Білет 23

1Внесок видатних суспільних діячів і педагогів (А.-Я. Коменський, Г.С.Сковорода, О.В.Духнович, К.Д.Ушинський, А.С.Макаренко, В.О.Сухомлинський та ін.) в становлення педагогіки як науки.

Основные категории педагогики Коменского: " природа человека", образование, принципы (основоположения), содержание образования, методы обучения и воспитания.
учебной работы (учебный год. Каникулы, деление учебного года на учебные четверти, одновременный прием учащихся осенью, классно-урочная система, учет знаний учащихся, продолжительность учебного и т.д." ]
Кончено, далеко не все эти идеи были выдвинуты и разработаны самим Коменским. Так, например, урок как учебный метод применялся за несколько веков до " Великой дидактики", но впервые в истории человечеств Коменский свел воедино все эти педагогические методы.
Со времени Аристотеля среди философов было популярно говорить о природе человека, его сущности. Коменский дает новое понимание природы человека. " Под природой здесь мы разумеем не испорченность, присущую нам после падения... но первое и основное наше состояние, в которое нужно еще призвать нас, как к первоначалу

Видатний російський педагог К.Д. Ушинський (1827— 1870 рр.) обстоював принцип народності навчання і виховання дітей. Його педагогічні погляди викладені в праці " Людина як предмет виховання", він створив підручники " Рідне слово", " Дитячий світ", якими користувалося не одне покоління дітей.

У другій половині XIX — на початку XX ст. в Україні не було такого діяча культури, літератури, мистецтва, який би стояв осторонь питань освіти і виховання. Т. Г. Шевченко (1814—1861 рр.) підготував і видав " Букварь южнорусский" (1861). Леся Українка (1871—1913 рр.) змальовувала жалюгідну дійсність сільських шкіл і їхніх учителів. О. В. Духнович (1803—1865 рр.) зробив вагомий внесок у теорію і практику початкової освіти: написав буквар, методичні книжки для вчителів. - Найбільш глибоко ідеал національного виховання розкрито у працях довго замовчуваного українського педагога Г. Ващенка (1878—1967 рр.) " Виховний ідеал", " Виховна роль мистецтва" та інших.

А. С. Макаренко (1888-1939 рр.) увійшов у класику сучасної педагогіки як один із засновників теорії і методики колективістичного виховання, випробуваних ним на практиці протягом восьми років (1920—1928 рр.). Його система враховувала індивідуальний підхід до особистості в процесі колективного виховання і перевиховання, багато її елементів і понині корисні, особливо для колоній неповнолітніх злочинців. Досвід виховання в одній із колоній висвітлено у " Педагогічній поемі" А. С. Макаренка.

В. О. Сухомлинський (1918—1970 рр.) з 1946 року до останніх днів свого життя працював директором Павлиської середньої школи на Кіровоградщині. Він написав багато відомих сьогодні книжок з проблем навчання, трудового і морального виховання учнів: " Школа під голубим небом", " Серце віддаю дітям", " Про розумове виховання", " Сто порад молодому вчителю", " Розмова з молодим директором школи" та інші. Гуманізація була вищим принципом розумового, морального і трудового виховання в школі

.
В. Сухомлинський також вважав, що " дитинство - найважливіший період людського життя, не підготовка до майбутнього життя, а справжнє, яскраве, самобутнє, неповторне життя].
Із перших публічних виступів Василь Олександрович мав свого читача учителя, батька, матір, вихователя дитячого садка, викладача вузу чи технікуму, студента. Демократичний педагогічний загал шукав поради й підтримки не лише у творах Василя Олександровича,,.
Василь Олександрович рекомендував вчити дітей думати, творити, фантазувати серед чудової краси природи, що є джерелом думки й слова, створювати на полі, в саду,. Сухомлинського, уміння бачити прекрасне навколо робить людину - і маленьку людину теж - добрішою, мудрішою, духовно багатою. Дійсно, любов до природи рідного краю, бажання зрозуміти її, бажання дізнатися про неї якомога більше.].
Під час таких екскурсій розвивається дитяча фантазія, але дітям ще бракує лексичного запасу, їх підводить невміння спостерігати. Тому слід звертати увагу учнів на деталі, допомагати перебороти шаблони у мовленні. Спочатку на запитання, яке листя на деревах, восени, учні відповідають стандартно: жовте. Тоді вчитель пропонує їм озирнутися навколо. листя, приліт пташок, весняне цвітіння - словник: сонце яскраве, усміхнене,. оточуючий пейзаж. Кожний вибирає Після повернення з екскурсії підводиться підсумок: " Ми з вами спостерігали за осіннім парком. Бачили усміхнене привітне сонечко, високе голубе небо, барвистий, святковий одяг парку. Почули вірші, оповідання про красу рідної природи. Нам близькою і зрозумілою стала любов письменників, поетів, художників до природи рідного краю. Давайте і ми і вами спробуємо якомога повніше, яскравіше описати все, що ми бачили, про що говорили".
Колективно добираються вдалі вислови, епітети, порівняння; осінь - золота, щедра, барвиста, гарна; небо - синє, високе, холодне, сумне; дерева - задумані, позолочені, святково вбрані, барвисті; сонце - привітно усміхається [18, с).

Педагогіка як наука була виділена з філософії на початку XVIII століття англійським філософом Френсисом Беконом, який в своїй праці «Про гідність і примноження наук», перераховуючи існуючі науки, назвав і педагогіку як окрему від філософії науку. Але самостійний розвиток педагогіки як науки пов'язано з ім'ям Яна Амоса Коменського (1592-1670), чеського ученого, автора «Великої дидактики». У своїх трактатах він виклав погляди на роль освіти, підходи до визначення змісту, принципів, форм і методів навчання. Їм науково обгрунтована класно-урочна система навчання, яка відразу почала широко застосовуватися в братських школах в Україні, Білорусії і використовується до цих пір. Треба відзначити, що Україна в цей період переживала розквіт державності, школи, педагогіки..

Серед українських просвітителів слід виділити Р. Сковороду, який виступав проти церковно-схоластичного і аристократичного для феодала виховання. У своїх творах він відстоював ідеї природного виховання, викладання на рідній мові, багатостороннього розвитку дитини, а також прагнув зробити освіту доступною для всіх шарів суспільства.

Особливий внесок в розвиток педагогіки як науки вніс К.Д. Ушинський (1821-1870). Його праці «Про народність в суспільному вихованні», «Людина як предмет виховання» розкривають класичні педагогічні ідеї. Головні з них – пізнання закономірностей виховання, процес формування людини в людині, гуманізм і демократизація системи навчання і виховання, психолого-педагогічні основи уроку і ін. По створених ним підручниках для початкової школи «Дитячий світ» і «Рідне слово» навчалося не одне покоління дітей. Ідеї народності у вихованні розвивали і такі українські педагоги, як О.В.Духнович (Народна педагогія), І. Бертішевський (Педагогія російська). Цей період характеризується також педагогічними ідеями М. В. Ломоносова, Т. Р. Шевченка, І. Я. Франко, П. А. Грабовського, М. М. Коцюбинського, Л. Українки, А.І. Герцена, В. Р. Белінського, М. А. III період – становлення і розвиток сучасної педагогіки як наукової системи, методологічною основою якої став діалектичний підхід до теорії розвитку особи, суспільства, людства, цілісний всесторонній підхід до формування особи, представлений працями таких відомих сучасних педагогів і психологів, як А. З. Макаренко, В. А. Сухомлінський, З. Т. Шацкий, А. П. Пінкевіч. М, М. Пістрак, З. X. Чавдаров, Г. С. Костюк і багато інших. Їх концепції відобразили нові підходи до виховання всесторонньо гармонійної особи в колективі засобами колективної праці і тому подібне Великий внесок до розвитку сучасної педагогіки внесли.

2 оль випереджаючого навчання у розвитку дитини.

1метою активного керівництва й управління процесами розвитку педагоги вже в далекому минулому здійснювали спроби класифікації періодів людського життя. Відомо цілий ряд розробок періодизацій розвитку (Коменський, Штрац, Бюллер, Горолок, Левітов, Ельконін, Пршигода, Ванек, Шванцара), до того ж їх кількість зростає, оскільки неможливо побудувати універсальну систему, яка ґрунтувалася б лише на одному критерії.

Найпоширенішою нині є періодизація, яка ґрунтується на виділенні вікових особливостей. Віковими особливостяминазиваються характерні для певного періоду життя анатомо­-фізіологічні і психічні якості. Сутність вікових особливостей наочно розкривається на прикладі фізичного розвитку людини. Ріст, зростання ваги, поява молочних зубів, а потім зміна їх, статеве дозрівання та інші біологічні процеси здійснюються в певні вікові періоди з незначними відхиленнями. Оскільки біологічний і духовний розвиток людини взаємопов'язані між Собою, то з віком відповідні зміни відбуваються і в психічній сфері.

Е. Еріксон виділив 8 стадій у розвитку людини: немовля (з моменту народження до одного року), ранній вік (1 - 3 роки), дошкільний вік (3 - 6, 7 роки) підлітковий вік (7-12 років), юність (13 - 18 років), рання зрілість (третє десятиліття), середній вік (четверте і п'яте десятиліття життя), пізня зрілість (після шостого десятку років життя). Кожен вік або період розвитку людини характе­ризується наступними показниками (Л.С.Виготський, Д.Б.Ельконін):

а) певною соціальною ситуацією розвитку або конкретною формою відносин, в які вступає людина з іншими людьми в даний період;

б) основним чи провідним видом діяльності;

в) основними психічними новоутвореннями (від окремих психічних процесів до властивостей особистості).

Для педагогіки школи теоретичне й практичне значення має періодизація життя й розвитку людини шкільного віку. Заслуговує на увагу періодизація шкільного віку, запропонована академіком Б.Т.Лихачовим:

1. Від народження до одного року – раннє немовля. Це період початкового пристосування, початкової адаптації.

2. Від 1 до 3 років - власне немовля. Один з найплідніших і найінтенсивніших періодів накопичення дитиною соціального досві­ду, становлення фізичних функцій, психічних властивостей і процесів.

3. Від 3 до 6 років – раннє дитинство – період переходу до дитинства, інтенсивного накопичення соціально значимого досвіду в соціальному просторі, формування основних рис характеру і ставлення до навколишнього світу. Всі три періоди — від народження до 6 років — називають ще перед-дошкільним або дошкільним. Систематичне навчання в дитячому садку і школі для багатьох дітей починається з 6 років. Воно здійснюється з урахуванням того, що психофізіологічна, морально-вольова готовність дітей - до систематичної навчальної праці, інтелектуальної, фізичної, емоційної напруги нас

. Від 6 до 8 років – власне дитинство. В цей період завер­шується початкове визрівання фізіологічних і психологічних структур головного мозку, здійснюється подальше накопичення фізичних, нервово-фізіологічних та інтелектуальних сил, які забезпечують готовність до повноцінної систематичної навчальної праці.

5. Від 8 до 11 років – перед-підлітковий період – час зрілого дитинства, накопичення фізичних і духовних сил для переходу до отроцтва. Разом з періодом дитинства цей період має ще й назву молодший шкільний вік.

6. Від 11 до 14 років – отроцтво, підлітковий вік – новий якісний етап у становленні людини. Найхарактернішими рисами його є: з точки зору фізіології - статеве дозрівання, психології – особистісна самосвідомість, свідомий вияв індивідуальності. Цей період називають ще середнім шкільним віком.

7. Від 14 до 18 років — юнацький вік – період завершення фізичного й психічного дозрівання, соціальної готовності до суспільно корисної продуктивної праці і громадянської відповідальності. Дівчата і юнаки — старші школярі – отримують певну підготовку в галузі психології та етики сімейного життя [21, 84 - 85].

І

Основою педагогічної періодизації слугують стадії фізичного й психологічного розвитку, з одного боку, і умови, в яких здійснюється виховання, — з другого.

У кожний з вікових періодів становлення дитини важливо досягти необхідної для цього періоду повноти розвитку, психофізіологічної й духовної зрілості, яка не завжди співпадає з віковими межами та вимогами шкільного навчання. Так, шестирічки в кінці періоду все ще неготові до систематичних занять у школі.

2.. Програмне та навчально-методичне забезпечення початкової школи

Навчальна програма реалізує ту методику навчання, що закладена при її створенні. Визначити дидактичну ефективність розробленої навчальної програми можна лише на етапі її досвідченої експлуатації (педагогічне налагодження), коли ППЗ застосовується в навчальному процесі.

Існують визначені вимоги, запропоновані до програмно-педагогічних засобів, серед яких виділяють такі:

Стійкість. Система повинна виявляти і коректувати помилки введення, які людині здаються очевидними.

Корисніст ь. Система повинна вміти надавати допомогу користувачеві, подаючи на дисплеї документацію, що описує її власну структуру і засіб дії.

Простота. Система повинна звести до мінімуму введення з клавіатури команд, які необхідні для досягнення визначеної мети (тобто рішення стандартних або простих

Зрозуміліст ь. Керованіст ь.

Узгодженіст ь. Очевидність. Результати дій користувача завжди повинні демонструватися.ь. Надмірність. Викладачі з різними поглядами на проектування (наприклад, один розглядає імітацію як особливий випадок гри, а інший вважає інакше) повинні мати можливість використовувати систему, не змінюючи своїх поглядів, і досягати одного результату різними шляхами.

ь. Система повинна підпорядковувати свої відповіді відомим їй (навіть на загальному рівні) потребам користувача.

. Таким чином, варто констатувати необхідність висування на перший план (при розробці перспективних ПЗ навчального призначення) концептуальних психолого-дидактичних аспектів проблеми створення і використання ПЗ з метою навчання і розвитку інтелектуального потенціалу індивіда, 1.2. такі п'ять типів: а) тренувальні, б) наставницькі, в) проблемного навчання, г) імітаційні і моделюючі, д) ігрові.

Програми першого типу призначені переважно для закріплення умінь і навичок. Програми другого типу орієнтовані переважно на засвоєння нових понять Програми третього типу побудовані У програмах четвертого типу в якості засобу навчання використовується

^ Інформаційно-пошукові програмні системи, інформаційно-довідкові програмні засоби, що дають можливість вибору і виводу необхідної користувачу інформації. Імітаційні програмні засоби (системи), що представляють певний аспект Моделюючі програмні засоби довільної композиції, Демонстраційні програмні засоби, що забезпечують наочне подання навчального Навчально-ігрові програмні засоби, призначені для програвання навчальних ситуацій.

Ігрові програми, їх класифікація та використання для розвитку особистості.

Умовно всі ігри можна класифікувати так: РОЛЬОВІ

В іграх цього жанру в розпорядженні того, хто грає, є невеликий загін персонажів, кожний з яких виконує окрему роль та функцію.

ЛОГІЧНІ

Корисні вони тим, що розвивають навички логічного мислення. Гра представляє собою одну задачу або декілька головоломок, які повинен розв’язати той хто грає.

Найголовніше – відношення дитини до гри. Багато комп’ютерних ігор розвивають в дитини навички проведення пошукової діяльності

правильно її аналізувати та інтерпретувати;

. Програми для створення мультимедійних презентацій

3. Характеристика законів психічного розвитку в онтоген

.
Кількісні та якісні зміни відбуваються протягом усіх ета­пів онтогенезу. Вони пов'язані з фізіологічним розвитком, але визначаються не ним, а наслідками взаємодії з зовніш­нім світом, яка регулюється нервовою системою та її пси­хічними функціями, а в дитинстві здійснюється за допомо­гою дорослих у спільній діяльності з ними, регулюється словом. Це забезпечує якісні зміни як окремих психічних процесів, так і психіки в цілому.

Психіка дитини формується з віком та ускладнюється як структурно організована динамічна система. Виникають но­ві психічні якості, нові складні психічні структури внаслідок диференціації наявних структур, виділення окремих функ­цій і нової їх інтеграції, тобто об'єднання у нове ціле. Про­цес психічного розвитку йде не від елементів до цілого, а від структурно нижчого до вищого цілого. Онтогенез психіки виступає як незворотна послідовність ускладнюваних струк­тур,
Онтогенез психіки відбувається не по прямій, а по спі­ралі. Кожна нова психічна структура виникає на основі по­передньої.
Ускладнення психічних структур при переході від ниж­чих до вищих рівнів психічного життя стосується всіх сторін психічного розвитку — мотиваційного плану психічної ді­яльності дитини (комплекси потреб,
Упродовж психічного розвитку і становлення різних ви­дів діяльності складаються психічні властивості індивіда, що являють собою потенційну форму існування процесів і дій, які зберігаються й тоді, коли актуально не функціонують..

Створюється система психічних властивостей підростаючого людського індивіда — особистість. Особистість здатна усвідомлювати навколишнє буття, виділяти себе із середовища, виходити за межі минулого і теперішнього, прогнозувати своє майбутнє, передбачати не тільки близькі, а й
З розвитком особистості виявляються типологічні й індивідуальні відмінності. Вони полягають у функціональних особливостях нервової системи, темпераменті, у потребах, інтересах, характерологічних