Методи самовиховання

Систему методів слід розглядати в послідовності, яка відповідає логіці самовиховання, починаючи від виникнення потреби в ньому і закінчуючи досягненням тих чи тих результатів.

1. Самопізнання і самооцінка... Як можна пізнати себе? — запи­тував великий Гете і відповідав: тільки через дії, але ніколи — через споглядання. Спробуй виконати свій обов'язок — і ти дізнаєшся, що в тобі є.

Тому самопізнання слід розпочинати передусім із самоспостере­ження в процесі самодослідження, з аналізу фактів власного життя. Самоспостереження — це не самоспоглядання. Воно передбачає робо­ту пам'яті та думки, фіксацію й аналіз вчинків за певний проміжок часу. Зміст мають не факти самі по собі, а те, вираженням яких думок, почуттів, ставлень та рис особистості вони є...

К. С. Станіславський писав, що налагодити безперервне підсвідоме автоматичне самоспостереження може тільки звичка, а звичка вироб­ляється постійним нагадуванням протягом багатьох років...

Самоаналіз — цей спосіб потребує критичної оцінки фактів, спів­віднесення їх із певними цінностями. Якщо самоспостереження — процес простеження за тим, що відбувається, то самоаналіз — процес оцінки, чому саме так сталося, через які риси самої особистості, що вимагає діапазону соціального погляду.

Студент оцінює свою особистість з погляду всебічного розвитку себе як спеціаліста вищої кваліфікації, оцінює і психофізичні, і професійні, і соціально-особистісні характеристики. Ще складнішим, але ефективним способом самопізнання є самовипробовування, яке можна здійснити, беручи участь у студентській роботі, у спілкуванні з товаришами в колективі та в інших ситуаціях. Для випробовування професійних знань і вмінь найкраще використовувати можливості різних форм педагогіч­ної практики. Саме тут можна побачити себе «очима учнів», визначити рівень своїх знань, педагогічних здібностей, культури, безперечно у тому разі, якщо самодослідження супроводлсується самоспостереженням та самоаналізом. Самовипробовувати можна й особливості своїх інтелек­туальних, емоційних і вольових рис, а також свого темпераменту й фізич­них можливостей.

Важливим джерелом самопізнання для студента є аналіз критичних відгуків товаришів, знайомих, педагогів та інших осіб... Людина, як у дзеркалі, відбивається у ставленні до неї інших людей. Критика й са­мокритика в студентській групі, взаємна доброзичлива вимогливість формує у студента об'єктивну самооцінку, вимогливе ставлення до своєї особистості...

Однак критичне ставлення до своєї особистості може залишитися на рівні добрих намірів, якщо за самопізнанням не виникнуть дії, що мобі­лізують зусилля для самовдосконалення...

2. Самостимулювання... Сильну стимулювальну дію має само­критика. Самокритичність є однією з базових рис особистості, відсут­ність якої спричиняє самовдоволеність і самозаспокоєність. Самокри­тичність та наявність мети життя є головними стимулами самовихо­вання...

3. Самопрограмування, або побудову плану самовиховання, мо­же бути здійснено в різних формах: як зафіксовані на папері пла­ни або самозобов'язання, як усвідомлені цілі або завдання, як наміри тощо...

Щоб скласти план самовиховання, необхідно мати передусім досто­вірну інформацію про свою особистість...

Слід розрізняти поняття програми та планування професійного само­виховання. Програма самовиховання передбачає визначення всього мож­ливого змісту змін в особистості безвідносно до конкретної людини. Планування ж — визначення конкретних завдань і заходів, засобів і методів для конкретної людини.

Ще А. С. Макаренко мріяв про той час, коли в армії вихователів будуть типові проекти розвитку особистості та індивідуальні коректи­ви до них...

Програма самовиховання майбутнього вчителя повинна містити всі основні вимоги педагогічної професії до його особистості, до того, що становить у ній загальне, особливе й індивідуально неповторне. Відпо­відно виокремлюють три групи основних рис особистості, які потребу­ють самовиховання.

I. Соціальні та загальноособистісні риси вчителя:

1. Ідейність. Громадянськість. Моральність.

2. Педагогічна спрямованість. Педагогічні переконання.

3. Естетичні риси.

II. Професійно-педагогічні риси:

1. Теоретична й методична підготовленість зі спеціальності.

2. Психолого-педагогічна підготовленість до професійної діяльності (теоретична).

3. Розвиток практичних педагогічних умінь та здібностей.

III. Індивідуальні риси:

1. Особливості пізнавальних процесів та їхня педагогічна спрямованість (педагогічна спостережливість, педагогічне мислення, педагогічна пам'ять і т. д.).

2. Емоційна чутливість.

3. Вольові риси.

4. Особливості темпераменту.

5. Стан здоров'я.

Зазначені риси особистості вчителя можна конкретизувати в їх­ніх суттєвих виявах і подати у вигляді еталонної карти особистості. Карта особистості вчителя як варіант програми самовиховання може бути основою для складання проекту розвитку особистості конкретно­го студента на всі роки його навчання у вищому навчальному зак­ладі...

Досить зручною формою програмування самовиховання може стати спосіб тимчасового входження в роль улюбленого вчителя або вчите-ля-ідеалу.

4. Методи і засоби самовпливу... У літературі про самовиховання виокремлюють такі найпоширеніші засоби самовпливу:

Самоінструкція. Суть цього засобу полягає в тому, що студент може свідомо регулювати свою педагогічну поведінку, передбачати власні дії в тій чи тій педагогічній ситуації. Осмисленість учинків оберігає людину від багатьох можливих помилок, а накопичений при цьому досвід розвиває звичку обдумувати майбутні дії...

Самоінструкція особливо ефективна під час педагогічної практики, коли студенти відчувають хвилювання перед проведенням першого самостійного уроку...

Самоконтроль і самозвіт. Самоконтроль супроводжує думки або дії особистості. У нього особливі функції: не просто сприймати, бачити, фіксувати те, що відчувається, а давати йому оцінку, вносити в нього корективи. Самоконтроль є результатом здатності контролювати явища зовнішнього світу. Особливим виявом самоконтролю є самонагадування...

Ефективність самоконтролю підвищується, коли він доповнюється самозвітом у процесі практичної діяльності й самовихованням. Звітувати собі про свої вчинки — це означає вносити корективи у власну поведінку, стабілізувати її в потрібному напрямку і цим робити свою особистість об'єктом своєї свідомості і своєї волі.

Самопереконування. На основі аналізу фактів власного життя і завдяки суворим логічним доказам студент може виробити свідому установку — серйозно взятися за свій розвиток. Завдяки самопереко-нуванню можна перебудувати самосвідомість у ставленні до різних явищ життя і внаслідок цього — власну поведінку.

Самопереконування потребує активної, а іноді й нелегкої мисленнє-вої роботи, своєрідної дискусії із самим собою. Висуваючи докази та контрдокази, зважуючи «за» і «проти», людина встановлює істину і приймає її як керівну ідею у своєму житті та діяльності. Без сумніву, для самопереконування студент має володіти належною інформацією про те, в чому хоче себе переконати (зокрема й інформацією для контр-доказів), цілком реальними здібностями аналізувати, порівнювати, уза­гальнювати тощо, тобто процесами мислення.

До різновидів самопереконування належить і самовиправдовування, самовтішання...

Способи і засоби самопримусу. Самонаказ. Вольовий вплив на себе у формі самонаказу може відбутися, коли минув етап самоаналізу, рішен­ня ухвалено, а сумніви й розслаблення тільки заважають активній діяль­ності й активному самовихованню. Настає момент, коли необхідно зму­сити себе розпочати виконання планів і задумів.

...Організований і дисциплінований учитель після ухвалення рішення не дозволить собі відступати. Він наказує собі діяти так, як вирішено. І це виявляється правильним способом досягнення успіху...

...Самонаказ — одна з форм, у якій виявляється самопримус. Але в самопримусі завжди буде наявний здоровий глузд: робити те, що по­трібно або необхідно, долаючи небажання, несхильність, тобто ствер­джуючи перевагу «треба» над «хочу». Однією з форм самопримусу є самопідпорядкування. Це добровільне підкорення себе комусь або чо­мусь як наслідок розуміння необхідності.

Самопідпорядкованість — суть і зміст самодисципліни, здатності добросовісно виконувати обов'язки, підкорятися волі керівника, колекти­ву, суспільства. Сформованість цієї здатності збігається зі сформованістю моральної свідомості, почуттям боргу і відповідальності. Тому само­підпорядкованість потрібно розглядати не лише як спосіб поведінки, а й як рису особистості...

Ще однією формою самопримусу є самовладання — здатність людини чи колективу стримувати себе від дій, які вони вважають шкідливими. Самовладання також є ознакою самодисципліни. До самовладання близькі самообмеження й самовідмова, тобто здатність до гальмування, до свідомої дисципліни...

Окремо слід сказати про самонавіювання — істотний спосіб саморе­гуляції психічних станів за допомогою словесних впливів, де на перше місце виступає емоційно-довірливе ставлення, а не логічний доказ, як у самопереконуванні. Критика з боку розуму відсутня.

(Елканов С. Б. Основи профессионального самовоспитания буду-щего учителя. — М.: Просвещение, 1989. — С. 33—50.)

■

________________ Дидак т ичні завдання ______________________

/. Назвіть основні мотиви професійного самовиховання студента. Роз­крийте їхню сутність.

2. Випишіть в таблицю методи самовиховання відповідно до логіки перебігу процесу самовиховання, починаючи від виникнення потре­би і закінчуючи досягненням тих чи тих результатів:

Ю. М. Орлов СХОДЖЕННЯ ДО ІНДИВІДУАЛЬНОСТІ