Індивідуальність - інтегральна біопсихосоціальна характеристика людини

Поняття " індивідуальність" використовують при аналізі індивідуальних відмінностей та ієрархічної організації психіки людини. При аналізі індивідуальних відмінностей індивідуальність розуміють як своєрідність психологічних властивостей людини, що виявляється в різних сферах (інтелекті, темпераменті, особистості). У цьому контексті індивідуальність протиставляється " середній" людині, тобто прояви властивостей окремої людини протиставляються їх типовим проявам (середньогруповим тенденціям), що виражено в правилі не переносити закономірності, отримані на групі, на конкретну людину. Аналізуючи ієрархічну організацію психологічних властивостей людини, індивідуальність розглядають як вищий рівень цієї ієрархії стосовно індивідного та особи-стісного рівнів: індивід - особистість - індивідуальність. При цьому індивідуальність трактують як відносно закриту систему і унікальне поєднання всіх властивостей людини як індивіда і особистості. Цілісність індивідуальності визначається єдністю властивостей, що належать до різних ієрархічних рівнів, причин-но-наслідковими зв'язками між властивостями різних рівнів і провідною роллю властивостей особистості, які перетворюють індивідні властивості.

Індивідуальність (лат. іndividuum - неподільне) - визначення людини з погляду своєрідності її психофізіологічних І психологічних якостей, що відрізняють її від інших людей і характеризують унікальність її можливостей у сфері взаємодії з навколишнім світом; глибинний рівень ієрархічної організації психічних властивостей людини.

Для дослідження індивідуальності використовують ідіографічний підхід, орієнтований на пізнання окремих людей і зображення індивідуальності як унікального цілого.

Багато психологів розуміють індивідуальність як сукупність різних властивостей - від біохімічних і нейрофізіологічних до особливостей творчого самовираження (не розглядаючи детально механізми їх формування). Водночас існують розбіжності в тому, чи вважати індивідуальність якісно новою, цілісною характеристикою, що описує інтегральні способи реалізації

людини протягом життя, чи йдеться про індивідуальні особливості тих або інших психічних (особистісних) процесів, рис і станів. У другому разі поняття " індивідуальність" використовують для визначення однієї зі складових конкретної форми активності, вираження її своєрідності, неповторності.

Саме з аналізом інтеграційних ефектів функціонування індивідуальності (таких як адаптивність, компенсаторність, оптимальність або результативність) пов'язана основна проблематика диференціальної психофізіології і психології, які зосереджені на тому, чим люди відрізняються один від одного. Між загальнолюдськими (універсальними психічними і соціокультурними) закономірностями і тим, як їх інтерпретує неповторне, індивідуальне світосприйняття, існує певна межа. Носієм суб'єктивної реальності (що репрезентує його зовні) є індивідуальність як цілісний феномен, що інтегрує всі рівні внутрішньої і зовнішньої взаємодії, процеси диференціації і координації.

Неоднозначне розуміння сутності індивідуальності спричинило вироблення кількох підходів до структури індивідуальності (табл. 1.3).

Щоб об'єднати характеристики індивіда і особистості, В. Мерлін запровадив поняття інтегральної індивідуальності, наголошуючи самою назвою, що всі природні та соціальні якості в ній тісно взаємопов'язані. В. Мерлін, на відміну від О. Леонтьєва, не протиставляв індивід них і особистісних рис, а намагався їх підпорядкувати, включивши індивідне в індивідуальність.

Таблиця 1.3

Структура індивідуальності в концепціях Б. Ананьева, В. Мерліна, Є. Голубєвої

Закінчення таблиці 1.3

В індивідуальності, як вважає С. Нартова-Бочавер, взаємопов'язані всі прояви людини як організму, особистості й носія самосвідомості, причому вони взаємовпливають один на одного, в чому і виявляється здатність саморегуляції. Дещо спрощуючи, можна стверджувати, що темперамент обумовлює завантаження людини і схиляє її до вибору професії, а її цілі й цінності визначає психотип (характерологічні особливості). І незважаючи на те що тканинний склад людини оновлюється (внутрішні зміни), а життя ставить нові завдання (зовнішні зміни), людина не втрачає почуття власного Я - умови цілісності, за порушення якої особистість переживає внутрішні суперечності, конфлікти і може, розщеплюючись, дійти до саморуйнування.

Схематично структуру індивідуальності формують індивід, особистість, зв'язки, що існують між ними. З огляду на неоднорідність різних характеристик індивідуальності можна представити її як триповерхову " будівлю":

1) біологічний фундамент особистості - всі індивідні, формально-динамічні характеристики (стать, темперамент, задатки здібностей, асиметрія півкуль головного мозку);

2) предметно-змістові якості (риси, типи особистості, здібності, стильові характеристики поведінки);

3) духовно-світоглядні характеристики (спрямованість особистості, цінності, переконання, погляди, установки).

Нижній поверх (природа) стимулює активність, зумовлену прагненням задовольняти потреби, середній поверх забезпечує засоби діяльності людини (здібності, характер, особливості когнітивних функцій, стильові характеристики), а третій - цілі (спрямованість особистості, особливості самосвідомості, тобто те, для чого здійснюється діяльність). Рівні індивідуальності впливають один на одного (табл. 1.4).

Таблиця 1.4

Структура індивідуальності

Супідрядність не означає верховенства якогось із " поверхів". Однак нижній - стійкіший у часі, практично не піддається соціальному впливові, середній -

сприйнятливіший до виховання, а на третьому рівні біологічного міститься дуже мало, і він наймінливіший (насправді погляди, переконання, цінності людина змінює протягом життя кілька разів).

Німецький психолог Карл Леонгард (1904-1988) у структурі індивідуальності виокремив три сфери: спрямованість інтересів і схильностей (за змістом нагадує духовно-світоглядні властивості), почуття і воля (близькі до поняття темперамент), асоціативно-інтелектуальна (близька до здібностей і стильових особливостей).

Загалом, цілісну індивідуальність схематично можна представити як багаторівневе ієрархічне утворення, кожний рівень якого має власну детермінацію, структуру і функції, але, будучи включеним у систему, діє як єдине й неподільне ціле (табл. 1.5).

Таблиця 1.5

Ієрархічна структура індивідуальності

Формуванням об'єктивного підґрунтя диференціальної психології займається диференціальна психофізіологія.