Психологія малих груп

1. Лідерство. Типологія лідерства.

2. Міжособистісні конфлікти: причини виникнення, динаміка розвитку і способи розв’язання.

Будь-яка групова структура являє собою своєрідну ієрархію статусів, на вершині якої знаходиться лідер групи. Лідер – це член групи, за яким всі інші члени групи визнають право брати на себе найбільш відповідальні рішення, які стосуються їхніх інтересів і визначають напрямок і характер діяльності всієї групи. Лідер може бути, а може і не бути соціометричною «зіркою», оскільки він може не викликати особистої симпатії у членів групи. Але він обов’язково референтна особа, думку якої визнають і на цінності якої орієнтуються всі члени групи.

З поняттям лідер тісно пов’язане поняття лідерство. Під лідерством розуміють складний механізм взаємодії лідерів і рядових членів групи; механізм лідерства пов'язаний з домінуванням і підпорядкуванням, впливом у системі міжособистісних відносин. Існує два види лідера: формальний і неформальний. У залежності від ступеня впливу на ту або іншу сферу життєдіяльності можна виділити три типи лідерів, орієнтованих на розв’язання групових задач, на спілкування і взаємовідносини у групі та на універсальних лідерів.

У середині кожної зі сфер життєдіяльності групи можуть бути виділені спеціалізовані види лідерів: лідер-організатор, лідер-виконавець, лідер-мотиватор, лідер-генератор емоційного настрою.

Важливим показником соціально-психологічного клімату в колективі є конфліктні ситуації. Конфліктність негативно позначається на всій життєдіяльності колективу. В основі конфлікту лежать зіткнення людей, їхніх думок, позицій, поглядів, характерів, інтересів з погляду психічного стану протиборчих сторін. Конфлікт виступає одночасно і як захисна реакція, і як відповідна емоційно забарвлена реакція.

Існують зовнішній (інтерперсональний), внутрішній (інтраперсональний) конфлікти, а також - змішаний. Зовнішній – це рольовий конфлікт, неприйняття більшістю певної особи та її ролей. Внутрішній – це конфлікт між поведінкою особистості та її смаками, ціннісними орієнтаціями, поглядами, звичками, який провокується нерозумінням та неприйняттям з боку рідних, товаришів, або нереалізованими бажаннями.

Вирішення конфлікту залежить від сфери, в якій він відбувається (вітальна, професійна, особистісна, сімейна, інтимна), від сили волі особистості, порозуміння усіх його учасників. Якщо ж неможливо покласти край конфлікту, то важливо досягти консенсусу. Консенсус не вирішує конфлікту, а лише приглушує його, бо не знижує його чинників. Однак він є дуже доречним, оскільки обидві сторони завдяки йому мають час і можливість з’ясувати причини непорозумінь, а це дає змогу уникнути конфлікту в майбутньому.

Важливу роль у конструктивному вирішенні конфліктів відіграють наступні фактори:

• адекватність відображення конфлікту;

• відкритість і ефективність спілкування конфліктуючих сторін;

• створення клімату взаємної довіри і співробітництва;

• визначення суті конфлікту.

Література:

1. Основи психології /За ред. О.В.Киричука. – К.: Либідь, 1997.

2. Скотт Дж.Гр. Конфликты, пути их преодоления. – К.: Внешторгиздат, 1991.

3. Основи психології: Навч. посібник для студентів вищих навч. закладів/ А.І.Веракіс, Ю.І.Завалевський, К.М.Левківський. – Х.-К., 2005.