Основні види внутріособистісного конфлікту

У більшості теоретичних концепцій представлений один чи кілька видів внутріособистісних конфліктів. У психоаналізі центральне місце займають конфлікти між потребами особистості і соціальних норм. У интеракционизме аналізу піддаються рольові конфлікти. Однак у реальному житті відбувається безліч інших внутріособистісних конфліктів. Для того щоб побудувати їхню єдину типологію, необхідне підстава, відповідно до якого можна об'єднати цю розмаїтість внутрішніх конфліктів у систему. Такою основою є ценностно-мотивационная сфера особистості. З цією найважливішою сферою психіки людини зв'язана його внутрішня конфликтность, тому що саме вона відбиває різноманітні зв'язки і відносини особистості з навколишнім світом.

Виходячи з цього, виділяють наступні основні структури внутрішнього світу особистості, що вступають у конфлікт (А.Шипилов).

· Мотиви, що відбивають прагнення особистості різного рівня (потреби, інтереси, бажання, потяги і т.п.).

· Цінності, що втілюють у собі суспільні норми і виступаючі завдяки цьому як еталони належного. Ми маємо на увазі особистісні цінності, тобто прийняті особистістю, а також ті, котрі не приймаються нею, але в силу їх суспільної чи іншої значимості особистість змушена випливати ім. Тому вони позначаються як «треба» («Я повинний»).

· Самооцінка, обумовлена як самоцінність себе для себе, оцінка особистістю своїх можливостей, якостей і місця серед інших людей. Будучи вираженням рівня домагання особистості, самооцінка виступає своєрідним побудником її активності, поводження. Виражається як «можу» чи «не можу» («Я є»).

У залежності від того, які сторони внутрішнього світу особистості вступають внутрішній конфлікт, виділяються шість основних видів внутріособистісного конфлікту:

1. Мотиваційний конфлікт. Один з часто досліджуваних видів внутріособистісного конфлікту, зокрема, у психоаналітичному напрямку. Виділяють конфлікти між несвідомими прагненнями (З.Фрейд), між прагненнями до володіння і до безпеки (К. Хорни), між двома позитивними тенденціями – класична дилема «буриданова осла» (К.Левина), чи як зіткнення різних мотивів.

2. Моральний конфлікт. В етичних навчаннях його часто називають моральним чи нормативним конфліктом (В. Бакштановский, И. Арницане, Д. Федорина). Розглядається як конфлікт між бажанням і боргом, між моральними принципами й особистими прихильностями (В.Мясищев). А. Спивакова виділяє конфлікт між прагненням діяти відповідно до бажання і вимог дорослих чи суспільства. Іноді розглядається як конфлікт між боргом і сумнівом у необхідності випливати йому (Ф. Василюк, В. Франкл).

3. Конфлікт нереалізованого чи бажання комплексу неповноцінності (Ю.Юрлов). Це конфлікт між бажаннями і дійсністю, що блокує їхнє задоволення. Іноді його трактують як конфлікт між «Хочу бути таким, як вони» (референтна група) і неможливість це реалізувати (А.Захаров). Конфлікт може виникати не тільки коли дійсно блокується реалізація бажання, але й у результаті фізичної неможливості людини його здійснити. Це конфлікти, що виникають через незадоволеність своєю зовнішністю, фізичними даними і здібностями. До даного виду відносяться і внутріособистісні конфлікти, в основі яких лежать сексуальні патології (С. Кратохвил, А. Свядощ, А. Харитонов).

4. Рольовий конфлікт виражається в переживаннях, зв'язаних з неможливістю одночасно реалізувати кілька ролей (межролевой внутріособистісний конфлікт), а також у зв'язку з різним розумінням вимог, пропонованих самою особистістю до виконання однієї ролі (внутрірольовий конфлікт). До цього виду відносяться внутріособистісні конфлікти між двома цінностями, стратегіями і сенсами життя.

5. Адаптаційний конфлікт розуміється як у широкому змісті, тобто як виникаючий на основі порушення рівноваги між суб'єктом і навколишнім середовищем, так і у вузькому змісті - при порушенні процесу соціальної і професійної адаптації. Це конфлікт між вимогами дійсності і можливостями людини – професійними, фізичними, психологічними. Невідповідність можливостей особистості вимогам чи середовища діяльності може розглядатися як тимчасова неготовність, так і нездатність виконати пропоновані вимоги.

6. Конфлікт неадекватної самооцінки. Адекватність самооцінки особистості залежить від її критичності, вимогливості до себе, відносини до успіхів і невдач. Розбіжності між домаганнями й оцінкою своїх можливостей веде до того, що в людини виникає підвищена тривожність, емоційні зриви й ін. (А.Петровский, Н. Ярошевский). Серед конфліктів неадекватної самооцінки виділяють конфлікти між завищеною самооцінкою і прагненням реально оцінювати свої можливості (Т. Юферова), між заниженою самооцінкою й усвідомленням об'єктивних досягнень людини, а також між прагненнями підвищити домагання, щоб одержати максимальний успіх і понизити домагання, щоб уникнути невдачі (Д. Хекхаузен).

Крім того, виділяють невротичний конфлікт. Він є результатом довгостроково зберігається «простого» внутріособистісного конфлікту.