Тема 3: Виборча система в Україні. Відповідальність за порушення виборчого законодавства.

Мета:

методична – розвивати навички самостійної роботи з джерелами; розвивати вміння узагальнювати та систематизувати данні, набуті з різних джерел інформації; формувати вміння робити висновки;

дидактична – розглянути вибори як один з інструментів демократії; дати характеристику різним типам виборів; порівняти різноманітні виборчі системи; дати оцінку виборчого процесу в демократичній державі; розкрити сутність політичної поведінки; роз’яснити відповідальність за порушення виборчого законодавства.

виховна - сприяти формуванню свідомого протистояння молоді спробам маніпулювати ними; сприяти розвитку активної громадянської позиції; розвивати готовність стверджувати у своїй практичній політичній діяльності демократичні цінності та норми; орієнтувати на позитивні соціальні дії; виховувати в студентах демократичність; сприяти становленню свідомого демократичного політичного вибору та готовності до творчої реалізації рядовим громадянином політичних ролей відповідно до сучасних вимог;.

Основні проблеми:

1. Чи завжди проведення виборів свідчить про наявність демократії в державі? Які умови проведення виборів свідчать про демократичність держави?.

2. Стан демократії в сучасній Україні.

Ключові поняття: вибори, виборче право, політична участь, політичні знання, політичні ціннісні орієнтації, політична культура, мажоритарна система, пропорційна система.

Методичні рекомендації:

При вивченні даної теми зверніть увагу на необхідність розуміння наступних питань:

1. Поняття виборів, їх види.

2. Абсентеїзм і його причини.

3. Виборча система: поняття, основні типи.

4. Виборча система України.

Самостійна робота за цією темою повинна допомогти вам отримати відповідні знання та уміння:

а) дати знання про сутність понять «виборча система», «політична культура», про основні типи виборчих систем; про виборчу систему України.

б) підвести до висновку про важливість свідомого політичного вибору та творчої реалізації політичних ролей відповідно до сучасних вимог;

в) підвести до розуміння, що вибори – основний інструмент демократії.

г) навчитися розрізняти демократичні та недемократичні способи ротації органів влади, характеризувати особливості демократичних і недемократичних виборів, розуміти суть та причини абсентеїзму, а також виділяти етапи виборчого процесу.

Розпочати роботу з теми слід з опрацювання розділу 10.1. „Поняття, форми та принципи демократії. Ідеали та цінності демократії. Демократія як політичний режим та народовладдя. Вибори як інструмент демократії. Типи виборів. Види виборчих систем. Виборча система в Україні” електронного посібник з предмету „Людина і світ” О.Л.Косенчука; § 48. Політичний статус особистості РОЗДІЛ 10. ПОЛІТИЧНЕ ЖИТТЯ СУЧАСНОГО СУСПІЛЬСТВА Посібника Юрій М. „людина і світ”. Додатково треба використати наступні ресурси:

https://pidruchniki.ws/14640612/politologiya/politichni_protsesi#433

https://pidruchniki.ws/10611207/politologiya/vibori_viborchi_sistemi#994

тощо.

Опрацьовуючи матеріал, верніть увагу на наступні моменти:

Виборча система в Україні - це сукупність передбачених виборчим законодавством механізмів та процедур, пов'язаних із формуванням органів влади Виборча система функціонує на принципах всезагальності, рівності і таємного голосування. Проте виборчим законодавством передбачені цензи осілості і віковий. Віковий ценз буває різний для активного (право обирати) і пасивного (право бути обраним) виборчого права.

Виборча система в Україні ґрунтується на законодавстві про вибори Президента, Верховної Ради і місцевих органів влади.

Політологія виділяє два основні шляхи завоювання та утримання влади: насильство, диктатуру і демократичні вибори. Вибори - це демократичний спосіб формування, періодичної чи позачергової зміни персонального складу органів державної влади або підтвердження повноважень на новий строк, процедура призначення посадових осіб через вільне волевиявлення дієздатних осіб шляхом голосування за кандидатів, висунутих відповідно до встановлених законом правил і процедур. Вибори є сучасною, цивілізованою формою завоювання влади, зміни здійснюваного нею курсу.

Політичні вибори - це не лише безпосереднє голосування, а й широкий комплекс заходів і процедур щодо формування керівних органів у державі.

Головними серед них є:

♦ призначення виборів та визначення дати їх проведення;

♦ визначення меж виборчих округів і виборчих дільниць;

♦ утворення виборчих комісій;

♦ складання списків виборців;

♦ висування та реєстрація кандидатів;

♦ проведення передвиборчої агітації;

♦ голосування, підрахування голосів;

♦ оприлюднення результатів голосування;

♦ проведення в разі необхідності повторного голосування чи повторних виборів.

Вибори відповідають республіканському типові організації влади, коли вона є справою народу. Згідно з ідеєю республіканізму, народу належить реальний мандат влади, який громадяни періодично вручають, делегують обмеженому колу людей. Будь-який парламентаризм ґрунтується на ідеї володіння кожним дієздатним громадянином владними повноваженнями і їх передачі своїм повноважним представникам. Що стосується акту голосування, то його можна оцінити як процедуру передачі влади, а ухиляння від участі у виборах - як незгоду її передавати.

Вибори символізують не лише виявлення думки населення, а й залучають маси до процесу управління державою. Вони є засобом політичної соціалізації населення, забезпечують легітимність, законне обґрунтування політики, яку проводять представники влади, що перемогла на виборах. Вибори відіграють у суспільстві роль своєрідного регулятора, оскільки таким чином можна демократично змінювати владні структури.

Залежно від предмета обрання розрізняють вибори президентські, парламентські і муніципальні. З огляду на причини їх приведення вибори можуть бути: черговими, позачерговими, додатковими.

В умовах трансформації політичної системи вибори в Україні ще не є у повній мірі механізмом формування волі більшості та цивілізованого вирішення конфліктів, що виникають, недостатньо виконують функцію рекрутування нової політичної еліти, не є оптимальним способом мобілізації громадськості на підтримку загальнозначущих цінностей і партійних програм.

Моніторингові дослідження електоральної поведінки, які проводить інститут соціальної та політичної психології НАН України, дають можливість говорити про такі зміни, що відбуваються в середовищі виборців:

♦ основна частина електорату тримається " своїх" партій;

певна частина виборців з тих чи інших причин переходить на бік інших партій;

♦ основним джерелом поповнення електорату є зростання політичної активності населення;

♦ є стабільна частина виборців, які не голосують ні за які партії і не беруть участі у виборах.

Політична участь — це дії громадян, які виливають па прийняття і реалізацію державних рішень, вибір представників до інститутів влади.Політична участь буває опосередкованою (представницькою) і безпосередньою (прямою).

Опосередкована участь здійснюється через обраних представників.

Безпосередня:

• участь у діяльності політичних партій; звернення та листи, зустрічі з політичними діячами; участь у мітингах;

• участь у виборах.

Політичні знання — це знання людини про політику, політичну систему, про різні політичні ідеології, а також про ті інститути та процедури, за допомогою яких забезпечується участь громадян у політичному процесі.

Політичні ціннісні орієнтації — це уявлення людини про ідеали і цінності розумного чи бажаного суспільного устрою.Способи практичних політичних дій — це зразки і правила політичної поведінки, які визначають, як можна і як слід чинити.

Абсентеїзм - це байдуже ставлення людей до своїх громадсько-політичних прав. Найхарактерніший прояв абсентеїзму - свідоме ухилення виборців (електорату) від участі у голосуванні.

Перші відомості про абсентеїзм з'являються ще у ІІІ ст. до н. е. У цей час значна частина римських громадян, які, на відміну від афінян, не отримували жодної винагороди за участь у політичному процесі, не могли дозволити собі частої та приватної участі у зібраннях.

Сьогодні у багатьох державах світу вважається нормальним, коли на виборчі дільниці приходять від третини до половини виборців, а деінде голосує ледве 1/10 електорату. У більшості ліберальних держав вважається, що не йти на вибори - це таке ж право вільної людини, як і решта, що їх гарантує особі цивілізоване суспільство. В Україні участь у голосуванні добровільна, а у світі є приклади, коли законодавчо встановлено її обов'язковість. Так, неучасть у виборах в Італії призводить до моральних санкцій, у Мексиці - до штрафу або позбавлення волі, у Греції й Австрії - до тюремного ув'язнення на строк від місяця до одного року.

Абсентеїзм є відбитком прагнення людей відсторонитися від політики, в якій частина з них вбачає марнославне й амбіційне змагання групових і егоїстичних інтересів. На думку М.Рокара, у сучасному суспільстві, в якому вплив релігії вельми послабився, усе трагічне і священне пов'язують з політикою. Коли ж вона не виправдовує їх сподівань, у ній розчаровуються, і як один із наслідків - абсентеїзм.

Серед причин абсентеїзму відзначимо низький рівень політичної культури, інфантильність або ж усвідомлення власного політичного безсилля, нездатність впливати на прийняття політичних рішень, відчуження власних політичних цінностей і потреб від можливостей їх задоволення, високий рівень недовіри виборців політичним інститутам та ін.

Виборча система - це сукупність передбачених законом виборчих процедур, пов'язаних з формуванням органів влади. Сучасні демократії застосовують найрізноманітніші виборчі системи (сьогодні налічується близько 350 їх різновидів) і кожна із них має певні переваги та недоліки. Основними типами виборчих систем є:

♦ система абсолютної більшості або ж мажоритарна; її різновидом є система відносної більшості або плюральна;

♦ система пропорційного представництва (пропорційна); її різновидом є пропорційна система з преференціями;

♦ змішана (мажоритарно-пропорційна) система.

Мажоритарна виборчасистема передбачає, що перемагає той кандидат, котрий набрав встановлену законом більшість голосів виборців, які взяли участь у голосуванні. Залежно від того, яким чином встановлюється ця більшість, розрізняють мажоритарну систему абсолютної відносної більшості (плюральну). При застосуванні мажоритарної виборчої системи обраним вважається той кандидат, який отримав понад 50% голосів виборців, а при застосуванні мажоритарної системи відносної більшості - той, хто випередив за кількістю голосів усіх своїх суперників. Мажоритарна система абсолютної більшості застосовується у Франції, а мажоритарна система відносної більшості -у Канаді, Великобританії. Загалом ця найдавніша виборча система застосовується у 76 країнах світу.

Пропорційна виборча система передбачає проведення виборів за партійними списками і розподіл мандатів між партіями та виборчими блоками партій пропорційно до кількості голосів, набраних ними. На відміну від мажоритарної виборчої системи, при застосуванні пропорційної системи виборець насамперед голосує не за конкретну особу, а за певну партію чи блок партій, яка виставляє свій список кандидатів.

Історично пропорційна виборча система з'явилась пізніше від мажоритарної, на початку ХХ ст., і сьогодні застосовується майже у 50 країнах світу. Вона впроваджувалась під гаслами справедливості, політичної рівності та поваги до прав меншості, і часто пов'язується з ідеєю адекватного представництва всіх провідних політичних сил.

Вважається, що ця виборча система є справедливішою за інші, бо дозволяє врахувати інтереси різноманітних суспільних груп, національних меншин, сприяє представництву різних політичних сил у парламенті. У той же час надмірна розпорошеність мандатів між різними, інколи дрібними партіями, призводила до неможливості формувати більшість у парламенті і утворити уряд, а тому у більшості країн, що застосовують пропорційну систему, введений своєрідний бар'єр, тобто мінімальний відсоток голосів виборців, який має отримати список партії, щоб кандидати від неї могли отримати депутатські мандати.

Пропорційна система сприяє зростанню політичного представництва, зростанню політичної активності та політичної соціалізації, знижуючи тим самим відчуженість громадян від участі у політичному процесі.

Існує кілька різновидів пропорційної виборчої системи:

♦ партія попередньо не формує список своїх кандидатів, а здобувши на виборах певне число мандатів, самостійно визначає депутатів;

♦ партія пропонує певні списки своїх кандидатів з визначеним місцем кожного з них;

♦ пропорційна система з преференціями (перевагами), яка дозволяє виборцям, які голосують за певний партійний список, позначити відповідними номерами тих кандидатів, яким вони віддають перевагу.

Тобто, залежно від можливості виборця вплинути на розташування кандидатів у списку, розрізняють такі різновиди пропорційної виборчої системи як " жорстка", " напівжорстка", " м'яка".

Противники пропорційної виборчої системи наголошують на тому, що замість вироблення ефективної парламентської більшості та сприяння створенню працездатного уряду, вона призводить до фіксації надмірної чисельності партій, появи слабких і мінливих урядових коаліцій.

Змішана виборча система є комбінацією мажоритарної і пропорційної виборчих систем. Найголовнішим і найгострішим варіантом такої системи є " лінійне змішування", за якого частина депутатів обирається за мажоритарною системою, а інша частина - за пропорційною. Змішана виборча система у нових державах пострадянського простору надійніше та об'єктивніше дозволяє віддзеркалювати політичну структуру суспільства, веде до появи впливових політичних структур. Така система до парламентських виборів 2006 р. існувала в Україні

У ст. 69 Конституції України зазначається, що " народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії". За Законом України " Про вибори народних депутатів України" депутати Верховної Ради України до 2006 р. обиралися за пропорційно-мажоритарною виборчою системою. 50% (225 депутатів) обиралися в одномандатних виборчих округах на основі мажоритарної виборчої системи відносної більшості, а інші 50% депутатів - за списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі на основі пропорційного представництва.

По багатомандатному загальнодержавному виборчому округу мандати розподілялися між партіями, виборчими блоками партій, що отримали 4 і більше відсотків голосів пропорційно до отриманих ними голосів. По одномандатному виборчому округу обраним вважався кандидат, який одержав більшість голосів виборців, які взяли участь у голосуванні відносно інших кандидатів, котрі балотувалися по даному виборчому округу.

Вибори депутатів сільської, селищної, міської, районної у місті ради, а також голів цих рад проводилися за мажоритарною системою відносної більшості по одномандатних виборчих округах. Вибори депутатів районної та обласної рад здійснювалися за мажоритарною системою відносної більшості по одномандатних виборчих округах.

У березні 2006 р. в Україні відбулися вибори до Верховної Ради України на засадах пропорційної виборчої системи. Основні аргументи на користь запровадження в Україні пропорційної виборчої системи:

♦ стабільна політична структуризація законодавчого органу;

♦ створення більших можливостей для формування коаліційного уряду;

♦ розвиток партійної системи;

♦ сприяння утвердженню загальнонаціональних інтересів;

♦ зменшення впливу " адміністративного ресурсу" на результат виборів.

Основні аргументи проти запровадження в Україні пропорційної виборчої системи:

♦ порушення пасивного виборчого права (права бути обраним) переважної частини громадян;

♦ неготовність суспільства сприйняти голосування за партійними списками;

♦ слабкість політичних партій, домінування " вузькопартійних" інтересів над загальнонаціональними;

♦ ймовірність абсолютної перемоги лівих на парламентських виборах.

На сучасному етапі реформування системи ефективності державного управління в Україні пропорційна система виборів до парламенту і місцевих рад забезпечується виборчим бар'єром для політичних партій і блоків до 3 відсотків. Однак такий бар'єр зберігає можливість існування численних малопотужних партій та блоків і потраплянню їх представників до парламенту, що робитиме малоефективною його роботу. Тому збільшення в майбутньому величини для партійних блоків до 5-8 відсотків, впровадження замість одного національного округу округів на рівні обласних центрів, уніфікація виборчих моделей на всіх рівнях формування політичної влади, узгодження виборчого законодавства із законами про політичні партії, Кабінет Міністрів, регламент Верховної Ради дозволить закріпити статус правлячої партійної більшості і опозиційної меншості на всіх рівнях виборчої влади.

Дайте відповіді на питання для самоконтролю:

1. Чи завжди вибори с демократичними?

2. Чому важливо брати участь у голосуванні?

3. Чи можна людину примусити голосувати?

4. Чи можна притягнути до відповідальності за неучасть у виборах?

5. Чому паспорт людина отримує в 16 років, а право обирати — у 18?

6. Які політичні режими існували в Україні протягом минулого століття?

7. Як можна охарактеризувати стан демократії в сучасній Україні?

Завдання:

Дайте відповіді на наступні питання -

1. Вкажіть, які з нижче перерахованих положень відносяться до форм представницької демократії, і які - до демократії безпосередньої:

а) участь у виборах президента;

б) участь у референдумах;

в) участь у місцевому самоврядуванні;

г) діяльність депутатів у парламенті;

д) участь у виборах у законодавчі органи;

2. Перерахуйте та поясніть умови проведення виборів, які свідчать про демократичність державного устрою?

3. Складіть словник до даної теми самостійної роботи.

4. Чим повинен керуватися виборець, щоб зробити максимально правильний вибір? Як ви вважаєте, такий максимально правильний вибір визначається особистим бажанням громадянина чи потребами його країни?