Типи синтаксичного зв’язку

Синтаксичний зв’язок – це формально виражений смисловий зв’язок між лексичними одиницями, що поєднуються у мовленні, в акті комунікації.

Зазвичай виділяють два типи синтаксичного зв’язку – сурядний та підрядний.

Для сурядного зв’язку характерна рівноправність елементів: я і ти, робітники й селяни; Дощ скінчився, і вітер вщух.

При підрядному зв’язку один з членів є головним, інший – залежним: рясний дощ, сховатись від вітру. Ми підемо на прогулянку, якщо закінчиться дощ.

Крім того, виділяють таки типи синтаксичного зв’язку, як координація та аппозиція.

Координація – це зв’язок між підметом і присудком. При цьому: 1) підмет і присудок не є головним та залежним компонентом, вони взаємозумовлюють один одного; 2) на відміну від узгодження, співвідносяться окремі форми (іменник у називному відмінку та дієвідмінюване дієслово); 3) при узгодженні утворюється словосполучення, при координації – речення.

При аппозитивному зв’язку неможливо визначити головне і залежне слово. Це відношення між певним словом та прикладкою, яка не уподібнюється слову, а співпадає з ним в усіх формах: дівчина-красуня, дуб-велетень.

Словосполучення – синтаксична одиниця, утворена поєднанням двох або більше повнозначних слів на основі підрядного зв’язку.

Розрізняють три види підрядного зв’язку:

Узгодження, якщо форми числа, роду й відмінка прикметників (у тому числі порядкових й займенникових) і дієприкметників уподібнюються відповідним формам іменників: широкі долини, мої підручники, треті півні.

Керування, якщо залежне слово ставиться у формі непрямого відмінка без прийменника чи з прийменником (залежне слово вимагає певного відмінка): читати книгу, вибігти на вулицю.

Прилягання, якщо залежне слово має нульову форму (цим зв’язком сполучуються незмінні форми): дорога вгору, читати вголос.

Речення – граматично та інтонаційно оформлена за законами даної мови синтаксична одниця, що є засобом формування, вираження та повідомлення думки.

Речення – головний засіб вираження і повідомлення думки. Його основна функція – комунікативна. Речення називає ситуацію, подію. Специфічною ознакою речення є предикативність та інтонація повідомлення.

Основні ознаки речення:

Предикативність – співвіднесення змісту речення з реальною дійсністю, що встановлюється і виражається мовцем. Предикативність розкривається в синтаксичних категоріях модальності, часу і особи.

Модальність – оцінка висловлювання з точки зору реальності / ірреальності (виражається у дієслівній категорії способу). Реальність – відповідність дійсності, виражена синтаксичними засобами: Настав ранок. Скоро настане ранок. Студент не приніс книгу. Коли настане ранок? (дійсний спосіб). Ірреальність – це невідповідність дійсності, представлення висловлюваного як бажаного, встановлюваного мовцем: Скоріше б настав ранок (умовний спосіб). Студенти, принесіть книгу (наказовий спосіб).

Час –співвідношення висловлювання з моментом мовлення. Настала осінь Осінь настає. Настане осінь.

Особа – віднесеність висловлювання до мовця. Я співаю пісню. Ти танцюєш. Студенти слухають.

2) інтонація повідомлення – інтонація речення має замкнуту структуру: початок, розвиток і закінчення. Це складне фонетичне явище, пов’язане з лінійним характером речення, тобто послідовною вимовою слів, що його складають. Українська мова має певну структуру розповідної, питальної, спонукальної інтонації, специфічні риси харатеризують окличну інтонацію. Особливу структуру мають номінативні, інфінітивні, нечленовані речення.

3) Граматична організованість – виявляється у наявності зв’язку між словами, в ієрархії відношень між словами. Одне з слів займає головну позицію і пояснюється іншим словом. Яке, в свою чергу, може пояснюватись третім і т.д. Структуру речення складають не словоформи як такі, а члени речення. Важливим елементом граматичної організації речення є наявність головних членів, основними властивостями яких є: безпосередня участь у вираженні предикативності; незалежна позиція у реченні. Другорядні члени речення пояснюють головні.

4) Актуальне (комунікативне) членування речення – здійснюється в процесі мовлення, у певній ситуації спілкування, з урахуванням зв’язку даного речення з іншим. У конкретному реченні виділяються тема (частина, що містить відоме, основу висловлювання), рема – частина, що несе нове, містить суть висловлювання про тему. Актуальне членування здійснюється в мовленні за допомого порядку слів та інтонації. Зазвичай тема вимовляється з підвищенням тону і відділяється від реми паузою: У будинку на протилежному боці вулиці| світилося маленьке віконце. При прямому порядку слів тема передує ремі. При зворотному – рема знаходиться перед темою: Не чоловіча це справа| – посуд мити. Речення з інверсією експресивні; цьому сприяє інтонаційне акцентування реми.

Члени речення – головні й другорядні.

За способом вираження – прості й складені.