Тенденції та фактори міжнародного тероризму.

До основних рис сучасного тероризму можна віднести наступні три: 1) зростання ефективності терористичних атак; 2) зростання загрози використання ЗМЗ; 3) тенденція до децентралізації та урізноманітнення терористичної діяльності.

Однією з найбільш характерних рис сучасної терористичної діяльності є збільшення кількості її жертв. За оцінками американського дослідника Б. Хоффмана, в період з 1991 по 1995 рік кількість терористичних актів, в результаті яких загинула принаймні одна людина, зросла з 14% до 29% [3; P.40]. Однією з основних причин такого зростання є збільшення кількості і активізація релігійно мотивованих терористичних груп. Наприклад, в 1995 році релігійні терористичні групи ініціювали 25% терористичних актів, в результаті яких загинуло 58% всіх жертв терористичних актів [4; P.12-17]. Очевидно, терористичні групи з релігійною мотивацією є більш схильними до використання тактики, що націлена на якомога більшу кількість жертв. Традиційні терористичні групи, як правило, є більш вибірковими, оскільки мають відносино вузький набір цілей, а також в результаті додаткових обмежень, що накладаються на їхню діяльність. Такими обмеженнями можуть бути негативний пропагандистський вплив в результаті великої кількості жертв і зменшення підтримки з боку базових соціальних груп; ризик зміни соціального оточення дії терористичної групи; підривання цілісності організаційної структури і т.п. [5; P. 33]. Загальним результатом цих обмежень є те, що традиційні терористичні групи користуються принципом “мінімально достатньої сили”, згідно з яким, відзначає американський дослідник Б. Дженкінс, “вони вважають за непотрібне вбивати багатьох, якщо вбивства декількох достатньо для досягнення їхніх цілей…” [6; P.6]. Пізніше Б. Хоффман висунув думку про те, що здатність контролювати процес ескалації насильства є фактором, який сприяє успішній діяльності терористичних груп [4]. Якщо “нові” терористи не діють з урахуванням тих самих обмежень, можна вести мову про структурні відмінності між двома видами терористичної діяльності, основні причини якої знаходяться в природі та мотивації релігійних терористичних організацій.

Традиційні терористичні організації здебільшого діють в рамках примусової дипломатії – вони використовують насильство для досягнення певних цілей. Відтак, використання ними сили може бути визначене як “інструментальне” [7; P.68-69]. Для релігійних терористів використання насильства є не лише інструментом, але й часто остаточною метою, розглядаючись як “священний обов'язок” [4].

Відмову від моделі примусової дипломатії було відмічено деякими аналітиками, які висувають тезу про прийняття деякими групами “воєнної парадигми”, в якій стратегічна ціль полягає у заподіянні якнайбільших втрат, а звичайні обмеження, втілені, зокрема, в принципі пропорційності – відсутні [7; P 69-70]. Звідси витікає інша мотивація діяльності сучасних терористичних організацій. Сприйняття конфліктів як гри з нульовою сумою, в якій відсутня можливість взіємовигідного компромісу підсилює враження тотальної війни. Цей фактор також підсилюється поширеною серед релігійних груп тенденцією до сприйняття власної боротьби з позицій захисної стратегії. В такому конфлікті насильницькі акти, які здавалися б нелегітимними в інших випадках, можуть прийматися як такі, що здійснюються “у відповідь”, а отже – легітимні [8; P.125]. Таким чином, сприйняття таких конфліктів як фаз тотальної захисної війни виправдовує застосування насильства високого рівня.

Нарешті, фактором, що визначає схильність релігійних терористів використовувати більш насильницьку тактику, є фундаментальні відмінності у світогляді, які призводять до відчуття відчуженості від зовнішнього світу. На думку Б. Хоффмана, “релігійні терористи розглядають себе не як елементи системи, які варто зберегти, але як “прибульців”, основною метою яких є зміни існуючого порядку…” [4; P.95]. В той же час в ситуаціях, коли релігійні терористи пов'язують власну діяльність із досягненням більш конструктивних цілей, наприклад, політичних, обмеження на застосування насильства можуть діяти. Сила такої дії залежатиме від природи терористичної групи, її цінностей та цілей.

Іншою визначальною рисою сучасного міжнародного тероризму є постійна і зростаюча небезпека застосування ЗМЗ. В період переважаючої активності традиційних терористичних груп обмеження на рівень насильства, розглянуті вище, обумовили незначний інтерес терористів до можливостей використання неконвенційної зброї. Як правило, ризик втратити підтримку або спровокувати різку протидію були достатніми факторами стримування [9; P.3]. Однак, активізація релігійного тероризму спровокувала зміни традиційної логіки стримування. Прагнення до максимізації кількості жертв терористичних атак підштовхують до набуття контролю над ЗМЗ. Збільшення ймовірності використання терористами неконвенційної зброї надалі ускладнює оцінку тероризму як явища в цілому та збільшує коло загроз, джерелами яких є тероризм.

Терористичні групи повинні будуть оцінювати співвідношення прибутків/ризиків перед можливим використанням ЗМЗ. Ймовірно, групи з більш традиційним цілями будуть менш схильними до використання таких засобів. Традиційні фактори стримування діятимуть на них більшою мірою. Якщо це так, то найбільша небезпека з огляду на можливе використання ЗМЗ полягає в невеликих радикальних терористичних організаціях.

Третьої тенденцію розвитку сучасного тероризму є виникнення менш централізованих, аморфних організаційних структур. Сучасний тероризм є комплексним та мінливим, із зменшеною увагою до формальних організаційних ознак. Експерти корпорації RAND відзначають тенденцію до збільшення “мережеподібностї” терористичних організацій [7; P.45]. Такі мережеві структури часто складаються із слабо пов'язаних, напівнезалежних організацій і не мають єдиної ієрархії або структури управління. Ця тенденція дозволяє збільшувати ступінь інтернаціоналізації та географічний ареал терористичної діяльності. Таким чином, збільшення ступеню складності мотивації та тактики терористів доповнюється збільшенням ступеню складності організаційних форм їхньої діяльності.