Батьківські збори

— Здрастуйте, шановні батьки! Добре, що більшість із вас прийшли на наші перші збори вдвох. Я вітаю вас усіх із найважливішою подією в житті сім'ї, з тим, що ваша дитина стала школярем. Із сьогоднішнього

дня життя ваших дітей різко змінюється: навчання стане для них го­ловним видом діяльності.

Якби я запитав вас: «Чи хочете ви виховати вашу дитину гідним членом нашого суспільства?» — ви, цілком імовірно, відповіли б одно­стайно: «Звичайно, хочемо!» Але одна річ хотіти, а інша — з усією серйозністю взятися за справу виховання!

Характери виховання дітей у сім'ї і школі не повинні протистояти один одному. І позаяк школа є центром організації виховання та на­вчання дітей, вона має право ставити батькам вимоги щодо сімейного виховання...

Гуманістичні начала мають спрямовувати нашу з вами педагогічну діяльність.

Чи буде це легко?

Ні, не буде!

Нам буде важко, бо в нас мало досвіду такого виховання. Гумані­стичне ставлення до дітей зажадає від нас:

віри в перетворювальну силу такого виховання, віри в безмежні потенції кожної дитини, великого педагогічного терпіння.., глибокого розуміння спрямування їхньої душі.

Вирішувати педагогічні проблеми засобами гуманістичного вихо­вання, зрозуміло, буде значно складніше, ніж позбутися їх грубим при­душенням особистості...

У чому ж ми повинні бачити сенс гуманістичного виховання?

У тому, щоб добровільно налаштувати дитину на наші виховні на­міри з огляду на її ж перетворення, зробити її нашим спільником і соратником у своєму ж вихованні; допомогти їй полюбити знання, привчитися до самостійної навчально-пізнавальної діяльності.

Для авторитарного, імперативного виховання тут немає жодних проб­лем, окрім як посилити тиск на дитину, примусити її виконувати свій обов'язок. Багато витончених засобів тиску і примусу легко стирають педагогічні проблеми, проте така атмосфера виховання не дає змоги дитині всебічно й цілковито розкрити свої можливості, не допомагає процесу формування в ній повноцінної особистості.

Що може перешкоджати нам у розв'язанні цих проблем на гумані­стичній основі?

Природа дитини!

Вона — імпульсивна істота, що живе сьогоднішніми радощами і за­доволеннями. А ми хочемо підпорядкувати її сьогоднішнє життя під­готовці до майбутньої різносторонньої, багатої і змістовної суспільної діяльності, яка, ми віримо, дасть їй щастя і справжню радість. Якими засобами подолати суперечність цих тенденцій вихованця і вихова­теля?

Процес навчання — нелегкий процес. Він і повинен бути важким, щоб сприяти розвиткові сил і нахилів дитини. Хоча дитина не боїться

труднощів у пізнанні, проте з багатьох причин (і, я думаю, насамперед через примус виконувати свій обов'язок учня) у неї зникає бажання вчитися. Як викликати і розвинути в дитині невгасну спрагу до знань?

У нас два шляхи: примусити дитину підпорядковуватися волі своїх вихователів або ж спрямувати її на самовиховання й самоосвіту.

Я закликаю вас, шановні батьки, обрати другий шлях!

І щоб наші зусилля у вихованні дітей не суперечили одне одному, я вирішив запропонувати вам деякі рекомендації, керуватися якими було б бажано. В упорядкуванні рекомендацій, що умовно називаю запові­дями, я керувався класичною педагогічною спадщиною,... досвідом кра­щих учителів, а також своїми педагогічними переконаннями.

Не варто приймати їх як вичерпний кодекс виховання. Сподіваюся, ваш досвід, досвід наших спільних зусиль внесуть у них чималу по­правку.

Візьміть, будь ласка, по одному аркушу, де надруковано ці рекомен-дації-«заповіді», і прочитайте про себе.