Основні риси та особливості міжнародної п равосуб' єктності

наліз суб'єктів міжнародно­го права, які функціонува­ли в різні історичні епохи, засвідчує, що для більшості з них не властивий суверенітет. Виводити міжнародну правосуб'єктність на основі суверенітету означає звужувати коло суб'єктів міжнародного права. Лише в останні сто­ліття держави (і далеко не всі) підпадають під це поняття. Суверенітет можна взяти за критерій певної класифікації суб'єктів міжнародного права, але некоректно виводити з нього сутність правосуб'єктності.

Основою, джерелом міжнародної правосуб'єктності є міжнародні договори та звичаї, що регулюють міжнарод­не співробітництво учасників міжнародних відносин. Са­ме в нормах міжнародного права можна виявити особли­вості міжнародної правосуб'єктності, носіїв міжнародних прав та обов'язків, риси, повноваження учасника міжна­родних відносин як суб'єкта міжнародного права та ін. Міжнародна правосуб'єктність — властивість суб'єктів між­народних відносин — визнана і визначена нормами між­народного права.

Твердження «суверенітет — невід'ємна властивість су­б'єкта міжнародного права» виключно доктринальне. На сьогодні не існує жодного міжнародно-правового акта, який закріплював би ці роль та місце суверенітету в між­народно-правовій суб'єктності. Достовірно як те, що при­хильники концепції «суверенітет — основа правосуб'єкт­ності» захищали цю тезу здебільшого для відстоювання міжнародної правосуб'єктності держави, так і те, що шу­кати міжнародно-правові акти для міжнародно-правової суб'єктності марно, бо майже весь цей інститут міжна­родного права створений і функціонує завдяки звичаєвим нормам. Але, по-перше, послідовники цієї концепції час­то обстоювали своє гасло, аби довести, що тільки держа­ва є суб'єктом міжнародного права. Це суперечило прак­тиці міжнародно-правових відносин, учасниками якої бу­ли й інші суб'єкти права. Крім того, апологети вказаної концепції були непослідовними, бо, як правило, обстою-

________ Основні риси та особливості міжнародної правосуб'єктності __________

вали правосуб'єктність усіх держав без винятку. Як ствер­джувалося, найправильнішим є твердження, згідно з яким висновок про правосуб'єктність держави доцільно робити з факту існування самої держави. Але в той час, коли ця концепція створювалася (перша половина XX ст.), у світі було більше залежних держав (тобто позбавлених сувере­нітету), ніж незалежних. Отже, концепція «суверенітет — основа міжнародної правосуб'єктності» несла на собі ще й реакційне навантаження, тобто фактично закріплювала ситуацію «правосуб'єктність для обраних».

По-друге, джерелом інституту міжнародної правосуб'єкт­ності дійсно є здебільшого міжнародно-правові звичаї. Тому у визнанні міжнародно-правової суб'єктності учасника між­народних відносин бажано посилатися хоча б на звичай, а не на opinio juris sive necessitatis. Opinio juris, будучи лише еле­ментом звичаю, не може замінити його в цілому.

Аналіз основ міжнародної правосуб'єктності, станов­лення, розвиток та зникнення окремих суб'єктів міжна­родного права, здійснення ними правоздатності, дієздат­ності і деліктоздатності засвідчує, що коло суб'єктів, їхні права та обов'язки підвладні впливу закономірностей, які діють на них (суб'єктів) через міжнародні відносини та міжнародне право.

В період піднесення національно-визвольної бороть­би на Заході була популярною така теза: «Наявні суб'єкти міжнародного права вільні в перетворенні будь-якого об'єкта міжнародного права на його суб'єкт і створювати нові суб'єкти міжнародного права за власним бажанням» (Дж. Шварценбергер). Національно-визвольній боротьбі це не допомогло, але сутність міжнародної правосуб'єкт­ності заплутало. Інституту міжнародної правосуб'єктності менше, ніж будь-якому іншому інституту міжнародного права (хоча б через його «конституційне» становище в системі міжнародного права) властиві волюнтаризм і до­вільність рішень.

Саме держави (в силу їх місця та ролі в міжнародних відносинах і статусу в міжнародному праві) сьогодні виз­наються основними, типовими, загальновизнаними су­б'єктами міжнародного права. Міжнародну правосуб'єкт­ність держави ще називають фактичною завдяки дії нор­ми: виникнення держави — юридичний факт, який запо­чатковує її правосуб'єктність.

ЗОЇ

Глава VIII Суб'єкти міжнародного права

Міжнародна правосуб'єктність держави ніким не ство­рюється, вона склалася в міжнародному праві у результаті визнання як такої. А ось держави можуть створювати ін­ших суб'єктів міжнародного права через укладення міжна­родних договорів. Завдяки зазначеним властивостям дер­жав їх міжнародну правосуб'єктність ще називають пер­винною.

Держави — головні суб'єкти міжнародного права. Во­ни можуть безпосередньо контролювати діяльність інших суб'єктів міжнародного права. їхня ж діяльність контро­люється опосередковано, через міжнародний інституцій-ний механізм.

Держави є універсальними суб'єктами міжнародного права, тому практично не існує таких міжнародно-право­вих відносин, суб'єктом яких не могла б бути держава.

Особливості суб'єктів міжнародного права можна ви­явити, якщо виходити з норм міжнародного права, які встановлюють їх виникнення (скажімо, держава — за фак­том виникнення, а міжнародна організація — за укладен­ням установчого договору), юридичну природу, обсяг пра­восуб'єктності.

Дискусії з приводу юридичної природи суб'єктів між­народного права виникали щоразу, коли її ініціатори в основу обстоювання правосуб'єктності клали специфічні чи навіть загальні ознаки (властиві усім суб'єктам міжна­родного права), але поодинокі, відокремлені від інших. Юридична природа суб'єктів міжнародного права будуєть­ся на комплексі як загальних, так і специфічних ознак. Скажімо, загальне правило для суб'єкта міжнародного права бути спроможним реалізувати свою правоздатність, дієздатність і деліктоздатність у відриві від конкретних правовідносин призводить до тих самих хибних висновків, що й апологетика суверенітету. Адже правовідносини ін­ституту міжнародної правосуб'єктності можуть складати­ся як з обмеженою дієздатністю, так і з деліктоздатністю лише з окремих правопорушень, так і, зрештою, з право­здатністю, яка може не забезпечуватися деліктоздатністю чи може бути не пов'язана з активною дієздатністю.

Загальні стандарти суб'єктів міжнародного права: а) бу­ти здатним реалізовувати права та обов'язки на основі норм міжнародного права; б) здатним бути стороною у відносинах, урегульованих нормами міжнародного права,

________ Основні риси та особливості міжнародно! правосуб'єктності __________

які створені головним чином завдяки міжнародним уго­дам; в) бути здатним створювати (виробляти) норми між­народного права; г) мати самостійний міжнародно-пра­вовий статус, у силу їх доктринального оформлення мо­жуть мати винятки. Скажімо, здатність виробляти норми міжнародного права в основі своїй явно доктринального походження. Вона не лише не має міжнародного договір­ного закріплення, а й стосовно окремих суб'єктів міжна­родного права не визнавалася навіть на звичаєвому рівні. Свого часу західні держави не визнавали цієї здатності за нацією, народом, які борються за свою незалежність. І справді, сьогодні важко назвати ту норму міжнародного права, у виробленні якої брали участь нація або народ, що боролися за незалежність. Навіть принцип самови­значення, на основі якого велась ця боротьба, було ви­роблено державами без будь-якої самостійної участі нації або народу.

Визнання здатності створювати норми права як влас­тивості суб'єкта права — явний перекіс у бік особливос­тей міжнародного права. У загальній теорії права, у внут­рішньодержавному праві такої вимоги до суб'єкта права немає і бути не може. Інакше, крім держави, правосу­б'єктність решти учасників правовідносин було б постав­лено під сумнів.

Стосовно інших стандартів суб'єктів міжнародного права можна сказати, що вони характерні практично для всіх учасників сучасних міжнародних правовідносин. Мо­же йтися лише про те, що не всі суб'єкти міжнародного права реалізовують її в однаковому обсязі. Але обсяг реа­лізації міжнародної правосуб'єктності не є критерієм для визнання правосуб'єктності. Так, твердження «всі держа­ви є рівними суб'єктами міжнародного права» не впливає на обсяг їх правосуб'єктності. І такі держави, як Андорра, Монако чи Сан-Маріно, не є рівними за обсягом напов­нення і реалізації правосуб'єктності з такими державами, як США, Росія чи Китай.

Для суб'єкта міжнародного права важлива не лише здатність володіти правами та обов'язками, а й реалізову­вати свій міжнародно-правовий статус, який, крім прав та обов'язків, містить свободи суб'єкта, його законні інте­реси тощо. Саме в правовому статусі суб'єкта міжнарод­ного права відображені характер та обсяг міжнародної

Глава VIII Суб'єкти міжнародного права

Інститут міжнародної правосуб'єктності

правосуб'єктності. І якщо за своїми свободами або закон­ними інтересами суб'єкти міжнародного права є рівними чи майже рівними, то за колом суб'єктивних прав та юри­дичних обов'язків вони різні. Отже, навіть у рівних між собою суб'єктів міжнародного права може бути (і найчас­тіше так воно і є) різний правовий статус.

Сказане закріплено як прецедент у сучасному між­народному праві. У консультативному висновку Міжна­родного Суду ООН від 11 квітня 1949 р. зафіксовано, шо «суб'єкти права тієї або іншої правової системи не є обо­в'язково ідентичними, оскільки йдеться про їхню приро­ду або обсяг їхніх прав».