Лісові ресурси: стан та використання

Для економічного потенціалу регіону ліси мають надзвичайно важливе значення. Ліси використовують як ресурсний матеріал для розвитку різних галузей економіки, створюють придатні умови для життя людини. Лісові ресурси — це і деревина, і технічна сировина, і харчові та кормові ресурси. Важливого значення набувають ліси як засіб охорони навколишнього середовища. Завдяки захисним власти­востям ліси сприяють поліпшенню водного режиму територій, підви­щенню врожайності сільськогосподарських кулыур.

У сукупності з іншими природними ресурсами лісові ресурси яв­ляють собою складову частину продуктивних сил країни, безпосеред­ньо беруть участь в економічному розвитку, у забезпеченні соціальних потреб суспільства, виступають одночасно як засіб виробництва, пред­мет і продукт праці.

У лісовому господарстві ліс виступає як предмет праці — тобто як об'єкт, на який людина діє в процесі прані і який є матеріально-

Розділ З ПРИРОДНІ РЕСУРСИ, ЇХ ВИКОРИСТАННЯ ТА ОХОРОНА

речовою основою майбутнього продукту. Праця спрямовується на здій­снення насадження лісового фонду, проведення реконструкції деревос-танів. сприянню природного лісоведення, а також здійснення вирубки лісу з метою одержання лісопродукції та формування ландшафтів.

Одночасно ліс виступає як засіб праці, який служить засобом впливу людини на предмет праці, змінює його. Використовуючи на­сіння як засіб праці, людина створює новий ліс, регулює лісокористу­вання, забезпечує відтворення лісу. В цьому проявляється двоїстість економічної природи лісових ресурсів.

Уявлення про лісові ресурси як продукт праці розглядається вихо­дячи із обсягу праці, що витрачається на лісовирощування. В даному випадку праця як діяльність людини використовується для підготовки лісових ресурсів до їх використання виходячи із потреб людей, спрямо­вується на формування потрібних напрямів у вирощуванні лісів.

Кінцевою метою такої діяльності є забезпечення збереження та використання лісових ресурсів протягом тривалого часу.

До складу заходів, спрямованих на забезпечення впливу на стан та ви­користання лісових ресурсів відносять: усі види рубок, осушення лісових земель, внесення добрив, посадка лісових культур, реконструкція мало­цінних деревостоїв, заходи, пов'язані із збереженням лісів, їх охороною.

Правові відносини, що забезпечують підвищення продуктивності, охорони та відтворення лісів, посилення їх корисних властивостей, за­доволення потреб суспільства у лісових ресурсах регулюються Лісо­вим Кодексом України (1994 p.).

Ліси є національним багатством країни і за своїм призначенням та місцем розташування виконують екологічні (водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні), естетичні, виховні та інші функції, підлягають державній охороні. Усі ліси на території України становлять її лісовий фонд, що поділяється на:

землі лісові — вкриті лісовою (деревною і чагарниковою) рослин­ністю; не вкриті лісовою рослинністю (зруби, згарища, рідколісся, пустирі та інші), зайняті лісовими шляхами, просіками тощо; землі нелісові — зайняті спорудами, пов'язаними з веденням лісо­вого господарства, трасами ліній електропередач, продуктопроводів

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

та підземними комунікаціями тощо; зайняті сільськогосподарськи­ми угіддями; зайняті болотами і водоймами в межах земельних ді­лянок лісового фонду, наданих для потреб лісового господарства. В основу організації процесу лісокористування закладений поділ лісів на групи в залежності від їх екологічного та народногосподарсько­го значення, розташування та виконання ними функцій. Лісовим Ко­дексом України визначено поділ лісів на першу і другу групи.

До першої групи належать ліси, що виконують переважно приро­доохоронні функції, мають такі категорії захищеності:

• водоохоронні (смуги лісів вздовж берегів річок, навколо озер, во­доймищ та інших водних об'єктів);

• захисні (ліси протиерозійні, протиполонинні, захисні смуги лісів вздовж залізниць, автомобільних доріг міжнародного, державного та обласного значення, державні захисні лісові смуги, ліси степо­вих, лісостепових, гірських районів, які мають важливе значення для захисту навколишнього природного середовища).

• санітарно-гігієнічні та оздоровчі (ліси населених пунктів, ліси зе­лених зон навколо населених пунктів і промислових підприємств, ліси першого і другого поясів зон санітарної охорони джерел во­допостачання та ліси зон округів санітарної охорони лікувально-оздоровчих територій).

До першої групи належать також ліси на територіях природно-за­повідного фонду (заповідники, національні природні парки, пам'ятки природи, заповідні урочища, регіональні ландшафтні парки, а також ліси, що мають наукове або історичне значення.

До другої групи належать ліси, що поряд з екологічним мають експлуатаційне значення і для збереження захисних функцій, безпере­рвності та невиснажливості використання яких встановлюється режим обмеженого лісокористування.

Лісовими ресурсами є деревина, технічна і лікарська сировина, кормові, харчові та інші продукти лісу, що використовуються для задо­волення потреб населення і виробництва. За своїм призначенням поді­ляються на лісові ресурси державного і місцевого значення. До лісових ресурсів державного значення належать деревина від рубок головного

Розділ З ПРИРОДНІ РЕСУРСИ, ЇХ ВИКОРИСТАННЯ ТА ОХОРОНА

користування і живиця. Всі інші лісові ресурси відносяться до ресурсів місцевого значення.

Лісокористування являє собою один із древніших видів госпо­дарської діяльності, характеризує споживацьке ставлення до лісових ресурсів. Процес виснаження лісів примусив визначити основні напря­ми сучасного лісового господарства, до яких входять:

• лісовідведення;

• лісовпорядкування;

• лісорозведення.

Лісовідведення являє собою активну форму відродження лісу на зайнятих ним територіях. Розрізняють лісовідведення природне, коли створюють сприятливі умови для самовідведення лісів, їх самосіву та підросту після рубок, та штучне, коли вирощується насіння, висаджу­ються саджанці, вирощені у лісових розсадниках.

Лісовпорядкування забезпечує раціональне використання, підви­щення продуктивності, охорони і захисту лісів, визначає способи від­творення, лісосіки головного користування, рубки, догляду тощо.

Лісорозведення передбачає створення штучних лісових насаджень на територіях, де раніше не було лісу. До лісорозведення відносять ро­боти по створенню лісозахисних смуг, лісомеліорацій тощо.

Земельні ділянки лісового фонду можуть бути у постійному або тимчасовому користуванні.

У постійне користування земельні ділянки лісового фонду на­даються спеціалізованим лісогосподарським підприємствам, а також підприємствам, організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозді­ли для ведення лісового господарства, а також для спеціального вико­ристання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, куль­турно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт.

У тимчасове користування (тимчасове — до 3-х років та довго­строкове — до 25 років) для спеціального використання лісових ре­сурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт, земельні ділянки лісового фонду можуть надаватися

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

підприємствам, організаціям, об'єднанням громадян, релігійним ор­ганізаціям, громадянам України, іноземним юридичним особам та громадянам.

Державні органи та постійні лісокористувачі, які здійснюють пла­нування, організацію, ведення лісового господарства і використання лісових ресурсів, з урахуванням господарського призначення лісів і природнокліматичних умов зобов'язані забезпечувати:

• збереження лісів, охорону їх від пожеж, захист від шкідників і хвороб;

• посилення водоохоронних, захисних, кліматорегулюючих, сані­тарно-гігієнічних, оздоровчих та інших корисних властивостей лісів з метою охорони здоров'я людей і поліпшення навколишньо­го природного середовища;

• безперервне і раціональне використання лісів для планомірного задоволення потреб виробництва і населення в деревині та іншій лісовій продукції;

• розширене відтворення, поліпшення породного складу і якості лісів, підвищення їх продуктивності;

• раціональне використання земельних ділянок лісового фонду;

• підвищення ефективності лісогосподарського виробництва на ос­
нові єдиної технічної політики, досягнень науки і техніки.
Важливого значення набуває вивчення стану лісових ресурсів, ос­
новних напрямів їх використання та забезпечення відтворення.

Загальна площа лісів регіону складається із площі лісів державно­го значення (Держкомлісу України), площі лісів, що знаходяться у ко­ристуванні господарств агропромислового комплексу та підприємств (організацій, установ) інших міністерств.

Оцінка лісових ресурсів здійснюється з використанням показника «площа загального лісового фонду», що характеризує загальну площу вкриту лісом. Крім того, визначають частину площі, яка має загально­державне та регіональне значення. Для оцінки стану лісових ресурсів також використовують показники:

• коефіцієнт лісистості території;

• питомі запаси деревини на душу населення.

Розділ З ПРИРОДНІ РЕСУРСИ, ЇХ ВИКОРИСТАННЯ ТА ОХОРОНА

Коефіцієнт лісистості території (к) визначається формулою

_кл=А-.іоо%,

тер

де F, — площа землі покрита лісом, км²;

F_mep — загальна площа території, км².

За коефіцієнтом лісистості території Україна відноситься до мало-лісистої і лісодефіцитної, враховуючи, що загальна площа її лісів стано­вить 10, 78 млн. га, а коефіцієнт лісистості її території — 17, 9%; протя­гом останнього тисячоліття лісистість території зменшилася в 2-3 рази.

За показниками «площа земельного лісового фонду» та коефіцієн­том лісистості території окремих регіонів значно відрізняються від се­редніх показників по Україні, а також між собою (табл. 3.4).

Найбільші площі, що зайняті землями лісового фонду, розташовані в Поліському регіоні — 42, 1% загальної площі вкритою лісом в Ук­раїні, особливо в Житомирській області (10, 1 % від загальної площі) та Рівненській області (7, 8%). Приблизно однакові площі зайняті лісом в Київській (6, 9%>), Чернігівській (6, 6%) та Волинській (6, 5 %) областях.

Значні площі лісового фонду розташовані в Карпатському ре­гіоні — 21, 1% загальної державної площі вкритої лісом, особливо у Львівській (6, 4%), Закарпатській (6, 4%) та Івано-Франківській (5, 8 %) областях.

Донбаський та Степовий регіони відрізняються малолісне гістю. Тільки 9% від загальної площі земель лісового фонду України знахо­диться в Донбаському регіоні; 10, 6% — в Степовому регіоні.

За коефіцієнтом лісистості території на першому місці знаходить­ся Карпатський регіон. Тут 40% території регіону зайнята лісовим фон­дом, особливо в Закарпатській (54, 2%) та Івано-Франківській (45%) областях. В Поліському регіоні 29, 5 % території зайняті лісовим фон­дом. Особливо високий рівень лісистості в Рівненській (42, 1 %), Жито­мирській (36, 4%) та Волинській (34, 5%) областях.

Найменше значення коефіцієнту лісистості території належить Степовому регіону — 6, 7%. А територія Запорізької області тільки на 4, 5 % вкрита лісовим фоном, Миколаївської області — на 5, 2 %.

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

Розділ З ПРИРОДНІ РЕСУРСИ, ЇХ ВИКОРИСТАННЯ ТА ОХОРОНА

Останнім часом в практику впроваджена тенденція багатоцільово­го використання лісових ресурсів, прагнення до збалансованості різних напрямів їх господарського використання з врахуванням дефіциту лісо­вих ресурсів, а також негативного впливу на навколишнє середовище.

Значна кількість галузей економіки приймає участь в процесі лі­сокористування, який передбачає з вилучення та використання лісових ресурсів, а також їх відтворення та покращення. Галузі, що здійснюють заготівку та переробку деревинної сировини об'єднані в лісопромисло­вий комплекс. В його складі виділяють чотири важливих галузі:

• лісозаготівельна;

• деревообробна;

• целюлозно-паперова;

• лісохімічна.

Лісозаготівельна діяльність полягає у проведенні підприємствами лісового господарства лісосічних робіт, транспортування деревини, здій­снення її первинної обробки. Заготівельний процес включає валку лісу та грельовку деревини — транспортування лісу від місця рубки до перевалки на транспортні засоби на залізничних станціях або в портах (пристанях).

Деревообробна промисловість являє собою галузь господарської діяльності, завданням якої є здійснення механічної або хіміко-механіч-ної переробки заготівельної деревини, виготовлення з неї матеріалів, напівфабрикатів та різноманітної готової продукції.

Целюлозно-паперова діяльність полягає у виготовленні з вико­ристанням рослинної сировини різних видів паперу, картону та виробів з них, целюлозу, деревну масу тощо.

Лісохімічна діяльність спрямована на використання відходів лі­созаготівельної та деревообробної промисловості і на цій основі ви­готовлення широкого асортименту виробів, необхідних для багатьох галузей економіки (гірничо-видобувної промисловості, металургії, машинобудування, харчової та легкої промисловості). Серед виробів: деревне вугілля, дьоготь, смола, каніфоль, скипидар, оцтова кислота, метиловий спирт, ефірна олія тощо.

Важливого значення набуває збереження лісових ресурсів, вважаючи, ^Що загибель деревини означає значні вграти для економіки. Деревина являє

В. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

собою найбільш дешевий вид матеріалів. Це спонукає до марнотратства у використанні деревини, особливо в районах багато забезпечених лісом.

Раціональному використанню та збереженню лісових ресурсів сприяють існуючі економічні методи впливу на процеси лісокористу­вання. За спеціальне використання лісових ресурсів впроваджена пла­та за встановленими тарифами або у вигляді орендної плати чи доходу, одержаного від реалізації лісових ресурсів на конкурентних умовах. Плата, однак, не справляється за розміщення пасік, за користування земельними ділянками лісового фонду для потреб мисливського госпо­дарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристич­них цілей та проведення науково-дослідних робіт.