Главная страница Случайная страница
КАТЕГОРИИ:
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
Капітал банку: суть, функції та джерела формування
|
|
Облік капіталу
Термін «капітал» походить від лат. capitalis –основний, головний.
Так, у роботах перших економістів капітал розглядався як багатство, основне майно, у подальшому – як фактор виробництва. На противагу цим поглядам в економічній літературі капітал трактується як певна сума грошей або вартість. Загалом західні економісти у тлумаченні капіталу єдині в тому, що розглядають його як певну цінність, благо, що приносить його власнику дохід упродовж тривалого часу1.
3 погляду фінансів підприємств та фінансового менеджменту капітал розглядається як «сума власного та залученого капіталу, якийзабезпечується тією частиною фінансових ресурсів, яка спеціально сформована й призначена для використання у фінансово-господарській діяльності з метою отримання прибутку»2.
Формування й використання фінансових ресурсів відбувається в процесі реалізації фінансових відносин. Сфера фінансових відносин банку охоплює:
- відносини з власниками в процесі формування та руху коштів статутного капіталу;
- відносини з кредиторами, вкладниками при отриманні та поверненні коштів та за необхідності виконання договірних зобов'язань;
- відносини з державою в межах виконання законодавства про
податки, формування фондів, соціальне страхування тощо;
- відносини в межах банку при формуванні фонду оплати праці.
Вирішення питання, яка частина фінансових ресурсів використовується в банку з метою отримання прибутку, і є визначенням суті капіталу банку.
Крім того, специфікою банківської діяльності є те, що капітальні вартості використовуються не тільки для отримання прибутку його власниками. Капітал банку впливає як на оперативну діяльність, так і на рівень довгострокової життєдіяльності банку, виконуючи такі функції: оперативну, захисну, регулювальну.
Оперативна функція - забезпечення фінансової основи діяльності банку, підтримка обсягу й характеру банківських операцій відповідно до завдань банку. Тобто, капітал є основою для створення та організації діяльності банку, а також його діяльності на початкових етапах до часу накопичення достатнього обсягу залучених і запозичених коштів; для структурного розвитку (розширення діяльності, створення філій); розроблення й упровадження нових послуг; закупівлі обладнання.
Захисна функція передбачає захист вкладників і кредиторів на випадок банкрутства; збереження платоспроможності банку за рахунок створення резервів, продовження діяльності банку в разі несприятливої ситуації і непередбачених витрат (ні залучені, ні запозичені кошти не можуть бути використані на погашення збитків від поточної діяльності, оскільки вони самі є боргом).
Регулювальна функція капіталу банку пов'язана з функціонуванням банків згідно із законами і правилами, що дає можливість НБУ контролювати діяльність комерційних банків.
Роль капіталу є досить значною для забезпечення надійності банку і ефективності його діяльності, бо він є джерелом його первісних ресурсів, засобом страхування інтересів вкладників, дозволяє банку виконувати свої зобов'язання в екстремальних ситуаціях.
Таким чином, капітал банку - це сума власного та залученого капіталу, що забезпечується тією частиною фінансових ресурсів, яка спеціально сформована й призначена для використання у фінансово-господарській діяльності банку з метою отримання прибутку та виконання оперативної, захисної й регулювальної функцій.
Основними характеристиками капіталу банку є:
1) він характеризує фінансові ресурси, які забезпечують дохід. У цій своїй ролі він набуває форми позикового капіталу, який забезпечує формування доходів у фінансовій (інвестиційній) сфері його діяльності;
2) є головним джерелом формування добробуту його власників,
забезпечуючи його необхідний рівень як у поточному, так і в
перспективному періоді. Частина капіталу, спрямована на задоволення поточних чи перспективних потреб його власників,
перестає виконувати функцію капіталу. Капітал, який накопичується, повинен задовольнити потреби його власників у перспективному періоді, тобто формує рівень їхнього майбутнього добробуту;
3) є головним виміром ринкової вартості банку. Цю функцію насамперед виконує власний капітал, який визначає обсяг його
чистих активів. Разом з тим обсяг власного капіталу, що використовує банк, одночасно характеризує й потенціал залучення ним позикових фінансових ресурсів, які забезпечують отримання додаткового прибутку. У сукупності з іншими, менш значущими факторами формується база оцінки ринкової вартості банку;
4) динаміка капіталу є важливим барометром рівня ефективності
діяльності. Здатність власного капіталу до зростання високими темпами характеризує високий рівень формування й ефективний розподіл прибутку, його спроможність підтримувати фінансову рівновагу за рахунок внутрішніх джерел. І, навпаки, зниження обсягу власного капіталу є, як правило, наслідком неефективної, збиткової діяльності банку.
З погляду регулювання та обліку важливим є розгляд власного капіталу банку, який, як було зазначено вище, зумовлює обсяги його чистих активів.
Згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 2 «Баланс», затвердженим положенням Міністерства фінансів України № 87 від 31.03.99 р., «власний капітал - частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов'язань».
У Законі України «Про банки та банківську діяльність» від 07.12.2000 р. визначено, що «капітал банку - залишкова вартість активів банку після вирахування всіх його зобов'язань». В останньому випадку (якщо порівняти визначення), мова також йде про власний капітал, який відображається в п'ятому класі Плану рахунків бухгалтерського обліку (балансовий капітал).
Крім того, у законі дається таке визначення: «Капітал регулятивний (власні кошти) - складається з основного та додаткового капіталу, зваженого на ризики, що визначаються нормативно-правовими актами Національного банку України» [29].
Регулятивний капітал також характеризує власні кошти банку, це один із показників діяльності банків, основним призначенням якого є покриття негативних наслідків різноманітних ризиків, які банки беруть на себе в процесі своєї діяльності, та забезпечення захисту вкладів, фінансової стійкості й стабільної діяльності банків (Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затверджена постановою Правління НБУ № 368 від 28.08.2001 року). Банки з метою визначення реального розміру регулятивного капіталу з урахуванням ризиків у своїй діяльності зобов'язані постійно оцінювати якість усіх своїх активів і позабалансових зобов'язань (здійснювати їх класифікацію, визначати сумнівні та безнадійні щодо погашення); здійснювати відповідні коригування їх вартості шляхом формування резервів для покриття очікуваних (можливих) збитків за зобов'язаннями контрагентів. Методика розрахунку регулятивного капіталу розробляється Національним банком України та базується на визначенні складових основного та додаткового капіталу.
Основними елементами капіталу, який відображається, є фонди, створені згідно із законодавством, і резерви, утворені за рахунок внутрішніх джерел з метою підтримки діяльності банку. Останні входять до власного капіталу банку (балансового), якщо вони відповідають принципам стабільності їх утворення, субординації стосовно прав кредиторів, відсутності фіксованих норм їх нарахування.
Елементи власного капіталу банку (балансового) наведені на рис. 2.1.
1. Основним елементом власного капіталу банку є статутний капітал.
З метою регулювання у Законі України «Про банки та банківську діяльність» від 07.12.2000 р. визначено: «Капітал статутний –сплачений та зареєстрований підписний капітал. Капітал підписний – величина капіталу, на яку отримано письмові зобов'язання акціонерів (пайовиків) банку на внесення коштів за підпискою на акції (паї). Капітал приписний - сума грошових коштів у вільно конвертованій валюті, надана іноземним банком філії для її акредитації» [29].
Залежно від організаційно-правової форми діяльності банку його статутний капітал може бути акціонерним або пайовим. Він характеризує первісну суму власного капіталу банку, інвестовану у формування його активів для початку здійснення діяльності.
Розмір статутного капіталу, порядок його формування та зміни визначаються статутом банку. Сума статутного капіталу законодавчо необмежена, але для забезпечення стійкості банків встановлюється мінімальний розмір статутного капіталу.
Банки можуть продавати акції первинного розміщення за ціною, не нижчою від номінальної вартості. У разі продажу таких акцій інвестору за ціною вищою, ніж номінальна вартість, виникають емісійні різниці (емісійний дохід), який є власними коштами та входить до складу капіталу банку.
2. Резервний капітал становить собою зарезервовану частину власного капіталу банку, яка призначена для внутрішнього
страхування його діяльності. Розмір цієї частини власного капіталу визначається установчими документами.
Резервні фонди поряд із статутним капіталом та нерозподіленим прибутком після оподаткування є основним джерелом капіталу банку. Головна відмінність між ними полягає в ступені здатності банку використовувати кошти цих фондів для покриття витрат та збитків. Нерозподілений прибуток, що залишається в розпорядженні банку, може використовуватися практично без обмежень, тоді як кошти резервного фонду можуть бути використані тільки на чітко визначені цілі, а кошти статутного капіталу - тільки в разі ліквідації банківської установи.
3. До спеціальних (цільових) фінансових фондів належать цілеспрямовано сформовані фонди власних фінансових ресурсів з
метою їх подальшого цільового використання. До складу спеціальних фондів належать амортизаційний фонд, фонд охорони
праці, фонд спеціальних програм, фонд розвитку банку тощо.
4. Нерозподілений прибуток - це прибуток, що залишається
в розпорядженні банку (ним розпоряджаються збори акціонерів і
керівництво банку). Він є джерелом власного капіталу внутрішнього походження та створюється як залишок чистого прибутку
після нарахування дивідендів, відрахувань у загальні резерви, резервний капітал та в інші фонди й резерви, створені згідно з рішеннями загальних зборів акціонерів та чинного законодавства. У фінансовому обліку нерозподілений прибуток складається з результату минулих років, результату минулого року, що очікує затвердження зборами акціонерів, та результату поточного року.
Чим більші значення нерозподіленого прибутку, тим краще. Проте слід мати на увазі, що результат поточного року може бути відкоригований у бік зменшення за результатами аудиторської перевірки і до цього моменту не може бути сплачений у вигляді дивідендів. Натомість від’ємне значення результатів минулих років та поточного року означає, що банк у той чи інший період мав збитки, тобто «проїдав» свій власний капітал.
Оскільки розмір усіх відрахувань, крім дивідендів завчасно визначено, то залишок нерозподіленого прибутку за минулий рік залежить переважно від розміру дивідендів. З метою додержання встановленого НБУ співвідношення «власний капітал/активи» банки часто змушені вибирати між збільшенням розміру нерозподіленого прибутку й емісією нових акцій. Однак акціонери банку неохоче погоджуються на розширення кола акціонерів та нову емісію акцій. Якщо частина прибутку залишається в розпорядженні банку, замість того щоб бути розподіленою на дивіденди, власники банку вважають, що ці утримані кошти в майбутньому забезпечать їм необхідну ринкову дохідність звичайних акцій. Збільшення власного капіталу за рахунок нерозподіленого прибутку вигідне ще й тому, що з ним не пов’язані ніякі витрати. Однак тривале стримування виплати дивідендів може призвести до зниження ринкової вартості акцій.
На розмір та структуру капіталу банку справляє значний вплив порядок оподаткування дивідендів.
5. До інших елементів балансового власного капіталу належать результати переоцінки окремих активів, зокрема основних засобів і нематеріальних активів, цінних паперів у портфелі банку на продаж, інвестицій в асоційовані компанії та результати переоцінки за операціями хеджування.
Результати переоцінки виникають двома способами:
1) у деяких країнах банкам дозволяється час від часу внаслідок
зміни ринкової вартості здійснювати переоцінку своїх фіксованих активів; такі переоцінки відображаються в балансі як
резерв переоцінки;
2) нереалізована вартість «прихованих» резервів переоцінки
може входити до балансу в результаті довгострокового володіння деякими активами, відображеними в балансі за історичною вартістю їх придбання.
Відображення капіталу банку за рахунками 5 класу складається зі статутного кішіталу, емісійних різниць, загальних резервів та інших фондів, результатів минулих років, результатів переоцінки. Рахунки цього класу можуть кореспондувати з дебіторами, кредиторами та рахунками готівкових коштів у разі сплати дивідендів, викупу акцій (часток, паїв) в акціонерів (учасників) банку, збільшення капіталу банку шляхом переоцінки активів, з рахунками 6 та 7 класів під час формування фінансового результату діяльності банку за звітний рік. В іншому випадку рахунки 5 класу кореспондують тільки між собою.