Значення граматик Л. Зизанія, М. Смотрицького для розвитку вітчизняного літературознавства

«Грамматіка словенска совершенного искусства осми частей слова» Зизанія (1596) — перший систематичний підручник церковнослов’янської мови, призначений для шкіл. Тут визначено чотири частини граматики: орфографію, просодію, етимологію, синтаксис, виділено 8 частин мови. В творі Зизаній проводить античні й ренесансні ідеї про граматику як початоку вивчення всіх наук, демонструє її зв’язок з риторикою, логікою та філософією, багато уваги приділяє філософії Арістотеля, Епікура та ін.

Першим узагальненим досвідом українського віршування став розділ «Граматики» Лаврентія Зизанія (бл. 1560 р. — після 1634 р.), в якому дослідник розглядає поняття про «ногу» (стопу), аналізує п'ять різновидів стоп — дактиль, спондей, трохей (хорей), пірихій, ямб. Зизанію належить також визначення трьох головних віршових метрів — героїчного, елегійного та ямбічного, що було спробою застосувати класичні розміри для рідної мови.

Лаврентій Зизаній у книзі «Граматіка словенска» (Вільно, 1596 р.) теорії вірша присвятив декілька розділів.

Праця Л. Зизанія підготувала грунт для славнозвісної книги М. Смотрицького (Теофіл Ортолог)(бл. 1578— 1633 pp.) «Грамматіки…» «Грамматіка...» С. — один із найвидатніших творів старожитнього слов’ян. мовознавства. Учений першим в історії вітчизн. лінгвістики дав повний курс церковнослов’ян. мови в прийнятих тоді частинах: орфографія, етимологія (тобто морфологія), синтаксис, просодія

Про різні віршові розміри говорить М. Смотрицький у своїй «Граматиці» (1619). Він хотів замінити силабічну систему віршування античною квантитативною і створив навіть власну слов’янську систему віршування, яка грунтувалась на довготі й короткості складів. Відзначимо, що версифікаційна система М. Смотрицького вивчалась у Московській слов’яно-греко-латинській академії, про що свідчать московські курси теорії поезії з 1748 — 1749, 1752, 1761 рр., у яких теорія вірша починалась саме з викладу системи віршування М. Смотрицького [249, с. 133]. Проте його намагання штучно прищепити східнослов’янським мовам квантитативну версифікаційну систему античності не мало успіху, бо природа цих мов, їх звукова структура відрізнялись від будови класичних мов.

Мелетій Смотрицький назвав відповідний розділ цієї праці «Просодія віршова». Підручник М. Смотрицького був популярним в освічених колах XVII—XVIII століть. «Просодія, — зазначав автор, — вчить метром чи мірою кількості вірші складати».

І її необхідно знати, оскільки вірші — це не прості звичайні слова, а художні, «винайдені». Практично з праці М. Смотрицького у вітчизняній теоретико-літературній думці з'являються поняття художності, поетичної образності. Він уперше повів мову про тропи та фігури поетичного синтаксису. Однак найбільша його заслуга полягає в тому, що М. Смотрицький створив цілісне вчення про художню специфіку поетичного слова.

До двоскладових розмірів автор «Граматики» відносив спондей, пірихій, трохей і ямб, до трискладових — дактиль, анапест, амфібрахій, амфімакр, бакхій, палібакхій, трібрахій, трімакр.

У праці М. Смотрицького вперше з'являються бароккові елементи. Професори Києво-Могилянської академії розвинули й утвердили їх. У «Граматиці...» було здійснено кодифікацію церковнослов'янської мови східнослов'янської редакції. За її нормами поступово було впорядковано всі церковнослов'янські тексти на сході і півдні Славії. Через друковані церковнослов'янські тексти норми набули загального поширення й понині функціонують у конфесійному вжитку. Вперше було виразно відділено церковнослов'янську мову від живих слов'янських. «Граматика...» Смотрицького була основним підручником церковнослов'янської мови, він витримав багато видань.