Тема 7. Послуги в ЗЕД.

Поняття міжнародного ринку послуг, особливості міжнародних розрахунків, фінансові документи, комерційні документи, сутність торгово-посередницьких послуг, валюта ціни, валюта платежу, авансовий платіж, платіж у кредит, акредитив, інкасо, вексель відкритий рахунок, класифікація суб’єктів посередництва, операції суперницького типу, Поняття міжнародного ринку послуг, основні фактори зростання ринку послуг, сутність технологічних послуг, інжиніринг, реінжиніринг, консалтинг, франчайзинг, орендні та лізингові операції.

Тема 8. Організація і технологія міжнародних перевезень.

Сутність і компоненти транспорту, транспортне забезпечення, відстань і маршрут перевезень, фактор часу, вартість перевезення, система вибору транспорту при міжнародних перевезеннях, класифікація вантажів, організація міжнародних перевезень основними видами транспорту, договір перевезення; поняття БУП; класифікація базисних умов; характеристика БУП згідно “Інкотермс-2000”; митне очищення експорту та імпорту.

Тема 9. Економічний аналіз діяльності підприємств у сфері ЗЕД.

Зміст, завдання та методи економаналізу у сфері ЗЕД, інформаційна база економі аналізу ЗЕД, основні показники ЗЕД, аналіз експортних та імпортних операцій, аналіз фінансового стану підприємства-контрагента.

3. Тематичні плани дисципліни

3.1. Тематичний план дисципліни для студентів спеціальності 6.050201 „Менеджмент організацій”

3.2. Тематичний план дисципліни

для студентів спеціальності 6.050206 „Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності”

4. Методичні рекомендації до вивчення дисципліни

Змістовний модуль 1

Основи зовнішньоекономічної діяльності підприємств

Тема 1. Економічна сутність ЗЕД. Предмет, метод, зміст та завдання курсу

1.1. Методичні поради до вивчення теми

І.

Зовнішньоекономічна діяльність кожної країни є важливою умовою її економічного зростання. Особливо це актуально в сучасних умовах, коли набувають інтенсивного розвитку процеси міжнародної економічної інтеграції, транснаціоналізації, міжнародного поділу праці, глобалізації світового господарства.

ЗЕД є суттєвим напрямком господарської діяльності і для України. Адже саме за рахунок ЗЕД наша країна вирішує проблему нестачі енергоносіїв, новітніх машин та устаткування, технологій, деяких товарів народного споживання. Поряд з цим ЗЕД сприяє розвитку перспективних напрямків експортного потенціалу.

Включаючись в систему міжнародних економічних відносин, Україна має враховувати сучасні тенденції світового розвитку, необхідно підвищити конкурентоспроможність та ефективність експортної політики.

Очевидною є необхідність по-новому осмислити ті сталі зв’язки, що склалися в процесі економічного співробітництва та визначити нові детермінанти діяльності країни в цілому та на рівні підприємства. Саме широкому вивченню особливостей ЗЕД на рівні підприємств, як основної та першочергової ланки економіки, присвячений цей курс.

Все це можливе тільки за умови наявності відповідних висококваліфікованих кадрів. Це завдання в певній мірі допоможе вирішити наша дисципліна. ЇЇ основний зміст зводиться до розгляду теоретичних та практичних аспектів розвитку ЗЕД, вивчення принципів, форм, методів, інструментів зовнішньоторговельної політики, висвітлюється специфіка торгівлі готовою продукцією, особливості операцій з давальницькою сировиною, бартерних угод, специфіка торгівлі послугами, набуття практичних навичок укладання торгових контрактів, ведення ділових переговорів, аналізу ефективності ЗЕДП.

Міжнародні економ. зв’язки для нашої країни є одним із ключових факторів економічного розвитку. Але необхідність ЗЕД України, як потужного фактору розвитку є тільки одним із її аспектів, а саме в контексті національних інтересів, бо є засобом досягнення підприємницьких та загальнодержавних цілей.

У регіональному та глобальному масштабі – весь господарський механізм Укр. постає невід’ємною складовою світової економіки, що важливо в умовах глобалізації. Нині жодна країна світу, навіть найрозвинутіша, не може забезпечити свого розвитку, не беручи участі в тих інтеграційних процесах, які визначають геополітичні, геоекономічні передумови світової розстановки сил, глобальної конкуренції.

Резюмуючи все вище сказане можна зробити висновок, що економічна сутність ЗЕД проявляється в наступному:

· Це важливий і потужний фактор економічного росту та розвитку кожної країни (національний аспект)

· Це спосіб включення економіки кожної країни в систему світового господарства, а отже і в процеси міжнародного поділу праці та міжнародної кооперації, що особливо актуально в умовах зростаючих тенденцій до глобалізації (регіональний та глобальний аспект).

Якщо давати визначення основним категорійним поняттям курсу, то можна сказати, що:

ЗЕЗ – це міжнародні господарські та торгово-політичні відносини, що включає в себе обмін товарами, різні форми економ взаємодії, науково-технічне співробітництво, кооперацію виробництва, надання послуг і спільне підприємництво.

Основні форми ЗЕЗ:

1. Зовнішня торгівля.

Це найстаріша форма міжнародного співробітництва за допомогою якої здійснюється купівля-продаж товарів, продукції інтелектуальної власності (ліцензій, “ноу-хау”, інжинірингу); товарообмінні операції; аукціони; ярмарки; торги.

2. Надання послуг.

Великий розвиток у міжнародному бізнесі отримало посередництво, перевезення вантажів, банківські, біржові послуги, страхування, лізинг. Швидко розвиваються інформаційно-комп’ютерні послуги через Internet.

3. Спільне підприємництво.

Ця форма ЗЕД реалізується у формі інвестиційних проектів всіх галузей економіки, включаючи освіту, науку, культуру.

4. Вільні економічні зони.

Це функціонування певної території країни з особливо сприятливим режимом для діяльності іноземного капіталу, які знаходяться за межами національної митної території, тобто не підлягають звичайному митному контролю і оподаткуванню. Таких територій налічується в світі більше 3 тис. (в Укр. 11+4).

5. Співпраця.

Сьогодні в світовому господарстві все більшого поширення набуває науково-технічний, економічний, інформаційний та ін. види співпраці.

6. Міжнародні об’єднання та організації.

Ця форма ЗЕД відіграє значну роль в організації співробітництва між країнами, регулюванні ЗЕД та міжнародної економічної співпраці. До найбільш впливових відносяться: ООН з її багато чисельними комісіями та інститутами, СОТ, Світовий банк, МВФ, Міжнародна асоціація розвитку (МАР), Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Міжнародна агенція з гарантування інвестицій (БАГІ), ЄЕС, “Паризький клуб”, “Група 5”, “Група 7”(+ Італ. та Канада) та багато ін.

Різноманітність форм міжнародних відносин обумовлена великою кількістю видів ЗЕД. Згідно законодавства України дозволяється здійснювати більше 100 їх видів, а саме:

· Експорт та імпорт товарів, капіталів, роб сили.

· Надання іноземним суб’єктам різного роду послуг

· Наукова, науково-техн., виробнича та ін. кооперація з іноземними суб’єктами

· Міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами

· Кредитні та розрахункові операції

· Спільна підприємницька діяльність з іноземними суб’єктами

· Підприємницька діяльність, пов’язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау.

· Орган-я діяльності в сфері проведення виставок, ярмарок, аукціонів, торгів, симпозіумів і т. д.

· Інші види діяльності не заборонені законодавством.

Процесом реалізації ЗЕЗ на рівні виробничих структур являється ЗЕД.

ЗЕД (згідно З-ну Укр. “Про ЗЕД”(91 р.)– це діяльність суб’єктів господарської діяльності Укр. та іноземних суб’єктів господарської діяльності, що побудована на взаємовідносинах між ними та має місце на території Укр. та за її межами.

ЗЕДП – це сукупність виробничо-господарських, організаційно-економічних, комерційних функцій під-ва, пов’язаних з його виходом на зовнішній ринок.

На міжнародну діяльність впливає багато чинників, які можна групувати за різними критеріями (за джерелом впливу, за терміном дії, за характером впливу та ін.).

Назвемо головні з них:

1. Нерівномірність економічного розвитку різних країн світу.

Кожна держава проводить власну економічну політику, спеціалізуючись на тих галузях промисловості, сільського господарства, транспорту, сфери обслуговування та ін., що дозволяє мати значні переваги.

2. Відмінності в сировинних ресурсах.

Для країн, які мають обмежену ресурсну базу і вузький внутрішній ринок (а таких країн більшість), ЗЕЗ є способом отримання необхідних товарів. Країни з великим ресурсним потенціалом будують свою економічну політику на основі реалізації експортного потенціалу.

3. Відмінності в людських ресурсах.

Щорічно в пошуках роботи в світі переміщуються понад 25 млн. чол. Донорами роб. Сили є: Індія, Китай, Пакистан, Нігерія та ін. Вони забезпечують робочою силою Західну Європу, США, Близький Схід та ін. Цей процес є об’єктивним і сприяє розвитку ЗЕЗ.

4. Нерівномірність розміщення фінансових ресурсів.

В кінці ХХ ст. сталося суттєве підвищення рівня прямих іноземних інвестицій, які сягнули 300 млрд. дол. США/рік, що є однією із закономірностей розвитку МЕВ.

5. Характер політичних відносин.

Розвиток ЗЕЗ стимулює пошук способів розв’язання суперечностей між країнами, що дозволяє гасити політичні конфронтації між країнами. В свою чергу політична стабільність створює сприятливі умови для МЕВ.

6. Різний рівень науково-технічного розвитку.

За посередництва ЗЕЗ, країни вирішують не тільки проблему підвищення ефективності процесу виробництва, але і проблему розширення товарної номенклатури, отримання нових технологій та ін. Обмін між країнами науковими працівниками та спеціалістами дозволяє підтримувати в країні високий технологічний та інтелектуальний рівень.

7. Специфіка географічного положення, природних та кліматичних умов.

Завдяки ЗЕЗ країни реалізують свій потенціал у туристичному, рекреаційному напрямах та реалізовують вигоди від транзиту вантажів через територію країни, що є важливим джерелом валютних надходжень.

ІІ.

МЕЗ мають багатовікову історію і, звичайно, не могли залишитися поза увагою вчених-економістів, які прагнули зрозуміти економічного природу цього явища і обґрунтувати відповідну систему поглядів на механізм їх здійснення.

Першим суттєвим кроком в розвитку економічної думки є

· Теорія меркантилізму. (В.Стаффорд, Г.Скаруффі, Т. Ман) Ототожнювала добробут держави з накопиченням дорогоцінних металів шляхом розширення експорту і обмеження імпорту через втручання держави.

· Теорія абсолютних переваг. (А.Сміт) Суть цієї теорії полягає в тому, що добробут нації залежить не стільки від накопиченого в країні золота, а від її здатності виробляти товари та послуги. Країни експортують ті товари, які вони виробляють з меншими витратами (мають абсолютну перевагу) і імпортують ті, виробництво яких обходиться дешевше.

· Теорія відносних переваг. (Д.Рікардо) Суть цієї теорії полягає в тому, що кожна країна спеціалізується на виробництві та експорті тих товарів, в яких вона має порівняльну перевагу, тобто виробляє їх з більш низькими витратами (а, отже, має й більші доходи від їх реалізації) в порівнянні з іншими країнами. Імпортує ж ті товари виробництво яких обходиться дорожче.

· Теорія взаємного попиту. (Джон Міль) Дає пояснення при якій ціні здійснюється обмін. Ціна формується на такому рівні, що сукупність експорту кожної країни дозволяє оплатити сукупність імпорту.

· Теорія співвідношення факторів виробництва. (Еллі Хекшер, Бертін Оллін) Суть цієї теорії полягає в тому, що кожна країна експортує ті товари, для виробництва яких має відносно надлишкові фактори виробництва, а імпортує ті, для виробництва яких відчуває певну нестачу.

· Теорія Поля Самуельсона. Зробив висновок, що у випадку однорідності факторів виробництва, ідентичності техніки, досконалої конкуренції і повної мобільності товарів, міжнародний обмін між країнами вирівнює ціну факторів виробництва.

· Кейнсіанство. (20-30 р.р. ХХ ст.) Відстоює думку, що ринок як система господарювання, має ряд недоліків і повинен жорстко контролюватися з боку держави. Для регулювання ЗЕЗ необхідне створення системи наднаціональних органів управління.

· Монетаризм. (50-60 р.р.) Проголошує думку про те, що система регулювання ЗЕЗ повинна регулюватися монетарними засобами, виходячи з того, що сукупний попит формується в залежності від пропозиції грошей. Монетаристи виступають проти надмірної наднаціональної керованості ЗЕД.

ІІІ.

Предметом курсу є механізм організації, регулювання, планування та ефективного управління процесами ринкової трансформації ЗЕД підприємств в Україні.

Об’єктом дисципліни є дослідження економічних відносин між суб’єктами господарювання різних країн, що виникають в процесі функціонування їх на зовнішньому ринку.

Метою дисципліни є обґрунтування, систематизація та узагальнення окремих закономірностей, умов, принципів, процесів і особливостей здійснення ЗЕД підприємствами України на зовнішніх ринках і надання відповідних знань зацікавленим особам.

Основні завдання дисципліни:

· Визначення сутності ЗЕД, цілей, мотивів та передумов їх виникнення;

· Характеристика правових умов розвитку ЗЕД;

· Вивчення форм і видів ЗЕД;

· Вивчення організації та техніки ЗЕ операцій;

· Отримання навичок укладання ЗЕ контрактів;

· Оцінка еф-ті ЗЕД.

Основні методи аналізу (методологічні інструменти аналізу ЗЕД).

1. Системний метод передбачає аналіз ЗЕД як цілісного системного утворення.

2. Діалектичний метод передбачає виявлення діалектичних суперечностей розвитку системи ЗЕД та пошук шляхів їх розв’язання.

3. Метод економічного аналізу передбачає аналіз законів і закономірностей розвитку ЗЕД та принципів, методів, форм, інструментів, механізму їх дій та використання.

4. Статистичний метод передбачає аналіз фактологічного матеріалу, що характеризує розвиток системи ЗЕД.

Метод економічного моделювання передбачає використання комп’ютерної та обчислювальної техніки для розробки програм і моделей розвитку ЗЕД.

VІ.

Згідно Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність”

Об’єктом ЗЕД є процеси обміну товарами, результатами творчої діяльності та інші види ЗЕД, відповідно до чинного законодавства країни.

Суб’єкти ЗЕД – це суб’єкти господарської діяльності, що відносяться до різних форм власності, самостійно здійснюючи ЗЕ операції з закордонними партнерами.

Суб’єкти можна класифікувати за такими критеріями:

· Щодо рівнів економічної діяльності виділяються наступні:

1. Мікроекономічний

2. Макроекономічний

3. Міждержавний або наддержавний.

Мікроекономічний рівень (згідно Закону Укр. “Про ЗЕД”)

· Фізичні особи – громадяни Укр. і особи без громадянства, що мають відповідну працездатність;

· Юридичні особи, що зареєстровані в Укр. в т.ч. ті, майно та\або капітал яких повністю перебуває у власності іноземних суб’єктів господарської діяльності;

· Об’єднання фізичних, юридичних, фізичних та юридичний осіб, які не є юридичними особами, мають постійне місце знаходження в Україні, можуть займатися ЗЕД згідно Законів України;

· Філіали, структурні одиниці іноземних суб’єктів господарської діяльності, які не є юридичними особами, але мають постійне місце проживання на Україні;

· СП, які зареєстровані та мають постійне місце знаходження в Україні;

· Інші суб’єкти господарської діяльності, передбачені законодавством Укр.

Усі вони об’єднуються спільними цілями, а саме:

1. Максимізація індивідуального прибутку;

2. Розширення свого виробництва;

3. Розширення ринків збуту завдяки проникненню в господарську сферу зарубіжних країн;

4. Підвищення ефективності свого виробництва через наближення до іноземного споживача;

5. Подолання інституційних, тарифних та нетарифних перешкод;

6. Розв’язання проблем, пов’язаних з нестабільністю міжнародних цін.

Макроекономічний рівень (згідно Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність”)

· Україна як держава в особі її повноважних органів в межах їх компетенції;

До державних органів відносяться:

ВР, Кабмін, Нацбанк України, Державна митна служба, Мінфін; Мінеконом; галузеві міністерства, відомства, територіально-регіональні та місцеві органи влади.

· Недержавні органи управління економікою.

До недержавних органів відносяться:

ТПП; Рада експертів при Кабміні; товарні, валютні, фондові біржі; асоціації; спілки).

Вищеназвані органи виконують наступні завдання:

· Гарантування довгострокової міжнародної конкурентоспроможності та економ. безпеки країни;

· Максимізація випуску продукції через структурні вдосконалення;

· Контроль за станом внутрішнього ринку через стимулювання його засобами зовнішньої конкуренції;

· Збільшення зайнятості;

· Поліпшення умов формування бюджету;

· Оптимізація розподілу доходів в масштабах економіки.

Міждержавний рівень.

Сучасні тенденції розвитку світового господарства зумовлюють дедалі більше перенесення регулятивних та управлінських функцій саме на ці органи.

Основні світові організації: ООН (економічна і соціальна рада ООН; ОПЕК; МВФ; СБРР; ЄБРР; ГАТТ/СОТ; МАГАТЕ (міжнародна агенція з розвитку атомної енергетики; група п’яти; група семи і т.д.).

Задачі:

· Координація діяльності країн-членів цих організацій;

· Надання їм послуг, консультацій, фінансової допомоги;

· Обговорення економічних та соціальних проблем глобального та міжгалузевого рівня;

· Проведення досліджень та розробка рекомендацій стосовно їх вирішення.

· За характером власності:

1. Приватні

2. Державні

3. Кооперативні.

· За обсягом операцій:

Міжнародна торгівля – це відносини між суб’єктами ЗЕД з приводу купівлі-продажу товарів, капіталів, роб. сили та послуг.

Суб’єктами ЗТ – є підприємства, організації, фірми, які отримали право виходу на зовнішній ринок, а також сама держава.

Об’єктами ЗТО виступають матеріальні процеси, що проявляють себе в процесі обміну товарами, послугами, результатами науково-технічного співробітництва.

Класифікація ЗТО:

1. За напрямками торговельних потоків:

· Експортні

· Імпортні

· Реекспортні

· Реімпортні.

2. За специфікою взаємодії субєктів

· Традиційна зовнішня торгівля (товари продаються і купуються за гроші)

· Торгівля кооперованою продукцією (торгівля продукцією, яка випускається на основі міжнародних договорів).

· Зустрічна торгівля (товарообмінні операції).

3. За специфікою регулювання ЗТ

· Звичайна ЗТ (до всіх суб’єктів ЗЕД в повному обсязі застосовуються митні вимоги)

· Преференційна ЗТ (до деяких суб’єктів застосовуються пільгові умови митних вимог)

· Дискримінаційна ЗТ (обмеження ЗТ з боку держави чи групи держав)

4. За методами здійснення

· Пряма торгівля

· Непряма торгівля (через посередників)

ЗТО здійснюються на основі 2-х принципів:

1. Протекціонізму - це захист внутрішнього ринку від іноземної конкуренції за допомогою тарифних і нетарифних інструментів торгової політики. З іншого боку, така політика може призвести до застійних явищ, оскільки послаблюються стимули до технічного прогресу, що веде до падіння конкурентоспроможності національних товарів.

В сучасній практиці розрізняють такі форми протекціонізму:

- селективний - скерований проти окремих країн або видів товарів;

- галузевий - скерований на захист окремих галузей (найчастіше - сільського господарства);

- колективний - проводиться об'єднаннями країн щодо держав, які
не входять у ці об'єднання;

- прихований - здійснюється методами внутрішньої економічної
політики.

2. Лібералізму - характеризується мінімальним державним втручанням у зовнішню торгівлю, тобто торгівля розвивається на основі дії вільних ринкових сил, попиту і пропозиції. Така політика базується на усуненні будь-яких перешкод щодо ввезення та вивезення товарів. Митні органи виконують лише реєстраційні функції.

ІІ.

До основних методів регулювання ЗТ належать тарифні та нетарифні.

Найбільш традиційним та розповсюдженим є тарифний, який передбачає комплексну систему обмежень як необхідну форму захисту інтересів країни та інструмент торгової політики.

Основою тарифних методів регулювання є митні ставки, зведені у митні тарифи.

Мито – це непрямий податок, що стягується з товарів. Він включається до ціни товару, тому сплачується споживачем.

Митний тариф – це конкретна ставка мита, яка підлягає сплаті при експорті та імпорті певного товару.

Митний тариф - це систематизований перелік товарів, що підлягають обкладанню митом, при ввезенні їх на митну територію країни або при вивезенні з неї. Ці товари об'єднані в групи за ознакою походження (рослинні, тваринні, промислові тощо) і за ступенем обробки товару. Навпроти кожного товару (чи товарної позиції) вказується розмір мита, яким товар обкладається.

Відповідно до наступних ознак розрізняють такі види мита:

· За способом стягнення:

1. специфічне – нараховується у встановленому розмірі за одиницю оподаткованого товару (10 євро за 1 т.);

2. адвалерне – нараховується у відсотках до митної вартості (20 % від митної вартості);

3. комбіноване – поєднання специфічного і адвалорного (20 % від митної вартості, але не більше 10 євро за 1 т.)

· За об’єктом обкладання

1. імпортне – накладається на імпорт при випуску його для вільного обігу на внутрішньому ринку країни;

2. експортне – накладається на експорт при випуску його за межі митної території держави (застосовується дуже рідко для регулювання цін, скорочення експорту, поповнення бюджету)

3. транзитне – накладається на товари, які перевозяться транзитом (зустрічається рідко).

· За характером

1. Сезонне – застосовується для оперативного регулювання торгівлі сезонного характеру (встановлюється на певний період).

2. Антидемпінгове – застосовується у випадку ввозу товарів за ціною нижчою, ніж ціна в країні, що його експортує.

3. Компенсаційне – застосовується у випадку імпорту тих товарів, при виробництві яких використані були субсидії.

· За походженням

1. Автономне – застосовується на підставі однобічних рішень державних органів.

2. Конвенційне – встановлюється на базі дво- чи багатосторонньої угоди.

3. Преференційне – мито, яке має нижчі ставки порівняно зі звичайно діючими.

· За типом ставок

1. Постійне – встановлюється одноразово і не може змінюватися в залежності від обставин.

2. Змінне – може мінятися у встановлених державою випадках.

Крім тарифних методів регулювання застосовуються і нетарифні.

Саму появу нетарифних засобів регулювання (кінець XIX - початок XX ст.) безпосередньо пов'язують з розширенням участі у зовнішній торгівлі крупних фірм та монополій, які мали значні фінансові ресурси і можливості долати тарифні бар'єри на шляху до закордонних ринків.

Переваги нетарифних засобів:

- простота процедури їх застосування (нормативні акти органів виконавчої влади),

- висока ефективність та оперативність їх застосування (ефект від цих засобів не залежить від економічних законів і настає відразу після їх застосування),

- цілеспрямовану реалізацію регулятивних цілей,

- відсутність необхідності узгоджувати застосування з іншими державами.

Нетарифні заходи застосовуються державою у випадках:

- погіршення платіжного балансу країни, (якщо від'ємне сальдо його перевищує 25% від загальної суми валютних зобов'язань країни);

- необхідності поповнення державного бюджету країни;

- досягнення максимального рівня, зовнішньої заборгованості країни (понад 50% валового внутрішнього продукту);

- порушення рівноваги з певних груп товарів на національному ринку;

- необхідності забезпечення певних пропорцій між імпортною і експортною сировиною у виробництві;

- великої різниці між цінами на національному та світовому ринках;

- необхідності здійснення заходів у відповідь на дискримінаційні дії інших держав;

- порушення суб'єктом ЗЕД правових норм, встановлених законодавством країни;

- укладення міжнародних угод щодо добровільного обмеження експорту.

У політичному плані нетарифні методи вважаються кращими для урядів, бо не накладають додатковий податковий товар на населення.

Методи нетарифного регулювання здійснюються заходами, що діляться на 2 групи:

1) заходи, направлені на деяке обмеження ЗТО;

2) заходи, націлені на стимулювання експорту.

До обмежуючих методів належать:

- Принцип " країни споживання" полягає у тому, що всі товари, які споживаються в даній країні, незалежно від походження - вітчизняні чи імпортовані, - обкладаються однаковими податками.

- С пеціальні імпортні податки та збори, які за своїм економічним змістом відповідають імпортному миту, але застосовуються державою тільки у певних випадках.

Таким податком є акцизний збір, який стягується як з вітчизняних, так і з імпортованих товарів. Національний товаровиробник має можливість скористатися відстроченням сплати акцизного збору, але отримувач зобов'язаний сплатити цей податок за імпортований товар безпосередньо при митному оформленні та випуску його у вільний обіг на внутрішній ринок.

У зв'язку з тим, що методика оподаткування вітчизняних товарів відрізняються від оподаткування імпортованих товарів, вони будуть дорожчими відносно вітчизняних товарів.

До стимулюючих методів належать:

1. Експортні субсидії – це грошові виплати, скеровані на підтримку національних товаровиробників та побічну дискримінацію імпорту.

Розрізняють такі види субсидій:

- прямі - дотації вітчизняному товаровиробнику, які спла­чуються безпосередньо в разі здійснення експортної операції;

- непрямі - приховане дотування експортерів наданням пільг в оподаткуванні, пільгових умов страхування, тощо;

- внутрішні - бюджетне фінансування виробництва товарів, що реально конкурують з імпортними на внутрішньому спо­живчому ринку;

- експортні - бюджетні виплати національним експортерам, які покривають частину витрат і в такий спосіб підвищують конкурентоспроможність вітчизняних товарів на зовнішніх ринках.

2. Експортне кредитування - це метод, який передбачає фінансове стимулювання державного розвитку експорту національними виробниками.

Воно може здійснюватись у формах:

- кредитів національним експортерам від державних банків під ставку відсотка, нижчу за ринкову;

- державних кредитів іноземним імпортерам за умови дотримання ними зобов'язань купувати товари лише у фірм цієї країни;

- страхування комерційних та політичних експортних ризиків національних експортерів.

3.Податкові пільги – зниження рівня податків.

4. Державні закупівлі - це метод, згідно якоговід державних органів і підприємств вимагається купувати певні товари лише у національних фірм, якщо навіть вони дорожчі за імпортні.

Це прихований метод торгової політики, Найчастіше така політика пояснюється вимогами національної безпеки.

ІІІ.

Процес проведення ЗТО включає в себе етапи, що складаються з визначеної послідовності стадій і оформляється відповідними супроводжуючими документами. Вони є наступними:

1. Підготовчий етап.

Включає в себе наступні стадії:

- Аналіз кон’юнктури міжнародного ринку, рівня його монополізації, можливостей проникнення на цей ринок.

- Вибір форм і методів роботи на ринку.

- Вибір контрагентів.

- Аналіз і розрахунок цін.

- Рекламна компанія.

Вивчення ринку проводиться за програмою маркетингових досліджень, про які ми будемо говорити в наступній лекції.

2. Організаційний етап.

Включає в себе наступні стадії:

- Встановлення контакту з потенційним партнером.

- Підготовка і проведення переговорів.

- Укладання контракту.