Мислення як вища форма пізнавальної діяльності. Основні форми і процеси мислення. Види Мислення

Мислення — це особлива ідеальна діяльність людини, яка виникає, формується, розвивається в суспільстві, коли людина перебуває у певному соціокультурному середовищі і вступає в багатогранні відношення з природним і соціальним світом, що її оточує.

Основні функції мислення: Пізнавальна (відображення світу і самовідображення) Проектуюча (побудова планів, проектів, моделей практичної і теоретико-пізнавальної діяльності) Прогнозуюча (прогнозування або передбачення наслідків своїх дій, своєї діяльності, прогнозування майбутнього) Інформаційна (засвоєння інформації про знання та її смислова переробка) Технологічна (розробка правил, норм, стандартів, рецептів життєдіяльнсті людини і суспільства в різних формах і проявах) Рефлексивна (самопізнання розуму, самоаналіз) Інтерпретаторська (тлумачення, осмислення продуктів людської культури) Аналітична і синтетична (Постановка та розв'язання різноманітних задач і проблем)

Основні форми мислення — поняття, судження, умо-висновки — вивчаються формальною логікою. Поняття — це думка про найбільш суттєві ознаки предметів чи явищ дій­сності; судження — відображення зв'язків між предметами та явищами дійсності або їх властивостями; умовисновок — зв'язок між думками (поняттями, судженнями), внаслідок чого ми дістаємо нові судження.

Мислення як діяльність, процес, складається з певних мислительних операцій: аналізу, синтезу, порівняння, абстракції, конкретизації, узагальнення.

1. Аналіз — уявне розчленування предмета або явища, ві­докремлення деяких його ознак та властивостей.

2. Синтез — мислене поєднання окремих елементів, ознак в єдине ціле.

5. На основі аналізу та синтезу виникає операція порівняння — установлення подібності і відмінності між предметами та явищами дійсності.

4. Абстракція — підкреслення найбільш суттєвих особли­востей кількох предметів чи явищ дійсності.

5. Конкретизація — мислений перехід від більш узагальне­них понять до конкретних.

6. Узагальнення — групування, об'єднання суттєвих ознак в єдине ціле.

Психологія поділяє мислення на окремі його різновиди, що стосуються як вирішення конкретних розумових завдань, так і визначають індивідуальні відмінності мислення.

Наочно-дійове мислення (генетично первинний різновид) — мислення, яке безпосередньо вплетене у тканину практичної діяльності; думка, яка супроводжує фізичну активність. Звичайно, цей вид мислення співвідноситься з конкретною практичною діяльністю (професійне мислення).

Образне мислення визначається тим, що особистість оперує, головним чином, конкретними образами предметів та явищ, які існують в пам'яті. Зокрема, слідчий у розумовому експерименті при відтворенні епізоду або злочину загалом, звичайно, спирається на образне мислення.

Абстрактно-логічне мислення виявляється в поняті побудови суджень, у встановленні причинно-наслідкових зв'язків, які не піддаються безпосередньому сприйманню.