![]() Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Словник психологічних термінів
Авторитет – загальновизнаний вплив окремої людини або колективу, організацій у різних сферах суспільного життя. Наприклад, службовий авторитет – визнання значущості, престижності певної посади, відповідності особи, що її обіймає. Агресивність – емоційний стан і риса характеру людини. Характеризується імпульсивною активністю поведінки, афективними переживаннями – гніву, злості, прагненням заподіяти іншому травму (фізично або морально). В агресивному стані особа може повністю втрачати самоконтроль. Адаптація – зміна параментів чутливості аналізаторів, пристосування їх до подразників. Анкетування – один із технічних засобів конкретного соціального дослідження – письмове (іноді усне) опитування значної кількості людей за певною схемою-анкетою. Апатія – психічний стан людини, який супроводжується індиферентністю, байдужістю, відсутністю інтересу до навколишніх явищ і подій. Взаєморозуміння – спосіб існування стосунків між окремими людьми, соціальними групами, колективами, організаціями, країнами, за умови реалізації якого максимально осмислюється і враховується на практиці точка зору чи позиція сторін, що спілкуються. Відчуття – психічний процес, що полягає у відображенні мозком властивостей предметів і явищ об’єктивного світу, а також станів організму при безпосередньому впливі подразників на відповідні органи чуття. Властивість – категорія, яка виражає сутність речі у взаємодії з іншими речами; те, що характеризує її подібність до інших предметів або відмінність від них. Вміння – засвоєний суб’єктом спосіб виконання дій, який забезпечується сукупністю набутих знань і навичок. Воля – свідома саморегуляція людиною своєї поведінки полягає в здатності активно домагатися свідомо поставленої мети, переборюючи зовнішні та внутрішні перешкоди. Геніальність – особистісна характеристика людини, найвищий ступінь її обдарованості, таланту. ^ Гнів – психічний стан людини. Дедукція – форма мислення, яка дозволяє на основі логічних правил з окремих загальних даних виводити нові, менш загальні, передбачення, висновки і т.ін. Дискусія – суперечка з метою з’ясування правильності тих або інших позицій, їх перспективності, актуальності, цінності, можливості усунення існуючих протиріч тощо. Діяльність – одна з основних категорій соціальної психології. Прийнято виокремлювати три головні види людської діяльності: гру, навчання та працю. У всіх цих видах діяльності важливу роль відіграє спілкування. Довід (аргумент) – підстава, доказ, які наводяться для обґрунтування, підтвердження чого-небудь; судження, за допомогою якого в процесі логічного доведення встановлюють істинність тези. Досвід – сукупність знань, умінь, що здобуваються у процесі життя, на практиці. Доцільність – 1) У прямому й вузькому розумінні – це те, що відповідає свідомо поставленим цілям. 2) У широкому й певним чином умовному значенні – це об’єктивна характеристика систем, які досягають наперед заданого результату. Духовність – специфічно людська риса. Виявляється в багатстві духовного світу особи, її ерудиції, розвинутих інтелектуальних і емоційних запитах, моральності. Егоїзм – морально-психологічна риса особи; полягає в надмірній зосередженості на своєму «Я», замкненості у вузькому світі своєї індивідуальності. Ерудиція – глибока обізнаність, начитаність, знання літератури і проблематики в певній галузі науки. Звичка – схильність людини до відносно усталених способів дій. Здібності – психічні властивості індивіда, які є передумовою успішного виконання певних видів діяльності. Індивідуальність – сукупність особистих рис та особливостей людини, що відрізняє її від інших людей. Індивідуум – окремий, одиничний представник певного виду, роду, класу, множини предметів, окрема сутність, істота або людина, що виділяється як об’єкт практичного або теоретичного ставлення. Індукція – вид узагальнення, пов'язаний з передбаченням результатів спостережень і експериментів на основі даних наявного досвіду. Інтелект – розумові здібності людини: здатність орієнтуватися в навколишньому середовищі, адекватно його відображати, перетворювати, мислити, навчатися, пізнавати світ і переймати соціальний досвід. Інтерес – емоційно забарвлене ставлення до навколишнього, спрямованість людини на певний об’єкт чи певну діяльність, викликану позитивним, зацікавленим ставленням до чогось, когось. Інтроверсія – переважна скерованість психічних процесів людини (уваги, сприймання, мислення) на свій власний внутрішній світ, на відміну від екстраверсії, при якій переживання особистості скеровані на зовнішній світ. Інтуїція – процес безпосереднього одержання знання за допомогою цілісного охоплення проблемної ситуації без дискурсивного його виведення й доведення. ^ Коефіцієнт інтелектуальності – тип оцінки, яка використовується в деяких тестах інтелекту для характеристики темпу інтелектуального розвитку дитини. Колектив – вищий рівень розвитку і функціонування соціальної групи. Комунікабельність – риса особистості, здатність її до спілкування з іншими людьми, товариськість. Комунікація – фундаментальна ознака людської культури, яка полягає в інтенсивному взаємоспілкуванні людей на основі обміну певною інформацією. Конфлікт – процес крайнього загострення суперечностей та боротьби двох або більше сторін спілкування. Конфліктна людина – це людина, яка частіше за інших створює конфлікти та конфліктні ситуації. Концепція – система поглядів на те чи інше явище, процес, спосіб розуміння, тлумачення подій тощо; провідна ідея висунутої теорії. Критерій – мірило і форма діяльності, що відбиває аналітично-оцінювальне ставлення до дійсності з метою переосмислення її щодо певних критеріїв. Лідер – людина, яка завдяки своїм особистим якостям має найбільший вплив на членів соціальної групи. Логіка – наука про закони, форми та прийоми мислення, які забезпечують досягнення об’єктивної істини у процесі міркування та пізнання. Майстерність – висока вправність у виконанні певного виду діяльності. Меланхолія – психічний розлад, який виявляється у гальмуванні мислення і рухів та пригніченому настрої. ^ Мета – передбачення у свідомості результату, на здобуття якого спрямована діяльність окремої людини, групи або всього суспільства. Метод – система прийомів для досягнення поставленої мети. Метод навчання – спосіб організації діяльності учнів з навчальним матеріалом. ^ Мимовільне запам’ятовування – форма запам’ятовування, що є продуктом певних дій (пізнавальних, практичних та ін.), крім мнемотичних; тобто запам’ятовування, яке здійснюється без спеціальної мети. Мислення – процес опосередкованого та узагальненого відображення свідомістю людини предметів і явищ об’єктивної дійсності в їхніх істотних властивостях, зв’язках і відносинах; вища форма відображення дійсності у психіці. Міміка – рухи м’язів обличчя, одна із форм виявлення психічних станів людини. Міркування – ланцюг умовиводів, викладених у логічно-послідовній формі, або послідовний ряд суджень відносно якогось питання, де з попередніх суджень випливають наступні. Мнемоніка – мистецтво запам’ятовування – сукупність формальних прийомів запам’ятовування, що забезпечують закріплення матеріалу в пам’яті, цей процес ґрунтується головним чином на асоціації. ^ Мова – суспільно зумовлена система словесних знаків, яка слугує засобом спілкування в певному суспільстві. Мовлення внутрішнє – різновид мовної діяльності, що виступає в ролі механізму мовного мислення. Мотив – спонукальна причина дій і вчинків людини. Мотивація – сукупність мотивів, доказів для обґрунтування чогось; мотивування. Навичка – психічне новоутворення, завдяки якому індивід спроможний виконувати певну дію раціонально, з належною точністю і швидкістю, без зайвих витрат фізичної та нервово-психічної енергії. Навчання – цілеспрямований вид діяльності, здійснюваний педагогом, організатором педагогічного процесу. Намір – рішення людини виконати певну дію і домогтися певного наслідку. Настрій – відносно тривалий психічний стан душевної орієнтованості, в основі якого лежить емоція. Натхнення – особливий стан людини, який характеризується піднесенням її творчих сил, активізацією всіх психічних процесів. Об ’ єкт – компонент реальності, що протистоїть суб’єкту в його предметно-практичній і пізнавальній діяльності. Обдарованість – поняття загальної психології, високий рівень задатків, схильностей. Образ – форма і продукт суб’єктивного, ідеального відображення об’єктивної реальності у свідомості людини. Образне мислення – конкретне мислення, яке реалізується у вигляді аналізу і поєднання образів. ^ Організаторські здібності – сукупність психічних рис особистості, необхідних для успішного оволодіння організаторською діяльністю, її ефективного виконання. Освоєння – відтворення суб’єктом істотних властивостей дійсності у формах його практичної, теоретичної і духовно-практичної діяльності. Особистість – людина, соціальний індивід, що поєднує в собі риси загальнолюдського, суспільно значущого та індивідуально неповторного. Пам'ять – закріплення, збереження в мозку того, що відбувалося в минулому досвіді людини. Педагогіка – наука про закономірності виховання, навчання й освіти підростаючих поколінь. Переживання – узагальнене поняття для позначення безпосереднього психічного досвіду індивіда. Підсвідоме – психічні процеси, які відбуваються під порогом свідомості. Поняття – одна з головних форм абстрактного мислення; відображення істотних ознак досліджуваного об’єкта. Порівняння – пізнавальна операція, що лежить в основі судження про подібність або відмінність об’єктів. Почуття – психічні стани і процеси, у яких відображено емоційний бік духовного світу людини, її суб’єктивне переживання подій і емоційне ставлення до навколишньої дійсності. Практика – діяння, активність – зумовлена специфікою суспільного буття; цілеспрямована, чуттєво-предметна діяльність людей, змістом якої є перетворення природи і суспільства; специфічно людська форма життєдіяльності, способів буття людини у світі. Престиж – оцінка індивіда, соціальної групи, сфери і категорії діяльності відповідно до певної ціннісно-оцінювальної шкали. Пристосування (адаптація) – у біології, кібернетиці, психології, соціології та інших науках – назва процесу, внаслідок якого певна система приводиться у відповідність до зовнішніх умов, у яких вона перебуває. Пристрасть – стійке емоційне ставлення до певного об’єкта. Проблемна ситуація – ситуація, для оволодіння якою окремий суб’єкт (або колектив) має знайти й застосувати нові для себе знання чи способи дій. Психіка – здатність мозку відображати об’єктивну дійсність у формі відчуттів, уявлень, думок та інших суб’єктивних образів об’єктивного світу. Психічні процеси – різні форми єдиного, цілісного відображення суб’єктом за допомогою центральної нервової системи об’єктивної дійсності. Психічні стани – психологічна характеристика особистості, що відбиває її порівняно тривалі душевні переживання. Психолог – спеціаліст у галузі психології. Психологічна мобілізація – тимчасова активізація якостей людини і спрямування їх на ефективне виконання певного виду діяльності. ^ Психологічна ситуація – наявні, конкретні обставини, які характеризують психічний стан суб’єкта, ставлення до розв’язуваної проблеми, іншої людини, об’єкта тощо, наприклад, ситуація очікування, ситуація прийняття рішення, конфліктна ситуація. ^ Психологічне пізнання – термін для скороченого позначення процесу пізнання психічних явищ. Психологічний аналіз – різновид наукового аналізу, подібний до філософського, економічного, математичного, хімічного тощо. ^ Психологічний клімат – сукупність внутрішніх умов, які створюють у процесі розвитку і життєдіяльності групи, наявність позитивної перспективи як для групи в цілому, так і для кожного члена групи, моральна атмосфера, у якій виявляється властиве для членів групи ставлення до загальної справи і один до одного; домінуючий настрій. ^ Психологічний фактор – узагальнююче поняття, яке відображає динамічну сукупність психічних якостей окремих індивідів, соціальних груп, колективів, народів і всього суспільства залежно від сфер людської діяльності. ^ Психологія особистості – галузь психологічної науки, яка склалася на стику загальної і соціальної психології. Предмет вивчення психології особистості – психологічна структура особистості, загальні й специфічні закономірності її психіки, суперечливі процеси соціалізації особистості. Психометрія – розділ психології, пов'язаний із вимірюванням психічних властивостей людини. Реакція – дія у відповідь на будь-які впливи, подразнення, протидія. Репутація – усталена думка про окрему особу, групу, колектив. Рефлекс – закономірна реакція організму на зміни зовнішнього чи внутрішнього середовища, здійснювана через центральну нервову систему у відповідь на подразнення рецепторів. Рівновага – один із видів психофізіологічного стану людини, насамперед її тіла. Розвиток – зміни від простого до складного, від нижчого до вищого в результаті накопичення кількісних змін, що ведуть до якісних перетворень. Розум – вища форма теоретичного осягання дійсності, свідоме оперування поняттями, синтез знань на найвищому рівні теорій та ідей. Розуміння – процес мислення, спрямований на виявлення істотних рис, властивостей і зв’язків предметів, явищ, подій. Самовиховання – усвідомлювана діяльність людини, спрямована на вдосконалення самої себе, на надбання позитивних якостей, звичок і подолання негативних. Самовладання – один із суттєвих виявів вольової риси характеру людини, що полягає в здатності її свідомо керувати власними почуттями, настроями і приводити їх у відповідність з конкретними життєвими ситуаціями. Самоконтроль – у психології один із виявів свідомої регуляції людиною власної поведінки та діяльності з метою забезпечення відповідності їх результатів поставленим цілям, пред’явленим вимогам, нормам, правилам, зразкам. Самооцінка – судження людини про міру наявності у неї тих чи інших якостей, властивостей у співвідношенні їх з певним еталоном, зразком. Самопочуття – поняття психології, у якому фіксується цілісне враження про діяльність внутрішніх органів, периферичної і центральної нервової систем, психологічний настрій людини. Самосвідомість – усвідомлення людиною себе самої як особистості. Самоспілкування – спілкування людини із собою. Самоспостереження – спостереження за своїми діями, вчинками, думками, почуттями. Свідоме – сфера психіки, що характеризується контролем свідомості за перебігом психічних процесів. Свідомість – властива людині функція головного мозку, яка полягає у відображенні об’єктивних властивостей предметів і явищ навколишнього світу, процесів, що відбуваються в ньому, своїх дій, у попередньому накресленні їх і передбаченні наслідків, у регулюванні взаємовідносин людини з природою і соціальною дійсністю. Світогляд – інтеграція досвіду, знань і самосвідомості у ціннісну картину світу, яка зумовлює життєву орієнтацію людини, її ставлення до дійсності і до самої себе. Сензитивний вік – найсприятливіший вік для розвитку тих або інших психічних функцій, що визначають психічний розвиток дитини і мають вирішальне значення для її навчання і виховання. Сенситивність – своєрідна чутливість людини. Сенсорний – чуттєвий, пов'язаний з відображенням дійсності за допомогою відчуттів і сприймань. ^ Символічне мислення – мислення наочними образами, нерідко цілими картинами. Симпатія – почуття приязні, прихильності, доброзичливості до когось. ^ Ситуативна поведінка – поведінка тварин чи людини, яка виникає і змінюється під впливом певної ситуації. Скандал – форма спілкування людей, виникає за умов повного зруйнування позитивних контактів. Смисл – ідея, ідеальний зміст, інформація, що її несе та чи інша подія, ситуація, предмет. Соціальна група – сукупність індивідів, яка є одиницею структури суспільства. ^ Соціальна психологія – наука, яка вивчає причини, механізми та закономірності спільної діяльності людей, їх поведінки в групах і спільнотах, емоційні переживання, особливості взаємного спілкування, а також виникнення психічних станів індивіда в групі, колективі. ^ Соціальне середовище – одна з основних категорій соціальної психології, що розкриває сукупність суспільних і психологічних умов, серед яких людина живе і з якими постійно стикається в процесі життя. Соціометрія – галузь соціальної психології, предметом якої є міжособові відносини в малих соціальних групах. Спілкування – один з універсальних способів вияву групової форми буття людей. Спільна діяльність – означає спільні цілеспрямовані дії людей. Спосіб дій – система дій, потрібних для розв’язання певних завдань, операційна сторона діяльності. Спостережливість – риса особистості, полягає в постійній спрямованості її сприймання на певне явище природи, суспільства, мистецтва, техніки тощо. Стиль управління – стійка сукупність особистісних та індивідуально-психологічних характеристик керівника, за допомогою яких реалізується той чи інший метод керівництва. Страх – емоційна реакція людини чи тварини на справжню або уявну небезпеку. Стрес – емоційний стан організму, виникає у напружених обставинах. Суб ’ єкт – суспільний організм, чия практична і пізнавальна активність спрямована на об’єкт. Суб ’ єктивність – ставлення до когось або чогось, яке зумовлюється, визначається особистими поглядами, інтересами, смаками, уподобаннями суб’єкта. Судження – основна форма мислення, у якій стверджується або заперечується наявність у предметах і явищах тих або інших ознак, властивостей, зв’язків або відносин між ними. Сумлінність – риса особистості, зібраність у виконанні будь-якого виду діяльності, відповідальність за свої вчинки. Схильність -стійка орієнтованість людини на щось, бажання виконувати певну працю. Такт (тактовність) – почуття міри, що підказує людині найделікатнішу лінію поведінки у відношенні до когось, чогось, уміння особи вести себе належним чином, виявляючи повагу до інших і зберігаючи почуття власної гідності. Тактильний – той, що належить до дотикових відчуттів, сприймається дотиком. Талант – якісно вищий рівень здібностей особистості. Творчий процес – процес створення матеріальних цінностей і творів мистецтва, відкриття в науці, раціоналізаторський винахід у техніці тощо. Творчість – продуктивна людська діяльність, здатна породжувати якісно нові матеріальні та духовні цінності суспільного значення. Темперамент – індивідуально-типологічна характеристика людини, що виявляється в силі, напруженості, швидкості та врівноваженості перебігу її психічних процесів. Термін – слово або словосполучення, що означає чітко окреслене, спеціальне поняття певної галузі науки, техніки, мистецтва, суспільного життя тощо. ^ Тест (тести психологічні) – система прийомів для випробування та оцінювання окремих психічних рис і властивостей людини. Увага – форма психічної діяльності людини, що виявляється у її спрямованості і зосередженості на певних об’єктах при одночасному абстрагуванні від інших. Уміння – цілеспрямоване засвоєння знань, умінь, навичок, соціального досвіду з метою наступного використання їх у практичному житті. Умовивід – одна з головних форм теоретичного мислення, спосіб логічного зв’язку висловлювань. Умовний рефлекс – один із двох основних типів рефлексів, відкритий і всебічно досліджений І.П.Павловим; утворюється за певних умов у процесі життєдіяльності організму на базі вроджених, безумовних рефлексів. Упевненість – психічний стан людини, коли в неї сумніви зведені до мінімуму або й зовсім відсутні. Успіх – позитивний результат праці, діяльності, здобуток, доробок. Установка – стан готовності до певної активності, спрямованої на задоволення тієї чи іншої потреби. Уява – психічний процес, що полягає у створенні людиною нових образів, уявлень, думок на базі її попереднього досвіду. Уявлення – чуттєво-наочний образ предметів чи явищ дійсності, який зберігається і відтворюється у свідомості і без безпосереднього впливу самих предметів на органи чуття. Фантазія – процес створення людиною нових образів на основі пережитого. Феномен – виняткове, незвичайне, рідкісне явище. Функція – у широкому розумінні діяльність, обов’язок, призначення. У психології – існування і вияв певного психічного явища в діяльності. Характер – комплекс сталих психічних властивостей людини, що виявляються в її поведінці та діяльності, у ставленні до суспільства, до праці, колективу, до самого себе, як і світогляд. Характер є стрижнем особистості, головним чинником, який визначає індивідуальність. Хвилювання – психічний стан людини, зумовлений підвищенням збудження нервової системи, перевантаженням її позитивними або негативними переживаннями. ^ Центральна нервова система – головна частина нервової системи тварин і людини, яка складається з нервових клітин (нейронів) та їх відростків. Цінність – поняття, що фіксує позитивне або негативне значення будь-якого об’єкта або явища.
2. Дубравська Д.М. Основи психології: Навч. посібник. – Львів: Світ, 2001.
3. М’ясоїд П.А. Загальна психологія: Навч. посіб. – К.: Вища школа, 1998. 4. Скотт Дж.Гр. Конфликты, пути их преодоления. – К.: Внешторгиздат, 1991.
6. Основи психології: Навч. посібник для студентів вищих навч. закладів / А.І.Веракіс, Ю.І.Завалевський, К.М.Левківський. – Х.-К., 2005.
|