задач, які вирішує, обраної тактики і стратегії, причин, що зумовими порушення рівноваги на грошовому ринку, може обирати ті чи інші засоби впливу (прямі або непрямі) на економіку, здійснювати жорстоку або гнучку монетарну політику.

Жорстка монетарна політика – це політика підтримання на певному рівні грошової маси. Гнучка монетарна політика – це політика підтримання певного рівня процентних ставок.

Якщо пропозиція грошей незамінна, то графічно вона може бути представлена як вертикальна крива, що проходитиме через точку, яка відповідатиме обсягом запланованої грошової маси. В умовах гнучкої монетарної політики крива пропозиції грошей матиме горизонтальний вид на рівні запланованої величини процентної ставки. При цьому зміна попиту на гроші у першому випадку спровокує зміну ставки відсотка, а у другому випадку – зміну пропозиції грошей. Звідси можна зробити висновок: стабілізація пропозиції грошей автоматично зумовлює зміну процентної ставки, а в свою чергу, стабілізація процентної ставки автоматично визиває зміну обсягу пропозиції грошей (графік). Цей висновок доводить, що центральний банк не може одночасно стабілізувати і пропозицію грошей і процентну ставку.

Вибір варіантів кредитно – грошової політики залежить від причин, які зумовили зміну попиту на гроші. Якщо це інфляція, то краще використовувати жорстку політику, якщо зміна швидкості обігу грошей то перевагу матиме гнучка монетарна політика.

Використовуючи монетарну політику, як інструмент стабілізації економіки слід врахувати її недоліки і переваги.

До переваг монетарної політики можна віднести:

- швидкість прийняття рішень і отримання певного результату з моменту виникнення проблеми;

- мультиплікативний ефект впливу на економіку (подвійний);

Недоліки монетарної політики;

- провокування інфляції;

- можливі сбої в механізм грошової трансмісії;

- наявність побічних ефектів, які виникають внаслідок зміни пропозиції грошей;

- залежність монетарної політики від фіскальної;

- неможливість відокремлено регулювати пропозицію грошей і процентну ставку.