Несподівана радість

На перший погляд, тут усе ясно. Несподівана радість — це почуття задоволення від того, що результати діяльності людини (школяра) пе­ревершили його очікування. А якщо розібратися глибше? Чи все так ясно? У чому несподіванка цієї радості? Чи може радість взагалі бути несподіваною, якщо весь педагогічний процес повинен будуватися на очікуваннях цієї «завтрашньої радості»? І навчання школярів націле­не на очікування успіху.

'Карцев В. її. Максвелл. — М.: Мол. гвардия, 1976. — С. 46.

З педагогічного погляду (а ми лише з такого і можемо ЇЇ розгляда­ти!) несподівана радість — результат продуманої, підготовленої діяль­ності вчителя. Виходить, для нього тут немає і не повинно бути нічого несподіваного. Він, звісно, може радіти разом з учнем його досягнен­ням, але ж сам добре знає, що ці досягнення ним були запрограмовані. Виходить, несподівана радість тільки для учня.

її може народити результат, якого дитина не очікувала, обмежуючи свої можливості неусвідомленою чи усвідомлено передбачуваною ме­жею; не очікувала, знаючи рівень вимог цього вчителя; не очікувала, побоюючись упередженого до себе ставлення вчителя; не очікувала, бо не хотіла такої радості, віддавала перевагу ролі «сірого», середнього учня...

Прийом «Даю шанс»

Це важкий спосіб. Що означає — дати шанс? Чи правильно го­ворити взагалі про якийсь шанс? Шанс — це, дотримуючись тради­ційного розуміння, якась щаслива мить, випадок, вдалий збіг обста­вин, нарешті, зоряна година людини, котру не можна згаяти. Згаєш — і «потяг рушить»! Шанс у педагогіці щось істотніше — прогаяти йо­го тим більше не можна. «Зоряна година» людини — поняття оди­ничне. Шанс з позицій педагогіки — поняття множинне, а мінімаль­на його величина — пара: учитель-учень, учитель-група, учитель-колек-тив.

Шанс учня — це практично завжди й шанс учителя, оскільки для його реалізації потрібні зусилля обох сторін. От чому поняття «шанс у педагогіці» і «педагогічний шанс» хоча й різні, але невідривні один від одного. Без зусиль учителя недосяжна радість учня, без радості учня немає щирої радості вчителя. Зловтішна посмішка вчителя, кот­рий побачив учня, що ридає через двійку, задоволення педагога, який змушує вихованців тремтіти від нещадної кари за найменші недогляди, перебувають далеко за межами педагогіки. Співробітництво в тому й полягає, що вчитель та учні спільно роблять одну справу, спільно зна­ходять шанс, разом його реалізують.

І все-таки про який шанс ідеться, що малося на увазі? Ні про що інше, як про заздалегідь підготовлену педагогами (чи окремим педаго­гом) ситуацію, за якої дитина отримує нагоду зненацька, а може, вперше розкрити для самої себе власні можливості — якийсь бік якщо не таланту, то принаймні схованої дотепер здібності. Таку ситуацію вчи­тель може не готувати спеціально, але його виховний дар виявиться в тому, що він цей момент не втратить, правильно його оцінить, зуміє якось матеріалізувати...

(Белкин А. С. Ситуация успеха: как ее достичь. — М.: Просвеще-ние, 1991. - С. 30-31; 48-78.)