Пояснювальна записка. Для студентів 5-го курсу історичного факультету

Методичні поради

до курсу:

«ЛЮДИНА І СВІТ»

для студентів 5-го курсу історичного факультету

спеціальність історія та суспільствознавство

Доц. Вакуліна В.М.

Полтава-2008

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

Природою передбачена така фундаментальна риса людини, як допитливість, яка гарантує пошук інформації, бажання її засвоєння, що являється запорукою виживання. Повною мірою така риса проявляється у дітей, реалізуючись в численних питаннях з різних приводів. Не завжди дорослі (як батьки, так і вчителі) знаходять відповіді або бажання відповідати на ці питання, що призводить до втрати інтересу до навчання і в 10-11 років школа для дітей перетворюється на механічне засвоєння знань, якщо в них вироблено почуття обов’язку.

У 60-х роках ХХ ст. американський філософ Метью Ліпман створив програму «Філософія для дітей», розраховану на весь період шкільного навчання. Вона заснована на таких принципах:

1 – навчання філософствуванню, а не інформація про філософію;

2 – проблемне подання філософського знання;

3 – перетворення класу в спільноту дослідників і ведення уроку за принципом сократівського діалогу;

4 – надання дітям замість підручників навантажених смислами розповідей.

У різні часи педагоги робили ставку на різні предмети, які б забезпечили зростання ефективності навчання, - математику, латинь, грецьку мову, логіку, риторику. Це гарні предмети, але вони не розблоковують самостійного мислення, моральну зрілість і соціальну відповідальність. Очевидно, в даному випадку потрібно шукати не готове знання, яке б розширило поле інформації, а озброїти дітей способом осмислення і добування цієї інформації. Цим вимогам відповідає філософія, яка, власне, і з’явилась як інструмент пошуку. «Запитувальний» характер філософії, поліваріативність відповідей, рефлексія, вимоги аргументованості, логічності і послідовності забезпечують ці потреби.

М.Ліпман, на відміну від Піаже, який вважав, що абстрактне мислення з’являється у дитини у віці 10-12 років, вважає, що в розвитку інтелекту немає якісних стрибків. Здатність до абстрактного мислення притаманна дитині дошкільного віку; перцептивне і афективне сприйняття світу неможливе без мислення вищого ґатунку. Соціум не завжди надає адекватні засоби для активізації інтелектуального потенціалу людини.

Головним педагогічним принципом програми є відродження сократичного методу, але щоб при цьому філософія не перетворювалась в «розмову на вільну тему», вводяться обмеження:

· свобода висловлювання пов’язана з аргументованістю;

· критика з умінням слухати;

· індивідуальність з умінням кооперуватись.

Викладання філософії формує у дітей наступні вміння:

А) дослідницькі: розпізнавати проблему, точно формулювати питання, бачити недоліки широких узагальнень, уникати поспішних узагальнень, порівнювати контексти.

Б) когнітивні: вміння працювати з поняттями і пояснювати їх смисл, уникати багатозначності, розрізняти сильні і слабкі аргументи, наводити приклади та контр приклади, робити висновки, перевіряти їх логічність, бачити залежність результатів від засобів, визначати плюси і мінуси різних видів роботи.

В) соціально-психологічні та етичні: вміння працювати в колективі і бачити своє Я зі сторони, чути іншого та уникати монологізму, захищати свою думку і поважати чужу, визнавати авторитет сильного аргументу, давати волю уяві та бути інтелектуально відповідальним, критикувати інших та вислуховувати критику на свою адресу, визнавати помилки та корегувати їх, захищати принципи та досягати компромісів, стримувати емоції та відповідати за загальний діалог.

Ці вміння формуються лише за умови систематичної, цілеспрямованої роботи. Це не може бути акцією, оскільки метою тут є не локальний результат, а утворення навичок, які спрацьовують автоматично. Щоб досягти цієї мети, потрібно сприймати навчання і мислення як дослідження і здійснити наступні кроки:

1.Перейти від інформаційної до рефлексивної моделі освіти, де:

· освіта – це не передача знань, а дослідницька спільнота, керована вчителем, однією з цілей якої є досягнення розуміння і гарного судження. Вона орієнтована на процес, а не засвоєння висновків;

· пізнання світу не визначене і однозначне, а неоднозначне, загадкове і невизначене;

· знання не ділиться на дисципліни, які не перетинаються і дають вичерпне знання, а дисципліни не вичерпують знання і доповнюють одна одну. Програма не повинна бути жорсткою і чітко структурованою, бо це паралізує мислення. Необхідно формувати у дітей чутливість до проблемного;

· позиція вчителя не авторитарна, а відкрита для спростування;

· завдання учнів – не поглинання інформації, а осягнення внутрішніх відносин досліджуваних предметів, визначення того, що спочатку було невизначеним;

· методом викладання є не опитування, а спільне вміння вчителів і учнів задавати питання, слухати один одного з повагою, потребувати доказів і аргументів, допомагати один одному;

· мислячим вважається не той, хто вивчив, а той, хто досліджує

2.Виховувати в учнів раціональність (оптимальне виконання своєї ролі) та розумність (здатність міркувати обґрунтовано, критично, зважено, контекстуально).

3.Формувати мовні та мисленнєві навики, адже навчання філософії – це вербальне навчання операціям з мовними смислами. На відміну від інших дисциплін, які базуються на заучуванні та репродукції, філософія – це вільне оперування смислами.

4.Заохочувати критичне і творче мислення, адже багато проблем не мають однозначного розв’язання, тому необхідно йти на компроміси, поступки, дозволяючи кожній стороні підтримати почуття власної гідності.

5.Розвивати базисне мислення і мислення вищого ґатунку, тобто не тільки констатувати інформацію, але й знаходити та встановлювати зв’язки.

6.Зберегти допитливість та бажання досліджувати світ. Щоб пробудити такий інтерес, потрібно звернутись до близького, зрозумілого, особистісного, того, про що можна говорити звичною мовою. Стимулом до цього є наративний текст. Майже всі діти люблять говорити, але потрібно навчити їх слухати інших, тобто трансформувати цей імпульс в розмову, діалог, який перетворюється в полілог. М.Ліпман пропонує таку схему роботи з наративами:

1.Присутніми читається текст по абзацах.

2.Ставляться питання (3-5), які записуються на дошці. При цьому вчитель підштовхує до виявлення філософських проблем, які не завжди розпізнаються.

3.Обговорення того, як краще сформулювати головну проблему.

4.Конструювання гіпотез розв’язання проблеми.

5.Пропозиція одного рішення проблеми.

6.Дискусія з приводу переконливості першої пропозиції.

7.Пропозиція 2.

8.Порівняння другої пропозиції з першою, відкриття нових перспектив обговорення.

У такому контексті навчання філософії – це формування духовності, якщо останню розуміти як вихід за межі егоїзму, корисливості та утилітаризму

(Лекторський).

Для заохочення діалогу ми пропонуємо перелік проблемних питань до кожної теми, які допомагають учням з’ясувати сутність поставленої проблеми та виробити власну позицію, обговоривши різні підходи.

Урок 1