Міжгрупові конфлікти

Значний внесок у вивчення механізмів виникнення межгрупповых конфліктів і ворожості внесли психологи. Представники різних психологічних шкіл обґрунтовували звичайно один з механізмів межгруппового конфлікту, додаючи йому найбільшу значимість. Тому при розгляді в цілому механізмів виникнення межгрупповых конфліктів необхідно враховувати наступні обставини.

· У різних межгрупповых конфліктах може домінувати той чи інший механізм їхнього виникнення.

· Межгрупповые конфлікти більш консервативні, чим психологічні механізми міжособистісної взаємодії.

Серед основних механізмів виникнення межгрупповых конфліктів виділяють такі, як: межгрупповая ворожість; об'єктивний конфлікт інтересів; внутрігруповий фаворитизм.

Межгрупповая ворожість. Вперше описана З.Фрейдом, що спирався на роботи Г.Лебона й У.Мак-Дугалла.

З.Фрейд постулировал факт універсальності межгрупповой ворожості в будь-якій взаємодії груп. Він визначив функцію цієї ворожості, пояснивши її як головний засіб підтримки згуртованості групи. З.Фрейд виявив джерела формування ворожості до «чужих» і прихильності до «своїм».

Даний механізм одержав розвиток у роботах Д.Долларда, Н.Міллера і Л.Берковитца. Так, Л.Берковитц обґрунтував неминучість переносу людиною агресії на всіх «інших», «схожих» на ті, хто зробив на нього фрустрирующее вплив у минулому, у процесі «соціального научения». Тут знову постулируется неминучість межгрупповой агресії.

Послідовники теорії «фрустрації - агресії» показали можливість виникнення агресії в тому випадку, коли людин безпосередньо не випробував фрустрирующего впливу, а лише був його пасивним свідком. Наявність сцен жорстокості в переглянутому випробуваними фільмі підсилювало їхні агресивні реакції, особливо тоді, коли вони зіштовхувалися з потенційною жертвою, що по яким-небудь, найчастіше етнічним, ознакам могла бути асоційована з жертвою з тільки що побаченого фільму.

Об'єктивний конфлікт інтересів. Найбільше повно даний механізм описаний у реалістичній теорії групового конфлікту Д.Кэмпбеллом. Її суть зводиться до наступного:

· Конфлікт інтересів різних груп може викликати межгрупповой конфлікт;

· Конфлікт інтересів, а також мав місце в минулому межгрупповой конфлікт обумовлюють сприйняття погрози окремими членами групи з боку іншої групи;

· Погроза обумовлює ворожість окремих членів групи до джерела погрози;

· Погроза обумовлює внутрігрупову солідарність;

· Погроза обумовлює більш повне усвідомлення індивідом власної групової приналежності;

· Погроза збільшує непроникність групових границь;

· Погроза зменшує відхилення індивідів від групових норм;

· Погроза збільшує міру покарання і ступінь отверженности нарушивших вірність своєї групи;

· Погроза приводить до необхідності покарання членів групи, що відхиляються від групових норм (реальна погроза збільшує догматизм і этноцентризм);

· Помилкове сприйняття членами групи погрози з боку зовнішньої групи також обумовлює підвищену внутрігрупову солідарність і ворожість у відношенні зовнішньої групи.

Ряд фахівців (К.Фергюссон, Х.Келли, Д.Рабби, М.Горвитц) показали, Що межгрупповая конфликтность може спостерігатися і без об'єктивного конфлікту інтересів, а тільки завдяки визначеним пізнавальним процесам. Даний феномен одержав назву «внутрігруповий фаворитизм». Його суть полягає в тенденції благоприятствовать членам власної групи в противагу членам іншої групи. Він може виявлятися як у поводженні, що зовні спостерігається, так і при формуванні думок, суджень, оцінок, що відносяться до членів власної й іншої груп. Ці ефекти можуть діяти в різних ситуаціях, на різних рівнях соціальної взаємодії, як би встановлюючи «демаркаційну лінію» між людьми, що за якими-небудь критеріями оцінюються як «свої», і тими, хто за даними критеріям оцінюються як «чужі».

Коли статусні розходження між двома групами визнаються справедливими і высокостатусной і низкостатусной групами, ефекти внутрігрупового фаворитизму виражені незначно. Як тільки виникає сумнів у справедливості статусних розходжень, внутрігруповий фаворитизм зростає, при чому в більшому ступені в членів групи, що володіє більш високим статусом (Д.Тэрнер, Р.Браун). Усвідомлення незаконності (чи нестабільності) статусних розходжень породжує прагнення їх змінити, збільшує і внутрігрупову підтримку і межгрупповое суперництво.

Даний механізм є психологічним. Однак на тлі глибоких об'єктивних протиріч між групами – класових, етнічних, регіональних, вікових і т.д. – високий ступінь внутрігрупового фаворитизму чревата деструктивними соціальними наслідками. Конфлікти між групами підсилюють ступінь внутрігрупового фаворитизму і межгрупповой ворожості.