Метод інтерв'ю в етнопсихології

Розглянемо застосування методу опитування в етнопсихології (у формі інтерв'ю) на прикладі дослідження Томаса ван Дейка, професора Ам­стердамського університету, який вивчав проблеми зародження мови на матеріалі етнічннх ситуацій.

Учений виходив з тези про те, що в основі зародження та розуміння тексту лежать ситуаційні моделі. Вони базуються не на абстрактних знан­нях про якісь абстрактні стереотипні події, а на реальних ситуаціях з особистісного досвіду того, хто говорить, і того, хто слухає. На узагаль­ненні цих реальних ситуацій будуються схеми моделей, які складаються з обмеженого числа категорій, що розміщені в певній послідовності та взаємозалежності Коли будь-хто слухає і намагається зрозуміти деякий текст, інтерпретуючи його для себе, він водночас актуалізує свою схему та заповнює її конкретною інформацією з цього тексту. У тих випадках, коли текст незрозумілий чи частково пропущений, ці невідомі або пропущені шматки заміщуються відповідними аналогічними фрагментами з власного досвіду і текст не втрачає своєї зв'язності.

Модель, згідно з ван Дейком, є когнітивним аналогом ситуації. Вона не залишається незмінною протягом життя. З кожної нової ситуації, в яку потрапляє людина, вона видобуває нову інформацію про світ, яка акумулюється в моделях, тим самим постійно видозмінюючи їх. Сукупність моделей становить епізодичну пам'ять. До ситуацій, що моделюються в епізодичній пам'яті, належить і ті, які ван Дейк називає «зустрічами з представниками етнічних меншин». Виявлення типової моделі таких ситуацій було завданням дослідника. Для цього ван Дейк скористався методом неформалізованого інтерв'ю, що фіксувалося за допомогою магнітофона. Респондентами були мешканці Амстердама — голландці, які в повсякденному житті багато й залюбки балакають про такі «зустрічі». Матеріал, зібраний під час інтерв'ю, ван Дейк потім аналізує з-погляду підходу, який він розвиває.

Ретельно вивчивши особливості семантики, стилістики, риторики, розмаїття лінгвістичних та екстралінгвістичних прийомів, втілених у текстах інтерв'ю, дослідник дійшов висновку про те, що в розмовах про представників етнічних меншин у людей відбувається зіткнення двох основних стратегій. З одного боку, люди, які торкаються цієї теми, хочуть висловити своє негативне ставлення до етнічних меншин («стратегія самовиразу»), а з іншого — хочуть справити гарне враження на інших, бояться мати вигляд расистів («стратегія самоподання»). Боротьба цих стратегій, за ван Дейком, і зумовлює специфіку тексту.

Як правило, текст будується на основі особистісних ситуаційних моделей, але за їхньої відсутності він може добудовуватися за рахунок загальних установок, які поділяє суспільство. Часто саме так і буває, вважає ван Дейк, коли мова заходить про етнічні меншини.

У результаті аналізу отриманого матеріалу дослідник будує типову модель етнічної ситуації.

Вчений виокремлює її основні «вузли» — категорії, показує їхню послідовність і взаємозалежність. У цій моделі передусім привертає увагу загальне негативне забарвлення всіх елементів, що пов'язано з так званою «стратегією переносу», коли негативна оцінка оточення, подій або дій може бути перенесена на її учасників.

Типова модель етнічної ситуації лежить в основі будь-якого тексту розповіді про етнічні меншини. Кожна така розповідь складається з фону та епізоду. Останній, в свою чергу, складається зі зав'язки та розв'язки. Аналізуючи тексти інтерв'ю, ван Дейк робить цікавий висновок: більшість розповідей не має розв'язки, в них більше інформації про події (як правило, негативні) або про дії представників етнічних меншин, а не про дії самих оповідачів. Автор пов'язує це з тим, що бесіди про етнічні меншини серед голландців ведуться не для того, щоб розповісти про свої позитивні дії в ситуації, похвалити себе, а для того, щоб поскаржитися на дії «чужих». Звідси й головні макротеми: агресія, повсякденне хвилю­вання, погані звички, девіантна поведінка і т.ін. При цьому представни­ки етнічної більшості частіше постають у ролі жертви, а представники етнічної меншості — як загроза для існуючих норм і цінностей. Нерідко в наявності опозиція — «ми—вони», яка чітко фіксується автором у текс­тах оповідань.

Апробація даного методу показала, що аналіз текстів інтерв'ю дає винятково змістовну інформацію щодо особливостей етнічної свідомості. Водночас було показано, що доцільніше використовувати стандартизо­ване інтерв'ю з метою більшої порівнянності текстів, бо добре відомо, що іноді навіть незначна репліка співрозмовника може принципово змінити тему, напрямок і тон розмови, провокуючи появу в ній зовсім інших акцентів. Залежно від цілей дослідження кількість і зміст питань для респондентів можуть варіювати, але бажано щоб у межах дослід­ження їхня ідентичність зберігалась.

Іще одна рекомендація: інтерв'ю має бути не про національні менши­ни взагалі, а про ситуації взаємодії з представниками конкретних етніч­них груп, бо ставлення до різних національних груп з боку корінної нації (а отже, змістовні та структурні характеристики текстів) суттєво відрізня­ються. До того ж аналіз буде змістовнішим, якщо побудувати його на порівняльному принципі, тобто досліджувати ситуації взаємодії з пред­ставниками кількох етнічних груп, у тому числі з тією, до якої належать самі респонденти.