Рурська криза. Передумови Лондонської конференції

На кінець 1922 р. найгострішою проблемою між Німеччиною і країнами-переможницями було питання про репарації. Німеччина була не в змозі сплачувати визначені у 1921 р. суми. Скориставшись цим, у січні 1923 р. Франція і Бельгія ввели війська на територію Рурського вугільного басейну і Рурської області. Окупація Руру, де була зосереджена важка промисловість Німеччини, призвела до загострення економічної кризи в країні. Тисячі підприємців припинили роботу через відсутність сировини, зросло безробіття, посилилась інфляція. У відповідь на репресії окупаційної влади (штрафи, арешти, смертні вироки, депортація 130 тис. мирних жителів) населення Руру розпочало опір у формі саботажу і страйку. Зважаючи на катастрофічну економічну обстановку в Німеччині, новий канцлер Г. Штреземан зумів припинити «пасивний опір». Криза мала міжнародний характер, під час неї ні США, ні Велика Британія не підтримали Францію, не бажаючи її лідерства в Європі. Франція (як і Бельгія) змушена була вивести свої війська і дати згоду на перегляд репараційних зобов'язань Німеччини.

1.8 Лондонська конференція. Прийняття плану Дауеса.

За цих умов у липні 1924 р. в Лондоні була скликана конференція, яка схвалила доповідь, опрацьовану комісією експертів під керівництвом американського банкіра Ч. Дауеса (план Дауеса), який у 1925 р. став віце-президентом США. Цей план був спрямований на фінансову стабілізацію європейських країн, сприяння їх економічному розвитку та, відповідно, зростання ролі США в світовій економіці. Основні положення плану були такими:

Німеччина зобов'язалась вчасно виплачувати репарації;

Німеччина погодилась відкрити свій ринок для американських товарів;

Франція мала вивести свої війська з Руру;

завдяки запропонованому США кредиту для покриття перших платежів за репараціями Німеччині були гарантовані її виплати;

створювались умови для іноземних інвестицій в економіку Німеччини;

скасовувався міжнародний контроль над фінансами та економікою Німеччини.

Вирішення проблеми репарацій Німеччини за планом Ч. Дауеса

План був розрахований на те, що німецькі підприємства і фірми перенесуть свою зовнішньоекономічну діяльність у Східну Європу, насамперед у СРСР. США, Велика Британія і Франція мали намір таким чином позбутися потенційного конкурента в Європі.

План Дауеса, з одного боку, сприяв економічному розвитку європейських країн; з іншого - створив фінансову базу для зростання реваншизму в Німеччині, сприяв її експансії на Схід. Прийняття плану Дауеса було свідченням зміцнення позицій США в Європі та провалу домагань Франції встановити свою гегемонію на континенті.

План Юнга. Другий репараційний план для Німеччини був прийнятий у 1929 р. і мав назву «план Юнга», оскільки головою створеного Лігою Націй комітету експертів у справах вирішення репараційних питань став відомий американський бізнесмен, президент електротехнічного тресту О. Юнг. У серпні 1929 р. план Юнга був затверджений на міжнародній конференції в Гаазі. За новим репараційним планом розмір щорічних виплат був зменшений і визначений в 2 млрд марок на найближчі 37 років.

Відповідно до плану Юнга всі форми контролю над Німеччиною, її господарством і фінансами ліквідувалися. Для отримання кредитів і поділу репарацій був створений Банк міжнародних розрахунків, але його головна функція полягала у фінансуванні важкої і військової промисловості Німеччини. Було вирішено, що Німеччина знову матиме право керувати рейхсбанком та імперською залізницею. План Юнга сприяв зміцненню позицій великого капіталу, який пізніше привів до влади нацистів.