Локарнська конференція

Першим із необхідних кроків до оздоровлення політичного клімату в Європі вбачалося відновлення німецької економіки. Три людини, які з часом стали близькими друзями, значною мірою були відповідальними за політичні зміни у цьому напрямі: німецький канцлер Ґустав Штреземанн, французький прем'єр Арістід Бріан і британський міністр закордонних справ консерватор Остін Чемберлен.

Г. Штреземанн не бачив іншого шляху для відновлення величі Німеччини, як мирні переговори. Виступаючи у 1924 р. на засіданні німецького райхстаґу, він заявив: «Німеччина повинна грати картою примирення з Францією».

А. Бріан, який, як справжній француз, дбав насамперед про безпеку Франції, також був не проти того, щоб біля її кордонів була миролюбна, а не агресивна Німеччина. О. Чемберлен продовжував політику лейбористського прем'єра Р. Макдональда, який засуджував зайняття французами і бельгійцями Руру і переконував, що єдиний засіб зберегти в Європі мир - замирення з Німеччиною. Ще у 1924 р. Р. Макдональд ініціював прийняття Лігою Націй Женевського протоколу і висунув план, за яким держави повинні були погодитися вирішувати всі суперечки лише через міжнародний арбітраж. Якщо ж якась держава відмовлялася б від арбітражу і вдавалася до війни, то всі інші члени Ліги Націй силою змусили б її до миру.

Але Женевський протокол викликав гостре не сприйняття серед британських домініонів (Канада, Австралія та Нова Зеландія), оскільки, на їхнє переконання, надто міцно «прив'язував» їх до Європи. План Макдональда так і не був втілений у життя, але консервативний уряд Англії продовжив цю політику й наприкінці 1925 р. О. Чемберлен запропонував ефективніший, ніж Женевський протокол, механізм.

Перед Локарно німці й французи не однаково розуміли слово «безпека»: для Франції воно означало бездіяльність Німеччини у кордонах, визначених у Версалі, а для Німеччини - свободу дій. Локарнські договори не були ідеальними угодами. Зокрема, вони не цілком задовольняли поляків і чехів, оскільки у разі нападу на них Німеччини Англія вкупі з Італією могли й не допустити, щоб Франція стала на їх захист, мотивуючи такі дії турботою про недопущення нової світової війни.

Становище Польщі ускладнювалося ще й тим, що у разі її війни з СРСР Франція могла допомогти полякам лише провівши свої війська через територію Німеччини. Природно, німці такого ніколи не допустили б.

Однак саме Локарнські договори підвели остаточну риску під Першою світовою війною, стали тим мазком на загальній картині європейського миру, який не було зроблено у Версалі. Як тільки через 11 років, уже в нацистській Німеччині, А. Гітлер відмовився дотримуватися Локарнського договору, негайно почала назрівати нова світова війна.

Постанови Локарнської конференції

(5-16 жовтня 1925р., м. Локарно, Швейцарія.)

Країни-учасниці: Англія, Франція, Бельгія, Чехословаччина, Польща, Німеччина, Італія)

Було попередньо підписано такі договори:

Рейнський гарантійний пакт:

(між Англією, Францією, Бельгією, Німеччиною, Італією):

- Німеччина, з одного боку, і Франція з Бельгією, з іншого, взаємно визнавали існуючі кордони

- Ці кордони також гарантувалися Англією, Францією й Італією

- Сторони зобов'язались не нападати одна на одну

- Спірні питання мали вирішуватися через міжнародний арбітраж

- У разі порушення попередньої угоди однією з країн, інші повинні були надати допомогу жертві неспровокованої агресії

- Рейнська зона залишається вільною від військ і озброєнь

Франко-польський, франко-чехословацький договори:

- Було заявлено, що угоди Франції з Польщею та Чехословаччиною не спрямовані проти східних кордонів Німеччини.

- Франція, з одного боку, та Польща й Чехословаччина, з іншого, зобов'язувались надати взаємну допомогу у разі нападу на одну з країн Німеччини