Діагностичний тест відносин

Діагностичний тест відносин (ДТВ) був запропонований Г.Кцоєвою для дослідження емоційно-ціннісного компонента етнічних стереотипів. Це оригінальна модифікація методу семантичного диференціала (СД). Від останнього цей тест відрізняється принципом добору шкал. З крайніх, полярних рис, представлених у СД парою антонімів типу «щедрий-жадібний», в ДТВ береться лише негативне (в нашому прикладі — «жадіб­ний»), а в ролі противаги — «золота середина» («ощадливий»). Таким чином, - шкали ДТВ підібрані у такий спосіб, що їхні полюси різняться лише за конотативними параметрами, в той час як їхні смислові значення мо­жуть розцінюватися як досить близькі. За таким принципом сформова­но 20 шкал тесту, але на відміну від СД їх пропонують респондентам не у вигляді чітко окреслених шкал, а у вигляді хаотично розташованих характеристик (див. бланк).

Кожний рядок містить чотири шкали. Полюси шкал відповідають таким порядковим номерам слів у рядку: перша (1, 8), друга (2, 4), третя (З, 6) і четверта (5, 7). До того ж риси, розташовані на 1, 2, 5 і б місцях, являють собою позитивний полюс шкали, а характеристики, розташо­вані відповідно на 3, 4, 7 і 8 місцях, — негативний.

Досліджуваному пропонується за допомогою характеристик бланка оцінити набір понять: «Я», «Ідеал», а також блок типових представників тих етнічних груп, авто- та гетеростереотигог яких належить вивчити (бажано, щоб їх було задано у множині, тобто «типові українці», «ти­пові поляки» та ін.). Поняття оцінюються респондентом за семибальною шкалою, де 7 — максимальний ступінь виразності характеристики. Час виконання завдання не обмежується.

ДТВ дає змогу виміряти такі параметри етнічних стереотипів, як ам­бівалентність, вираженість і спрямованість. їхні кількісні показники розглядаються під час аналізу тесту як емпіричні індикатори емоційно-оціночного компонента етнічного стереотипу.

Найважливіший показник ДТВ — спрямованість (до речі, іноді саме розрахунками цього показника обмежуються для обробки результатів). Спрямованість (виразність) стереотипу характеризує знак і величину загальної емоційної спрямованості суб'єкта відносно будь-якого об'єкта. Значення діагностичного коефіцієнта (Д):

Амбівалентність характеризує ступінь емоційної визначеності стерео­типу. Значна невизначеність, а отже, високий коефіцієнт амбівалентності (А) будуть зафіксовані в разі низької поляризації оцінок протилежних якостей кожної пари, коли респондент не віддає чіткої переваги пози­тивному або негативному полюсу оцінки. Коефіцієнт амбівалентності по одній парі якостей

Відомо, що завжди більш коректним є використання не абсолютних значень коефіцієнтів, а відносних. Так, якщо використовувати ДТВ для виявлення рівня самооцінки, то можна здійснити це за допомогою абсо­лютного показника діагностичного коефіцієнта образу «Я». Проте при однаковому числовому значенні цього показника у двох респондентів рівень самооцінки може інтерпретуватися — у одного з них як високий (якщо діагностичний коефіцієнт образу «Я» дорівнює або навіть пере­вищує аналогічний показник для образу «Ідеал»), а в іншого — як низь­кий (якщо відстань між діагностичними коефіцієнтами образів «Я» та «Ідеал» буде значною). Тому для аналізу самооцінки коректніше вико­ристовувати показник, що являє собою в числовому вираженні різницю між діагностичними коефіцієнтами образів «Ідеал» та

Аналогічний підхід варто застосовувати і для встановлення інших допоміжних показників, зокрема показника етнічних уподобань. Так, зручною моделлю системи етнічних переваг може слугувати міра збігу різних образів етносів (етнічних стереотипів) з образом «Ідеал». У чис­ловому вираженні цей показник являє собою різницю діагностичних коефіцієнтів образу «Ідеал» та образу типового представника певної національності. Зіставляючи образ «Ідеал» з типажами різних етнічних груп, отримаємо низку показників етнічних уподобань, проранжувавши які, дослідник отримає інформацію про систему етнічних переваг рес­пондента.

Зручною моделлю для аналізу етнічної ідентифікації може слугувати ступінь збіжності образу «Я» з образами різних етносів. Показником етнічної ідентифікації можна вважати різницю між діагностичними кое­фіцієнтами образу «Я» та образами типових представників певної на­ціональності. Очевидно, що чим ближчий до нуля цей показник, тим більш подібні за спрямованістю емоційно-ціннісні компоненти образу «Я» та етнічного стереотипу, а отже, тим вище рівень етнічної ідентифі­кації; чим більш відмінним від нуля буде цей показник, тим більш чу­жою відчуває респондент певну етнічну групу. При цьому важливе зна­чення, як і в інших показниках, має його знак, який дає змогу судити про те, як сприймає себе досліджуваний — більш чи менш позитивною лю­диною порівняно з типовим представником даної національності. Зістав­ляючи образ «Я» з типажами різних етнічних груп, відповідно отримає­мо низку показників етнічної ідентифікації, проранжувавши і порівнявши які, дослідник зможе визначити, з якою етнічною групою респондент іден­тифікує себе більшою мірою, а з якою — меншою.

Техніка репертуарних грат (тест Дж.Кєллі)

Техніка репертуарних ґрат Келлі широко застосовується для дослід­ження етнічної свідомості. Залежно від конкретних завдань дослідження автори використовують свої варіанти модифікацій цього методу. Як відо­мо, методики цього типу можна конструювати двома шляхами: або про­понувати досліджуваним самим формулювати конструкти, формуючи тим самим зміст шкал вимірювань (класичний варіант), або ж задати готовий набір конструктів. Обидва способи мають переваги та недоліки. Так, самостійне формулювання конструктів, як неодноразово зазнача­лося в літературі, прийнятніше тим, що воно виключає мимовільне на­в'язування експериментатором тих ліній аналізу, які, можливо, зовсім не властиві досліджуваному. Водночас це достоїнство стає недоліком у тому разі, коли доводиться працювати з контингентом з низьким рівнем мовного розвитку, якому важко самостійно виявити та сформулювати пев­ну бінарну опозицію, а також у тих випадках, коли метою є вивчення не лише індивідуальної свідомості з її унікальною системою конструктів, а й суспільної свідомості, для аналізу якої потрібні єдині уніфіковані заса­ди. Зважаючи на останню обставину, другий спосіб конструювання ме­тодик за цим методом в етнопсихології використовують частіше

Однією з найцікавіших модифікацій методу Келлі, яка мала вивчати деякі національні стереотипи у російських і азербайджанських жінок, стала методика «множинної ідентифікації», розроблена Л.Алієвою під керівництвом В.Петренко. Специфіка апробованого ними підходу по­лягала в тому, що зіставлення рольових позицій провадилося не через набір конструктів-характеристик, а через набір описів вчинків.

Досліджуваним пропонувався набір описів 90 вчинків, складений з урахуванням таких вимог: до нього добиралися вчинки типові й при­родні для контингенту досліджуваних; опис ситуацій та вчинків зада­вався за допомогою розмовної мови, прийнятої серед досліджуваного контингенту; до набору мали входити вчинки з різних сфер життя, по можливості максимально пропорційно змальовуючи всі її сторони. Приклади: покинути навчання заради сім'ї, якщо виникне такий вибір; познайомитися з парубком на вулиці, підтримавши зав'язану ним роз­мову; ходити в турпоходи; палити цигарки; брати активну участь у сус­пільному житті; прагнути вищої освіти; надіслати шлюбну об'яву до газети; швидше терпіти причіпки свекрухи, ніж «поставити її на місце».

Було задано 12 рольових позицій: я сама; моя мати; мій ідеал жінки; ідеал жінки, притаманний суспільству; типова жінка; жінка 40 років на­зад; жінка через 20 років; жінка з особистим життям, що не склалося; росіянка (для досліджуваних азербайджанок) або азербайджанка (для досліджуваних росіянок), грузинка, естонка.

Досліджуваному пропонувалося оцінити вірогідність кожного вчин­ку за шестибальною шкалою (від 0 до 5) для кожної з аналізованих рольо­вих позицій. Експеримент був груповим. У процесі обробки даних ре­зультати підсумовувалися в дві загальногрупові матриці даних окремо для російської та азербайджанської вибірок. У цих підсумкових матри­цях у кожній відповідній графі на перетині рольової позиції та вчинку було проставлено бали: від 0 — якщо жоден досліджуваний не приписав жодного балу вірогідності цьому вчинку в даній рольовій позиції (на­приклад, азербайджанки оцінили як 0 вірогідність паління цигарок для себе, матері та для ідеалу жінки з погляду суспільства) до 200 — якщо всі досліджувані приписували певному вчинку максимальну вірогідність у конкретній позиції (наприклад, усі азербайджанські дівчата максималь­но оцінили вірогідність прагнення до вищої освіти у жінок через 20 років).

У цьому дослідженні автори скористалися найпоширенішою формою обробки підсумкових матриць даних — складанням матриць інтеркореляцій, тобто обчисленням коефіцієнтів парної кореляції граф вихідної матриці даних, в результаті якого складаються матриці інтеркореляцій рольових позицій для досліджуваних вибірок. Ретельний аналіз матриць інтеркореляцій дав змогу виявити деякі особливості звичаєвої свідомості респондентів (і етнічних стереотипів зокрема під час вивчення інтерко­реляцій рольових позицій: росіянка, грузинка, естонка, азербайджанка).

Особливе зацікавлення викликає демонстрація авторами за допомо­гою цієї методики «ефекту центрації». Суть цього введеного авторами поняття полягає в тому, що свідомість більш диференційована в зоні автостереотипів і менш диференційована в зоні гетеростереотипів. Наяв­ність «ефекту центрації» автори аргументують тим, щ₀ за високого сту­пеня збігу образів грузинок і азербайджанок для російських студенток або росіянок та естонок для азербайджанських дівчат образ типової жінки своєї культури в обох вибірках не схожий на жодну з представниць інших етнічних груп. Автори висувають гіпотезу, згідно з якою ефект більшої диференціюючої сили свідомості буде спостерігатися в зонах, близьких до особистішої сфери (не лише в плані своєї національності, а й своєї роботи, сім'ї, своїх інтересів тощо), і цей принцип є універсальним сто­совно будь-якої сфери, що стала об'єктом усвідомлення.

Це дуже цікаве припущення, але воно потребує ретельної перевірки, тим більше, що отримані результати можна пояснити, уникаючи вве­деного авторами поняття. Наприклад, не виключено, що низька коре­ляція образу «типової жінки» з образами представниць інших етнічних груп зумовлена не «ефектом центрації», а тим, що у виразі «типова жінка» швидше підкреслюється не національна належність (на відміну від понять «росіянка», «азербайджанка», «грузинка» чи «естонка»), а суто статева. Відповідно й асоціації, що актуалізуються, будуть зовсім іншими.