Інтерлюдія. Лютик,Півсторіччя поезії

Лютик, Півсторіччя поезії

(фрагмент чернетки, текст, який не увійшов до офіційного видання)

Насправді, відьмак багато чим мені завдячував. Щодня все більше. Візит у Равелін до Пирала Пратта пройшов, як вам відомо, буремно і закінчився криваво, однак, приніс плоди. Геральт натрапив на слід викрадача мечів. Частково це була моя заслуга, оскільки саме я, завдяки моїй кмітливості, направив Геральта в Равелін. А назавтра саме я, ніхто інший, здобув для Геральта нову зброю. Не міг дивитись на те, як ходить беззбройний. Скажете мені, що відьмак ніколи не буває беззбройним? Що він - мутант, пристосований для будь-якої бійки, що він удвічі сильніший і вдесятеро спритніший за звичайну людину? Що він вмить трьох озброєних здорованів дубовою бондарською клепкою покладе на обидві лопатки? Що на додачу володіє магією, своїми Знаками, які також можна вважати за неабияку зброю? Правда. Але меч – це меч. Раз-у-раз повторював мені, що без меча почувається наче голий. Тож, я роздобув йому меч.

Пратт, як пам’ятаєте, віддячив нам із Геральтом фінансово, і, як зазвичай, не вельми щедро. Наступного дня, вранці, як мені доручив Геральт, поспішив із чеком до філії Джанкарді. Одержав готівку.

Стою, озираюсь навкруги. І помічаю, що хтось уважно до мене придивляється. Молодиця, нестара, але вже не дівча, одягнена елегантно та зі смаком. Мене не дивують захоплені дамські погляди, адже маю той хижий тип чоловічої вроди, якому більшість жінок не ладні протистояти.

Молодиця раптом підходить, називається Етною Асідер і говорить, що знає мене.

Теж мені сенсація, я ж бо знаменитість, слава випереджає мене всюди, куди не піду.

- Пане поете, до мене дійшли чутки, - говорить, - щодо прикрого випадку, який трапився з вашим другом, відьмаком Геральтом із Рівії. Знаю, що залишився без зброї та що нова йому конче потрібна. Відомо мені також, як важко знайти хороший меч. Так сталось, що у мене саме є підходящий. Залишився від чоловіка-небіжчика, най земля йому буде пухом. Саме прийшла в банк, аби продати. Бо що вдові робити з мечем? Банк оцінив меч і готовий прийняти його в ломбард. Мені все одно зараз потрібна жива монета, аби заплатити борги небіжчика чоловіка, в іншому випадку кредитори мене поїдом з'їдять. Тоді…

Після цих слів, відкинула адамашкове покривало, явивши мені той меч. Диво, кажу вам. Легкий наче пір’їна. Піхви елегантні й вишукані, рукоять зі шкіри ящера, гарда золочена, навершя з яшми, розміром із голубине яйце. Виймаю із піхов та очам своїм не вірю. На клинку, одразу над гардою, вигравіруваний візерунок у формі сонця. І напис: «Не діставай без причини, не ховай без честі». Виходить, що клинок викували в Нільфгаарді, у Віроледі, в місті, яке на весь світ славиться кузнями з виготовлення мечів. Торкаюсь леза пучкою великого пальця – гостре як бритва, клянусь вам.

У мене в голові не горобці цвірінькають, тож роблю вигляд, ніби мені все одно, дивлюсь байдужо, як банківські клерки сновигають туди-сюди, а якась баба інтенсивно полірує ручки на дверях.

- Банк Джанкарді, - каже вдовиця, - меч оцінив у двісті корон. Якщо продавати через ломбард. Якщо ж віддавати з рук у руки за готівку, то віддам за сто п’ятдесят.

- Хо-хо, - я на це. – Сто п’ятдесят – це грабунок. За такі гроші можна дім купити. Невеличкий. В передмісті.

- Ах, пане Лютику, - заламує руки молодиця, ллючи сльози. – Знущаєтесь з мене. Жорстока ви людина, аби так наживатись зі скрути бідної вдовиці. Та оскільки вже втрапила у цю пастку, тоді най буде по-вашому: за сто.

Отак, любі мої друзі, вирішив проблему відьмака.

Примчався в «Під Крабом і Сарганом». Геральт вже там, сидить над яєчнею з беконом, ха, певно, в рудої відьми на сніданок знов був сирок та зелена цибулька. Підходжу і – ба-бах! – меч на стіл. Аж закляк. Кинув ложку, дістає зброю з піхов, роздивляється. Обличчя – мов той камінь. Але я звик до його мутації, знаю, що емоцій на відьмачому лиці не помітиш. Хоч би який не був щасливий і радісний, вигляду не подасть.

- Скільки віддав?

Хотів відповісти, що то його не обходить, але вчасно пригадав, що платив з його власних грошей. Тож признався. Потис мені руку, жодного слова не проронив, вираз обличчя не змінив. Такий вже він є. Простий, але щирий.

І говорить мені, що їде. Сам.

- Хотів би, - упередив мої протести, - щоб ти залишився в Керацку. Нагостри вуха і будь насторожі.

Розповів про те, що трапилось вчора, про свою нічну розмову з принцом Егмундом. І весь час віроледським мечем бавився, як дитина новою іграшкою.

- Не планую, - підвів підсумок, - служити принцу. Ані приймати участь у серпневих королівських урочистостях у якості приватного охоронця. Егмунд і твій кузин переконані, що крадія моїх мечів скоро впіймають. Я їхнього оптимізму не розділяю. В цілому, нині це мені на руку. Якби Егмунд знайшов мечі, зміг би тримати мене на гачку. Волію впіймати злодія сам, у Новіграді, в липні, акурат перед аукціоном у Борсодих. Відшукаю мечі і більше духу мого в Керацку не буде. Ти ж, Лютику, ні пари з вуст. Про те, що розповів нам Пратт, жодна жива душа не повинна дізнатись. Жодна. Враховуючи твого кузина прокуратора.

Присягнувся, що буду німий як риба. Він якось дивно глянув на мене. Так, ніби не повірив.

- Але всяке може трапитись, - продовжив, - тож мушу мати запасний план. Хотів би якнайбільше знати про Егмунда та його родичів, про всіх можливих претендентах на трон, про самого короля, про всю королівську родину. Хотів би знати, про всі їхні наміри, плани і змови. Хто з ким, які угрупування зараз найактивніші й таке інше. Ясно?

- Літту Нейд, - відповідаю я на це, - тут задіяти не волієш, як розумію. І вважаю таке рішення слушним. Рудоволоса краля безумовно досконало знається в питаннях, які тебе цікавлять, але вона на короткій нозі з тутешньою монархією, тож навряд чи відважиться на подвійну лояльність, - це раз. Два - не дай їй збагнути, що скоро зникнеш і більше не повернешся. Бо реакція може бути непередбачуваною. Чародійки, як вже знаєш із власного досвіду, не люблять, коли хтось зникає.

- Стосовно всього іншого, - сказав, - можеш на мене розраховувати. Нашорошу вуха і накидатиму оком, куди треба. А про тутешню королівську сімейку вже дізнався багатенько і пліток наслухався досхочу. Білогун, милостиво правлячий тут король, наплодив безліч нащадків. Міняв дружин часто й легко, як тільки знаходив нову, попередня напрочуд своєчасно віддавала богові душу, її звалювала з ніг раптова недуга, проти якої, за примхою злої долі, медицина виявлялась безсилою. Таким чином, нині король має чотирьох законних синів, всі від різних матерів. Безліч доньок, які не мають права на трон, тож їх до уваги не беремо. На злічити також і байстрюків. Варто спом’янути той факт, що всі впливові посади і пости в Керацку займають чоловіки доньок, виняток становить тільки кузин Феррант. А позашлюбні сини керують промисловістю й торгівлею.

Відьмак, вбачаю, слухає уважно.

- Чотири сини, народжені в законному шлюбі, - розповідаю далі, - за старшинством: імені першого не знаю, бо при дворі його заборонено згадувати, після сварки з батьком виїхав звідси і як у воду канув, відтоді ніхто його не бачив. Другий, Елмер, перебуває в ув’язненні, він пияк з кіндратиком у голові, ця інформація начебто є державною таємницею, але в Керацку про неї кожний собака знає. Реальними претендентами на трон залишаються Егмунд і Ксандер. Ненавидять один одного, а Білогун уміло цим користається, тримає обох в постійній непевності щодо престолонаслідування, вже не раз демонстративно давав обіцянки і манив короною когось із байстрюків. Нині по кутках шепочуть, що пообіцяв трон синові, якого народить нова дружина, саме та, з якою офіційно одружиться на Ламмас.

- Однак, я і кузин Феррант, - далі веду мову, - вважаємо, що то все обіцянки-цяцянки, за допомогою яких старий хрін має намір схилити молоду до запальних шлюбних ігор. Що Егмунд і Ксандер – єдині вірогідні престолонаслідники. І якщо справа дійде до coup d’é tat, то організує його хтось із цих двох… Я знайомий з обома, через посередництво кузина. Обидва такі… справили враження, ніби такі… слизькі, як гівно в майонезі. Якщо розумієш, що маю на увазі.

Геральт підтвердив, що розуміє, він і сам відчув щось подібне, розмовляючи з Егмундом, тільки не зміг виразити це настільки красномовно.

Потому надовго замислився.

- Скоро повернусь, – сказав нарешті. –Ти тут придивляйся до всього і будь обачним.

- На цьому попрощаймося, - я на то, - будь другом, розкажи мені про ученицю твоєї магічки. Тієї, прилизаної. Як та ніжна квіточка, кажу тобі, трохи попрацювати над нею – розцвіте пишним цвітом. Постановив, що саме я буду тим, хто присвя…

Одразу перемінився в лиці. Як гупне кулаком об стіл, аж кухлі підскочили.

- Руки геть від Мозаїк, музиканте, - так він мені мовив, без краплі пошани. – Вибий з голови думки про неї. Не знаєш, що ученицям чародійок суворо заборонений навіть найменший флірт? За найдрібнішу таку провину Корал визнає її негідною навчання і відішле назад у школу, а це для учениці страшна ганьба і втрата репутації, чув про випадки самовбивств на підставі цього. З Корал не пожартуєш. Не має почуття гумору.

Хотів йому порадити, аби спробував полоскотати курячою пір’їнкою їй між сідничок, такий прийом розвеселить навіть найбільш понурих несміян. Але промовчав, бо знаю його. Не терпить, коли хтось різко відзивається про його жінок. Навіть тих, хто був лише на одну ніч. Тож присягнувся власною честю, що цнота прилизаної адептки з мого порядку денного викреслена і навіть задивлятись на неї не стану.

- Якщо тобі так вже кортить, - відповідає мені, розвеселившись насамкінець розмови, - то зауваж, що знаю в місцевому суді одну адвокатку. Думаю, вона не буде проти. Позалицяйся до неї.

Оце так-так. Виходить, ніби я тепер маю виїбати саме правосуддя? Хоча, з іншого боку…