Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Література як вид мистецтва,художня література серед інших видів мистецтва.література як мистецтво слова






За способом втілення художнього образу розрізняють: усі існуючі види мистецтва прийнято умовно поділя­ти на три типи.1) просто­рові (живопис, скульптура та архітектура). Назву просторових вони дістали тому, що предмети, які в них зображені, сприймаються нами у їхньо­му просторово-статичному вигляді 2) часові мистецтва, (музика, співи, танець, пантоміма і література). Часовими вони називаються тому, подають свій предмет у русі, у динамічному його розвиткові, що відбувається протягом певного часу. характер людини, зображеної в романі, постає перед нами не одномоментно, а в його динамічному роз­гортанні, що відбувається протягом усього того часу, який ми витрачаємо на сприйняття твору. 3) театр і кіно, — це такзване синтетичне мистецтво, яке вбирає й поєднує в цілісній формі вираження елементи як просторових, так і часових мистецтв.Форма зображення в те­атрі й кіно реалізується як у просторі, так і в часі.

За формою чуттєвого сприймання розрізняють

§ слухові — музика, радіо

§ зорові — архітектура, скульптура, живопис, графіка, художня фотографія

§ зорово-слухові — театр, кіно, відеогра.

 

За матеріальними ознаками ми визначаємо літературу як мистецтво слова, що відображає дійсність у художніх образах і створює нову худ реальність за законами краси.у порівнянні, наприклад, зі скульптурою — мистецтвом каме­ню, живописом — мистецтвом фарби, танком — мистецтвом ритмічних рухів тіла, пантомімою — мистецтвом жестів і міміки, музикою — мистецтвом звуків тощо.

Слово — особливий матеріал. На відміну, наприклад, від живопису, матеріальна основа якого дає наочний, у прямому розу­мінні слова, чуттєвий образ зображуваного, слова, якими користується літератор, обмежені в можливості пластично відтворювати сприйману форму предмета. Словесна форма художнього образу відтворює не пластично зримі, наочні чуттєві образи відображуваних предметів, а те, що називають інтелектуальним або умо-зримим образом. Не сприймаючи в безпосередній зоровій формі зображене у творі, ми домальовуємо його у своїй уяві у вигляді певного емоційно-асоціативного пережи­вання,

Тоді як просторове мистецтво має здатність впливати майже на всіх людей, словесне мистецтво пробуджує емоційні враження далеко не в усіх Це пов'язано насамперед з тим, що емоційне враження від словесно сприйманого реалізується не безпосередньо під час читання чи на слух, а завдяки посередництву уяви, фантазії, яка в достатньо розвиненій формі властива далеко не кожному. Якщо скульптор чи живописець, звертаючись до зобра­ження якоїсь події, суттєво обмежений у можливостях її всебічного відтворен­ня, оскільки може змалювати лише один, хоча б і най-значніший її момент, то словесна форма передачі спромож­на подавати зображувану подію в максимальній повноті її поступального динамічного розгортання. Ще більше об­межені живописець та скульптор порівняно з літератором у можливості відтворення думок і внутрішніх переживань зображуваної людини і особливо динаміки їхнього емо­ційного плину, як це має місце, скажімо, при зображенні характеру певного героя якогось роману чи навіть окремого переживання, усіх його відтінків, що змінюють одне одно­го в потоці свідомості ліричного героя віршового твору.

Так само в групі часових мистецтв окремі його види в залежності від свого матеріалу виявляють різні можливо­сті щодо зображення та емоційного впливу зображуваного на свідомість того, хто їх сприймає. Наприклад, музика, як і просторові мистецтва, безпосередньо впливає на почут­тя, створюючи у слухача відповідний емоційний настрій. Але сила естетичного враження, яке отримує людина від літератури, незважаючи на свою опосередковану форму, може бути набагато більшою за рахунок того, що словесне мистецтво дає людині інтелектуально-емоційну насолоду, пов'язану не лише зі сферою почуттів як таких, але й з усім, що ми відносимо до сфери розуму, інтелектуально-пізнавального чи етичного світу людини.

На сучасному етапі розвитку літератури словесні твори, що мають мистецькі ознаки, переважно називають худож­ньою літературою. Іноді дослідники використовують тер­мін белетристика що в широкому розумінні означає твори худож­ньої літератури взагалі Крім поділу на поезію та прозу, художня література має внутрішній поділ на так звані роди літератури, до яких належать три основні: епос, лірика, драма, — та низка суміжних родо-жанрових утворень, таких як ліро-епос, епічна драма, мемуари, художня біографія тощо.

11 поліфункціональність словесного мистецтва

 

Художня література- це власне мистецтво слова.

 

Слово — найбільш гнучкий матеріал. Його гнучкість полягає в тому, що засобами словесної передачі виявляєть­ся можливим частково відтворювати зображувальну спе­цифіку майже кожного виду мистецтва. Так, поезія прийо­мами своєї звукової організації наближається до музики. Прозаїчні словесні образи можуть давати ілюзію пластичного зображення і т. д. Крім того, слово — єдиний з матеріалів мистецтва, що дає змогу зображувати людську мову.

 

Словесне мистецтво, яке сьогодні посідає одне з про­відних місць у суспільно-естетичній свідомості людства, не відразу знайшло таке визнання. Античність, епохи Відрод­ження та класицизму надавали перевагу скульптурі та живо­пису, поезія, як тоді вважалося, програвала в порівнянні з ними через відсутність елемента наочності у її зображеннях. Популярність літератури, яка невпинно зростала в усі подальші епохи розвитку мистецтва, засвідчила, що словесне мистецтво ні в чому не поступається перед живо­писом та скульптурним зображенням і багато в чому перевершує їх. Теоретично ці переваги були обґрунтовані Г. Лессінгом у його знаменитому трактаті «Лаокоон, або Про межі живопису та поезії» (1766 p.). Думки Лессінґа були поглиблені в не менш знаменитій «Естетиці» Г. В. Ф. Ге­геля. Значний внесок у розробку теорії словесного мис­тецтва і його місця в системі мистецтв зробили російські критики XIX століття В. Бєлінський та М. Чернишевський. З українських літературознавців до цієї проблеми зверталися М. Костомаров, О. Потебня та І. Франко.

 

Слово активує всі чуттєві реації, може імітувати відчуття і т.д., та в цей же час слово має абстрактне значення. Живопис, скульптура використовують неконвенційні знаки, а мистецтво слова – конвенційні.Коли слово промовляють, воно набуває й звукової образності, звукопис може слугувати й опису візуальних образів. Поет, письменник може створити художній образ кількома деталями.

Функції худ.літ.

1)естетична – полягає у тому, що твір дає читачу інтелектуально-емоційне задоволення від спілкування з прекрасним; Твір заспокоює, тобто знімає афекти, сильні пристрасті, на що звернули увагу вже в античності (вчення про катарсис) або, навпаки, схвильовує наші почуття (інколи навіть надмірно), допомагає гостріше відчути їхню особистісну або суспільну цінність. Насолода від прочитаного тим більша, що твір дає змогу відчути сильні, навіть фатальні пристрасті (приреченого на смерть, переслідуваного або допитуваного і т.д.) немовби збоку, без будь-якої загрози для власного існування. Твір, нарешті, розвиває в нас почуття прекрасного, інколи ж просто розважає (як невибагливі детективи або пригодницькі твори, що не відрізняються складністю проблематики);

2)виховна (етична), яка тісно пов’язана з естетичною насамперед тому, що емоційна та інтелектуальна насолода, яку ми відчуваємо, читаючи твір, часто є прямим наслідком того, що автор задовольняє моральні запити читача. Читач співпереживає моральним вчинкам героїв твору чи історіям їхнього життя і перетворює набутий етико-естетичний читацький досвід на власний життєвий досвід, на свою активну життєву позицію. Ідеал, винесений з твору, стає ідеалом читача. При цьому художній твір не повчає, не втовкмачує моральні істини, прямо їх декларуючи, як це робить відверто дидактична байка, а впливає на читача усім багатством своєї творчої природи;

3)пізнавальна – полягає в тому, що художній твір є активним джерелом поповнення знань про навколишній світ, розширює наші уявлення про історичну епоху, про яку в ньому йдеться, про побут, культуру і звичаї зображених у ньому людей.

4)духовнотворча – художній твір не просто задовольняє естетичні переживання людини, а й робить її кращою, духовно багатшою, розвиває її внутрішній світ, врешті-решт, допомагає людині краще пізнати не лише об’єктивну дійсність, а й свою власну особистість.


 

 


12 Літературно-художній образ, ознаки, структура

Літературно-художній образ — 1) естетична категорія, що характеризує особливий, притаманний мистецтву спосіб творення уявного світу; сформований фантазією письменника світ, тією чи іншою мірою співвідносний зі світом реальним на рівні суспільних, культурних, історичних, психологічних та інших явищ. 2) Будь-яке явище уявного світу, котре завдяки творчій художній діяльності письменника сприймається читачем як щось цілісне, завершене. Художній образ в літературі відрізняється від образу в інших видах мистецтва тим, що він є словесним.письменник ніби малює словами.

Загальна структура образу в усіх видах мистецтва вихо­дить з його двокомпонентної будови, поєднання в ньому чуттєвого образу й ідеї, яка з цього останнього випливає. При цьому сам художній образ у своїй специфіці не може бути зведений без залишку ні до свого чуттєвого образу, ні до його ідеї. Художній образ, з одного боку, це завжди щось більше, ніж конкретно-чуттєва даність предмета, його відображення, тобто образ предмета не зводиться до подоби предмета. З іншого боку, художній образ як певна ідеальна, а не лише чуттєва струк­тура, не є і голою логічною ідеєю, оскільки такої, у вигляді якоїсь окремо взятої ідеї, не існує. Смислове значення, ідею художнього образу ми пізнаємо лише у формі його чут­тєвого образу, з яким ідея зливається в органічну цілість. У різних видах мистецтва художні образи більшою чи меншою мірою схожі за ознаками до тієї ідеї, що виражаєть­ся чуттєвим образом, і не збігаються за характером буття самого чуттєвого образу, чия конкретна специфіка залежить від матеріалу, який використовує мистецтво і втілюється в зовнішню форму його творів, слугує засобом безпосеред­нього передавання чуттєвого образу. Матеріальною основою літератури як виду мистецтва є слово. Слова складають зовнішню форму літературно-художнього твору, матеріаль­но втілюють відтворюваний у ньому чуттєвий образ люди­ни, речі, природного чи суспільного явища і т. п. Словесна форма художнього образу відтворює не пластично зримі, наочні чуттєві образи відображуваних предметів, а те, що називають інтелектуальним або умо-зримим образом. Не сприймаючи в безпосередній зоровій формі зображене у творі, ми домальовуємо його у своїй уяві у вигляді певного емоційно-асоціативного пережи­вання.

Суттєвою відмінною ознакою літературно-художнього образу є те, що він дає не статичний, як у живописі, а дина­мічний образ дійсності, який розгортається в системі своєрідних форм зображення, що конкретизують його: діалоги, мо­нологи, авторські роздуми та описи, картини природи і т. п.

Внутрішня специфіка структури літературно-художнього образу залежить від родових ознак твору. Так, ліричний образ тяжіє до асоціативності, нехтуючи предметністю, епічний, навпаки, прагне до якомога точнішого відтворення пред­метної сторони зображуваного; на відміну від епосу, в якому в конструюванні образу беруть активну участь форми власне авторського мовлення, в драмі образ створюється майже виключно за рахунок мови самих дійових осіб. Специфіка словесного образу перебуває в тісній залежності й від жанро­вих ознак твору, наприклад, образи байкового твору будуть суттєво відрізнятися від образів романної форми.

Якості: 1)єдність загального і конкретного.2)умовність і життєподібність3)ненаглядність та словесна пластика


 


13 Види літературно-словесного образу:

Найпоширеніша класифікація художніх образів за такими ознаками:

1)за літературними родами(ліричний - тип худ.образу оснований на безпосередньому вираженні поетичних переживань викликаних тими чи іншими явищами дійсності, епічний –тип х.о. оснований на зображенні зовнішнього по відношенню до письменника світу, драматичний -поєднує можливості як ліричного так і драматичного типів).

2.за впливом на органи чуття(зоровий, слуховий, дотиковий, нюховий).

3.за рівнем художнього узагальнення(Індивідуальні- образи створені самобутньою уявою митця. Це придумані, нафантазовані персонажі, зображення яких притаманне романтичним письменникам, колективн і)

4. за структурною класифікацією художні образи поділяються на автологічні (гротеск), металогічні (символ, алегорія, підтекст)
В автологічних образах форма і зміст збігаються – слова позначають те, що позначають.
В металогічних образах словесно-позначене відрізняється від того, що мається на увазі, як частина від цілого, менше від більшого.

автологічний, металогічний

5. за смисловим узагальненням: типові образи, характерні, вічні образи, образи архетипи, образи-мотиви.
Характерними вважаються образи, що розкривають закономірності суспільно-історичного життя, відображають мораль і звичаї, поширені в дану епоху і в даному середовищі.
Типовість в образі – вища ступінь характерності, завдяки якої образ виходить за межі своєї епохи і отримує загальнолюдські риси. Худ тип-це худ. образ, який наділений характерними рисами, яскравий представник якоїсь групи людей. Особливістю типового образу є співвідношення соціального стану та психологічної сторони особистості.Зображення типових образів притаманне реалістичній літературі.
Мотив – це образ, який повторюється в кількох творах
Архетип –первісний образ, стосовно літератури архетип тлумачиться як ідея, персонаж, події які є універсальними, первісними, образи архетипи утворюють постійний фон сюжетів, які передаються від літератури до літератури, від письменника до письменника, (мандрівні сюжети)
Вічні образи — типові образи які втілюють загально-людські вічні риси. Класичними прикладами В.о. у європейській літературі вважаються образи Прометея, Гамлета, Дон Жуана, Фауста і т.п., які виникли на конкретному історичному підґрунті й сконцентрували у собі вічні пошуки людиною своєї першосутності, свого онтологічного суттєвого призначення, закарбували істотні риси людської природи, виразили постійні колізії людської історії.

6.За предметом зображення (об’єктна типологія) образи-деталі: найчастіше сюди відносять предметні подробиці які можуть різнитися в масштабах: від одного слова (тропа) до розгорнутих описів (пейзаж, портрет, інтер'єр) 2)образ світу 3) динамічні образи подій, вчинків, думок.

4) суб’єктна типологія: образ-персонаж, дійова особа, розповідач, оповідач,, ліричний герой, образ автора. Образ читача, Інтер’єр, пейзаж.

Персонажем називається образ дійової особи, що виступає у творі як об'єкт розповіді і сприй­мається насамперед як певна жива або умовно жива істота. В тому ж значенні, що й «персонаж», часто викорис­товуються поняття «герой» та «дійова особа».

 

2.образи осіб, що виступають у творі як суб'єкти роз­повіді (герої, які розповідають). Більшість літературознавців позначають цей тип образу терміном оповідач -дійова особа, зображена у творі як суб'єкт роз­повіді, а саме — як герой, від особи якого у творах епіч­ного чи ліро-епічного роду літератури ведеться розповідь і який виступає в них у функції уявного автора. Зображувані події оповідач спостерігає і оцінює немовби збоку, як чуже життя.

в) образи осіб, що виступають у творі як суб'єкти роз­повіді й водночас як її об'єкти (герої, що є учасниками тих подій, про які вони розповідають). Цей змішаний тип образу, в якому оповідач виступає і як персонаж, звичайно позначають терміном розповідач

До особливого типу розповідача відносять специфічні образи героїв-розповідачів ліричних творів, яких називають лірич­ними героями.- специфічний розповідач, в особі якого знаходить свій вияв підкреслена спів­віднесеність з авторським «я», що стало простежується в ме­жах більш-менш значної групи ліричних творів певного тематичного циклу, біографічного періоду або й творчості окремих поетів загалом. Ліричний герой, таким чином, — це та поетизована суть авторського «я», котра найповніше відповідає його естетично­му ідеалові, це той літературний характер і та поетична біо­графія, яку художньо конструює автор для своїх читачів.

3. Образ творця твору, суб'єкта зображення (що вбирає в себе як суб'єктів, так і об'єкти розповіді, а також і всі інші образи твору) найдоречніше назвати образом автора- Цей образ зовсім особли­вий, його природа відмінна від природи образів героїв твору. Насамперед він не має ні пластичної оформленості, ні характерологічної закінченості. З художнього твору ми не можемо не лише дістати якихось відомостей про зовніш­ній вигляд його автора, а й зробити більш-менш певні висновки про його емпіричний характер. І усе ж образ автора, який розкривається у творі, співвідноситься з автор­ською особистістю, мабуть, більш тісно, ніж його порт­рет або характер.

4.Образ адресата твору, суб'єкта адресації зображення звичайно називають образом читача. відо-браженість у творі особи читача, точні­ше читацької свідомості як прогно­зованого типу оцінки зображеного у творі.

5. Образ природного оточення прийнято називати пейзажем- образ природного оточення персонажів та їхніх дій, опис картин природи в художньому творі, який має певне зна­чення в його загальній змістовій організації. Найважливіша функція пейзажу полягає в тому, що він виступає у творі як додатковий опосередкований засіб характеристики окреслюва­них у ньому героїв, персонажів.

6. Образ речового оточення прийнято називати інтер'єром.


 



Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.01 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал