Мислення

1. Мислення як пізнавальний процес.

2. Процеси мислення.

3. Види мислення.

4. Форми мислення.

Пізнання навколишнього світу починається з відчуттів, сприймань і породжує людське мислення. Воно супроводжує усі розумові процеси людини. Саме мислення забезпечує нам можливість виходу за межі чуттєвого, розширює межі та глибину нашого пізнання, відображає суттєві зв’язки і відносини між предметами, через відоме веде нас до невідомого.

З психологічної точки зору мислення – це психічний процес пошуку та відкриттю нового, істинного, глибинного внаслідок аналізу та синтезу навколишньої дійсності. У процесі мислення ми пізнаємо світ узагальнено та опосередковано (через слово). При цьому для нас важливе значення мають зв’язки між предметами та явищами.

Мислення – це інтелектуальна і практична діяльність, оскільки поєднує в собі пізнання і творче перетворення образів і уявлень, зафіксованих у пам’яті. Це завжди активна зміна діяльності внаслідок розумової праці.

Людське мислення в будь-якій формі неможливе без мовлення. Мислення існує в матеріальній, словесній оболонці, що є однією з принципових відмінностей психіки людей та тварин. Завдяки слову думка не зникає. Л.Виготський зазначав, що слово не лише називає предмет, тобто є його ярликом, але й завжди характеризує цей предмет чи явище, тобто є одночасно актом мовлення і мислення. Акт мислення – єдність знань, досвіду, інтелектуальних дій та власного ставлення до певної діяльності, бо мислить не просто мозок, а жива істота.

Основою процесу мислення завжди є аналіз і синтез. Аналіз – це уявне відокремлення властивостей від об’єкта, виділення окремих його частин, елементів тощо. Аналіз – необхідна умова наукової інтерпретації фактів, що вимагає повноти, глибини та точності. Наприклад, вивчаючи текст, ми поділяємо його на епізоди сюжету, фрагменти композиції і на менші сегменти; шукаємо різноманітні конструктивні зв’язки між ними, зовнішні відмінності та внутрішню єдність. Пізніше всі ці компоненти поєднуються між собою.

Поєднання окремих компонентів об’єкта в єдине ціле називається синтезом. Синтез як процес мислення може відбуватись на різних рівнях у діяльності людини, починаючи від простого механічного сполучення частин цілого до створення наукової теорії на основі узагальнення окремих фактів і матеріалів досліджень. Цей процес може здійснюватися як на основі сприймання, так і на основі спогадів та уявлень.

Нерозривна єдність аналізу і синтезу реалізується у пізнавальному процесі порівняння. Порівняння – уявне зіставлення двох або кількох об’єктів з метою виявлення спільних чи відмінних ознак. Це елементарний процес, з якого починається пізнання. К.Ушинський вважав, що порівняння є основою будь-якого розуміння та мислення, все в світі ми пізнаємо лише через порівняння: «Якщо б ми знайшли предмет, який не мали з чим порівняти, то ми не могли б про нього нічого сказати».

Порівнюючи предмети чи явища, ми виділяємо найбільш спільні їхні ознаки і на цій основі здійснюємо узагальнення. Узагальнення – уявне згрупування предметів за загальними та істотними ознаками. Узагальнюючи предмети за їх властивостями, ми змушені абстрагувати властивості від предметів.

Абстрагування – уявне відокремлення істотних властивостей від неістотних та від предмета в цілому, визначення спільної ознаки, що характеризує певний клас предметів. Суть абстрагування полягає в тому, що, сприймаючи певний предмет і виокремуючи в ньому певну частину, розглядаємо виділену частину чи властивість незалежно від інших складових даного предмета. Однак при якісній характеристиці об’єктів ми переходимо від абстрактного до конкретного, тобто здійснюємо конкретизацію (п’ять яблук, червона квітка).

Конкретизація – процес, протилежний абстракції. Ми намагаємось уявити предмети у всій їх різноманітності властивостей і ознак та взаємозв’язків.

Загальноприйнята класифікація видів мислення:

• за формою існування: конкретно-дійове, наочно-образне та абстрактне;

• за характером розумової діяльності: теоретичне та практичне;

• за ступенем оригінальності: репродуктивне та продуктивне.

Форми мислення вивчає формальна логіка. Формальна логіка – це результат досягнення об’єктивної істини у процесі міркування та пізнання.

Людина пізнає світ логічним шляхом, за допомогою органів чуття, свої знання формує у вигляді понять. Поняття – форма мислення, що відображає істотні властивості, зв’язки, виражені словом чи групою слів. Поняття є загальні та часткові, конкретні та абстрактні, емпіричні й теоретичні.

Зміст понять розкривається в судженнях. Судження – форма мислення, яка відображає зв’язки між предметами та явищами, ствердження чи заперечення чогось. Виділяють загальні, часткові та поодинокі судження.

Людина – розумна істота, вона вміє мислити, однак, на думку О.Леонтьєва, «окрема людина стає суб’єктом мислення, оволодівши мовою, поняттями, логікою».

Логічний висновок – це асоціація суджень, форма мислення, за якої на основі кількох суджень виводять нове. Він може бути індуктивним, дедуктивним. Ми постійно висловлюємо свої думки у різній формі: понять, суджень, логічних висновків.

Література:

1. Выготский Л.С. Мышление и речь. Собр. соч., т.2. М.: Педагогика, 2000.

2. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. – Санкт-Петербург, 2000.

ТЕМА 16.

УЯВА

1. Поняття про уяву.

2. Види уяви.

3. Прийоми творчої уяви.

Уява – створення людиною нових композицій на основі старих образів або оригінального чуттєвого досвіду. На відміну від відчуттів і сприймань наша уява функціонує за відсутності об’єкта. Уява підвладна розуму. Уява – це психічна модель майбутньої діяльності, поведінки, що спонукає людину до творчої, насиченої активності. К.Юнг вважав фантазію «найбільш яскравим вираженням специфічної активності нашої психіки».

У психології існує класичний поділ уяви на види. За ступенем довільності уяву поділяють на мимовільну (пасивну) і довільну (активну). Прикладом мимовільної уяви є сновидіння, марення.

За рівнем узагальнення образів уява може бути абстрактною і конкретною. Абстрактна уява користується образами високого рівня узагальненості, схемами, символами. Конкретна – оперує простими образами.

За співвідношенням образів з реальною дійсністю є реалістична (відображає реальну дійсність) та фантастична уява (відірвана від реального світу).

За змістом професійної діяльності існує наукова, художня та технічна уява.

За характером діяльності людини – репродуктивна (відтворювальна) та продуктивна (творча, спрямована на створення оригінальних образів).

Існують такі прийоми творчої уяви:

• аглютинація – створення нових образів шляхом поєднання окремих частин, наявних у нашій свідомості образів та уявлень (грецький сфінкс, русалка);

• акцентування – створення нових образів шляхом підкреслення певних рис (шаржі, карикатури);

• гіперболізація – перебільшення певної ознаки чи якості предмета або явища з метою підсилення художнього враження (Гулівер, дванадцятиголовий змій);

• літота – художній прийом применшення ознак предмета чи явища (Дюймовочка, Котигорошко);

• типізація – виділення істотного, збірного і втілення в окремому образі (образ Наталки Полтавки Котляревського);

• аналогія – створення нових образів за схожістю з іншими, наявними (локатор – подібний за будовою до вуха кажана);

• порівняння – зіставлення у нашій уяві явищ чи предметів для надання їм більшої виразності, яскравості;

• схематизація – реконструкція образу за певною ознакою, «домислення» (ребуси, контурне зображення предмета).

Для діяльності творчої уяви потрібні великі запаси спостережень, здібності, натхнення, мрія.

Література:

1. М’ясоїд П.А. Загальна психологія: Навч. посіб. – К.: Вища школа, 1998.

2. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. – Санкт-Петербург, 2000.

3. Основи психології: Навч. посібник для студентів вищих навч. закладів / А.І.Веракіс, Ю.І.Завалевський, К.М.Левківський. – Х.-К., 2005.