Методи вивчення й аналіз причин нещасних випадків

Має методологія вивчення зв'язку між факторами, їхніми комплексами, поєднанням, з одного боку, і якостями особистості, з її безпекою, з іншого боку має особливе значення. У практиці випробувано відповідну схему побудови таких досліджень [5; 6; 7]. Вона виглядає так. Мета дослідження — комплексне вивчення психофізіологічних, соціальних і виробничих якостей працівників, їхнього стану здоров'я і виявлення серед них показників, які найбільшою мірою свідчать про їх схильність до нещасних випадків. Тобто виділяють експериментальну групу, яка складається з людей, які мали травми. Дослідження ґрунтується на даних про трудовий травматизм за п'ятирічний період. Вибирають контрольну групу людей з подібними професійними даними, які за цей період не мали травм.

Важливим елементом кожного дослідження є навіювання відповідних гіпотез, які вона повинна підтвердити або відкинути.

Наприклад, такою гіпотезою може бути комплекс факторів, які можуть бути показниками досліджуваної якості — індивідуальної схильності до нещасних випадків.

Психологічними характеристиками, які вивчають, можуть бути: довільна увага (її концентрація, переключення, розподіл), діагностуючі властивості цього показника досліджували багато авторів [6; 9; 15]; сенсомоторна координація — показник виділили в дослідженнях [4; 5; 15]; емоційна урівноваженість [3; 6; 12]; схильність до ризику виділили як яскравий показник схильності до загрози у багатьох випадках [4; 10; 11]; стан здоров'я як показник травматизму [2; 6]; соціальні якості [3; 6; 12]; виробничі якості [6; 13].

За допомогою різних психологічних і фізіологічних методик (інструментальних, тестових, анкетних та ін.) досліджують і зіставляють індивідуальні якості людей певної групи, і виділяють ті якості, що особливо притаманні людям, які отримали травми.

Для замірювання й оцінки індивідуальних якостей можна використовувати такі методи: показники уваги можна з'ясувати за бланковим тестом (коректурні проби); сенсомоторну координацію можна оцінювати за допомогою інструментальної методики-тремометра (проведення штирем у зигзагоподібному вирізі, не торкаючись до його країв); емоційну врівноваженість можна визначити за двома бланковими тестами (Айзенка " А" — на екроверсію та невротизм і Розенцвейга — на фрустрацію); схильність до ризику може виявитися на основі інструментальної методики (зупинення електросекундоміра найближче до загрозливої межі, перехід за яку карається ударом струму на зап'ясті лівої руки); стан здоров'я можна визначати на підставі прямого медичного огляду та вивчення історій минулих захворювань за кількістю і тяжкістю діагнозу, середньою кількістю днів хвороби в році; соціальні та виробничі якості суб'єктів дослідження можуть оцінювати спеціалісти за спеціальним запитальником.

Після вибору психодіагностичних методик підбирають методи обробки інформації;

а) математико-статистичні методи та моделі замірів соціально-психологічних характеристик (шкали: номінальна, порядкова, інтервальна, шкала відношень та ін.);

б) математичні моделі соціально-психологічних структур і процесів безпеки праці (факторний, дисперсійний, причинний, регресивний і кластерний аналіз, побудова класифікацій та типологій).

Далі реалізується етап збору інформації. Емпіричне обстеження і психологічний експеримент. Фіксація фактів, які досліджують. Групування, аналіз, класифікація, зіставлення, порівняння й узагальнення отриманого матеріалу. Складання таблиць, матриць, графіків. Емпірична кількісна й якісна обробка матеріалу. Визначення провідних тенденцій, залежностей, ваги факторів, які впливають на явища, що вивчають. Теоретична обробка емпіричних даних.

Етап інтерпретації результатів і визначення висновків (наукових або практичних). Висновок про сутність дослідження щодо висуненої гіпотези. Розроблення висновків і рекомендацій для впровадження в практику на основі результатів дослідження. Визначення проблем і гіпотез, які виникли під час дослідження і вимагають нових досліджень.