Способи організації навчальної діяльності школярів

Ефективність використання різних форм навчання багато в чому визначається способами організації навчальної діяльності школярів. Ці способи (форми) склалися упродовж століть існування школи. Домінаційними є такі способи: індивідуальна, колективна, фронтальна і групова робота школярів...

...Групова робота — спосіб організації навчальних занять, при яко­му ставиться певне завдання для групи школярів. Позитивні резуль­тати групової роботи були одержані ще в кінці XIX століття. На по­чатку XX століття в багатьох країнах цей спосіб організації навчаль­но-пізнавальної діяльності школярів отримав широке застосування.

Групова робота передбачає, що:

— клас на занятті розбивається на кілька груп для розв'язання кон­кретних навчальних завдань;

— кожна група одержує певне завдання й виконує його разом під без­посереднім керівництвом лідера групи чи вчителя;

— завдання виконуються так, щоб ураховувати та оцінювати індивіду­альний внесок кожного члена групи;

— склад групи добирається так, щоб з максимальною ефективністю для колективу реалізувалися можливості кожного члена групи. Для цього:

• враховувати рівень досягнутого розвитку, засвоєних знань, умінь, навичок, особливо з таких предметів, як фізика, математика, мови;

• вводити у групи учнів, які мають приблизно однаковий темп робо­ти;

• у групах повинні бути школярі з різним рівнем інформованості, щоб вони мали можливість збагачувати один одного, утверджувати себе в рамках конкретної проблеми, у певній галузі;

• враховувати соціально-психологічні чинники. Наприклад, не вво­дити до однієї групи тих, хто негативно ставиться один до од­ного;

Розрізняють такі форми групової роботи: ланкові, бригадні, парні.

Ланкова форма передбачає організацію навчальної діяльності постій­них груп учнів, які разом планують навчальну діяльність, сприймають та осмислюють інформацію, обговорюють, здійснюють взаємоконтроль. Усі учні працюють над одним завданням. Наприклад, під час вивчення

нового вчитель пояснює матеріал, а потім у групах здійснюється по­вторний розбір за питаннями, які запропонував учитель. Після цього проводиться взаємоконтроль.

Результативності роботи сприяє:

— уміле формування ланок (хтось повинен уміти планувати спільну навчально-пізнавальну діяльність, налагоджувати контакти);

— оптимальна кількість школярів (4 — 5 осіб);

— створення змішаних груп (учні з високими навчальними можливо­стями, середніми, низькими, бо ланки, що складаються тільки з учнів з низькими можливостями, майже не функціонують);

— оптимальна тривалість роботи для різних вікових груп (5 — 7 хви­лин — молодші школярі, 10—15 — середні, 15 — 20 — старші). Бригадна форма передбачає формування тимчасових груп учнів для

виконання певних навчальних завдань. Розрізняють кооперативно-групову (кожна група виконує частину загального завдання, що доціль­но під час вивчення великого за обсягом матеріалу) та диференційова-но-групову форму організації роботи учнів з різними навчальними можливостями, тобто проводиться диференціація завдань залежно від рівня навчальних можливостей школярів.

Парна робота. Цей спосіб організації навчальної роботи школярів різнобічно розкрито у працях В. К. Дьяченка. Він виходить з того, що учень засвоює швидко і якісно ту інформацію, яку відразу після засвоєння застосовує на практиці або переказує іншому, тобто відбу­вається спілкування між тими, хто навчається...

Приклад парної роботи можна знайти в описі досвіду у В. Ф. Ша-талова. Перед екзаменами В. Ф. Шаталов відповідає на всі запитання екзаменаційних білетів. Потім пропонує всім учням підготуватися, і на наступному уроці охочі відповідають біля дошки на будь-яке питання екзаменаційних білетів. Відмінна відповідь на запитання дає право учневі екзаменувати інших, але тільки з того питання, на яке відповів учителеві. На стенді вивішується відомість. На ній по вертикалі прізви­ща дітей, а по горизонталі — питання, з яких екзаменує своїх товаришів той чи той учень. У класі багато хто стає екзаменаторами та екзамено­ваними. У відомість оцінка ставиться ручкою тільки за згодою екзаме­нованого.

Узагальнення висновків досліджень із проблеми дидактично-ціле­спрямованого співробітництва учнів у навчанні (починаючи з 80-х років XX ст.) свідчить, що за спільної навчальної діяльності:

— зростає обсяг матеріалу, який засвоюється, і глибина його усвідом­лення;

— підвищується пізнавальна активність і творча самостійність дітей;

— менше часу витрачається на формування знань та вмінь;

— знижуються дисциплінарні труднощі, які зумовлені дефектами на­вчальної мотивації;

— учні одержують більше задоволення від занять, комфортніше почу­ваються у школі;

— змінюється характер стосунків між учнями;

— різко зростає згуртованість класу, при цьому само- і взаємодопомо­га зростає одночасно з критичністю, зі здатністю адекватно оцінюва­ти свої та чужі можливості;

— учні набувають важливих соціальних навичок: такт, відповідальність, уміння будувати свою поведінку з урахуванням позицій інших лю­дей, гуманістичні мотиви спілкування;

— учитель одержує можливість індивідуалізувати навчання, врахову­ючи під час розподілу на групи нахили дітей, рівень їхньої підго­товки, темп роботи;

— виховна робота вчителя стає необхідною умовою групового навчання, оскільки всі групи у своєму становленні проходять стадію конфлікт­них ситуацій...

{Лозова В. І., Троцко Г. В. Теоретичні основи виховання і навчан­ня: Навч. посіб. — 2-ге вид., випр. і допов. — X.: ОВС, 2002. — С. 354 — 357.)