Інтелект. 6.2.1. Поняття інтелекту та коефіцієнта розумового розвитку (IQ)

6.2.1. Поняття інтелекту та коефіцієнта розумового розвитку (IQ)

Інтелектуальна діяльність людини є найбільш складною для генетичного аналізу.

Інтелектом вважається загальна здатність людини вирішувати різноманітні проблеми. У основі такої здатності лежить спроможність розпізнавати зв’язки між явищами, предметами, ідеями, концепціями тощо. Особами високого інтелекту слід вважати тих, хто здатний формувати значну кількість зв’язків і проявив свої здібності у процесі навчання чи професійної діяльності.

Розмір інтелекту можна визначити різними способами. Один з них – обчислення показника розумового розвитку, або коефіцієнта інтелектуальності, який позначається IQ (англ. intelligence quotient). При цьому використовуються особливі тести та відповідні математичні розрахунки.

Якщо визначити IQ у великої кількості людей, то вони розподіляться за нормальною кривою з амплітудою від 0 до понад 140. Найбільша кількість значень припадає на нормальний інтелект, а в обидві сторони їх число прогресивно зменшується.

Результати обстеження населення, наприклад, США показали, що величезний 125-мільйонний середній клас американців (близько половини населення) тримається десь в межах норми (IQ = 90-110). Приблизно четверть населення (62, 5 мільйони чоловік) відноситься до категорії тупих або дуже тупих.

Нагадаємо, що осіб з IQ нижче 70 називають олігофренами, або недоумкуватими і розрізняють три ступені недоумства: дебільність, імбецильність та ідіотія (див. розділ «Розумова відсталість»).

Наука все ще не здатна чітко визначити всі компоненти інтелекту людини. Внаслідок цього треба пам’ятати, що об’єктом досліджень є так званий «психометричний інтелект», який показує лише відмінності між людьми щодо виконання тестів. Ці тести по-різному віддзеркалюють різноманітні аспекти поведінки людини і охоплюють не всі її ментальні особливості.

Тим не менше, результати використовуваних тестів мають досить значну прогностичну цінність у деяких сферах людської діяльності, перш за все в освіті та оволодінні професійними навичками.

6.2.2. Генетичний контроль інтелекту

У дослідженнях монозиготних близнюків, які виросли нарізно, виявлено високий рівень кореляції коефіцієнтів інтелекту (0, 64-0, 78). Значення успадковуваності при цьому, з урахуванням усіх генетичних факторів, було досить суттєвим (0, 75), а вплив загального середовища незначним (0, 20-0, 30).

Ці результати були підтверджені в спостереженнях над прийомними дітьми. До того ж кореляція IQ між дітьми та їх біологічними батьками була істотно вище, ніж між прийомними дітьми та нерідними батьками (0, 35-0, 40 проти 0, 15).

Таким чином, дослідження показують високу успадковуваність коефіцієнта інтелекту та незначний вплив на нього умов середовища.

У численних експериментах з продовженого тренування пам’яті, уваги, планування вдавалося підвищити IQ, особливо у дітей, навіть на 30 балів, однак, після припинення тренувань він знижувався до рівня контрольної групи. Це свідчить про те, що мозок зберігає величезний потенціал пластичності практично протягом усього життя. Таким чином,, принцип «або використовуєш, або втрачаєш» відіграє величезну роль у розвитку чи деградації ментальних здібностей людини.

6.2.3. Генетика обдарованості

Талановитість або геніальність піддається визначенню ще трудніше, ніж інтелект. Психологічні властивості, які звичайно використовуються як необхідні критерії геніальності, включають інтелект, здатність до творчості та наявність мотивації.

У генетиці обдарованості наявна досить парадоксальна ситуація. З одного боку, концепція природжених здібностей не знаходить достатньо переконливого підтвердження, бо нащадки геніїв нічим не вирізняються серед звичайних людей. З іншого боку, вплив навколишнього середовища, пов’язаний з виникненням особливої обдарованості, теж не вдається виявити.

Залишається одне з найбільш вірогідних пояснень талановитості чи геніальності у людини – так зване явище емергенезу. Під емергенезом розуміється таке явище, коли ознака спричинена особливою сукупністю генів або комплексом властивостей, кожна з яких визначається генетично. Будь-яка зміна цієї специфічної сукупності генів веде до зникнення цієї риси. Саме тому у монозиготних близнюків емергенні ознаки, наприклад, творчі здібності, проявляються подібним чином (r_МЗ = 0, 54). У звичайних родичів геноми уже не ідентичні, вони змінені, що порушує унікальну сукупність генів. Внаслідок цього подібність у прояві емергенної ознаки тут виявляється не частіше, ніж у випадкових людей.

Рекомендована література

Александров А.А. Психогенетика: Учебное пособие для вузов. – М., С.-П.,: Питер, 2004. – 192 с.

Асанов А.Ю., Демикова Н.С., Морозов С.А. Основы генетики и наследственные нарушения развития у детей: Уч. пособие для педвузов. – М.: Академия, 2003 – 224 с. – (https://medlib.ws/anatome/237-osnovy-genetiki-i-nasledstvennye-narushenija.html).

Барнаков Н.В. О воспитании таланта и других качеств человека в раннем и дошкольном детстве. – Улан-Уде: БГСХА, 2004. – 112 с. – https://bookz.ru/genres/psyhol/barnakov-nv.html

Бочков Н.П. Клиническая генетика: Учебник. – М.: ГЕОТАР–МЕД, 2002. – 448 с. – (https://www.rosmedic.ru/genetika/klinicheskaya-genetika.-bochkov-n.p-2.html).

Бужієвська Т.І. Основи медичної генетики: Навч. посібник для ВМЗО. – К.: Здоров’я, 2001.

Зорина З.А., Полетаева И.И., Резникова Ж.И. Основы этологии и генетика поведения: Учебник для студентов вузов. – М: Высшая школа, 2002. – 383 с.

Малых С.Б., Егорова М.С., Мешкова Т.А. Психогенетика. Том 1: Учебник для вузов. − СПб: Питер, 2008. − 408 с.

Малых С.Б., Егорова М.С., Мешкова Т.А. Психогенетика. Том 2: Учебник для вузов. − СПб: Питер, 2008. − 336 с.

Мешкова Т.А., Николаева Н.О. Психогенетика. –https://www.ido.edu.ru/psychology/psychogenetic.html. 2007.

Пузырев В.П., Степанов В.А. Патологическая анатомия генома человека. – Новосибирск: Наука, 1997. – 224 с. – (https://www.doktor-med.ru/literature/28/anatomia-genoma. djv).

Путинцева Г.Й., Решетняк Т.А. Медична генетика: Підручник для мед. училищ. – К.: Здоров’я, 2002.

Равич-Щербо И.В., Марютина Т.М., Григоренко Е.А. Психогенетика: Учебник для вузов. – М.: Аспект Пресс, 2000. – 447 с. – https://www.auditorium.ru/books/524/

Фогель Ф., Мотульски А. Генетика человека: В 3-х т. Т. 1 / Пер. с англ. – М.: Мир, 1989. – 312 с.

Фогель Ф., Мотульски А. Генетика человека: В 3-х т. Т. 2 / Пер. с англ. – М.: Мир, 1990. – 378 с.

Фогель Ф., Мотульски А. Генетика человека: В 3-х т. Т. 3 / Пер. с англ. – М.: Мир, 1990. – 366 с.

А.В. Чемерис, В.А. Вахитов. Новая старая ДНК. – Уфа: ИБиГ УНЦ РАН, 2002. – 80 c. – https://d.theupload.info/down/wdvofh3divzlpgfeg4tcd19e757x7m2u/chemeris_a_v___vahitov_v_a__novaja_staraja_dnk.pdf

Шевченко В.А., Топорнина Н.А., Стволинская С.С. Генетика человека: Учебник для вузов. – М.: ВЛАДОС, 2004. – 240 с.

Эфроимсон В.П. Генетика гениальности. – М.: Тайдекс К^О, 2002. – 376 с.

Эфроимсон В.П. Педагогическая генетика – М.: Тайдекс К^О, 2003. – 238 с. https://bio.1september.ru/2000/30/4.htm

Эфроимсон В.П. Генетика этики и эстетики. – М.: Тайдекс К^О, 2004. – 304 с.