Феноменологічний підхід до вивчення інтелекту

У межах феноменологічного підходу розроблено гештальтпсихологічну теорію інтелекту, що трактує природу інтелекту в контексті проблеми організації феноменального поля свідомості. Започаткував такий підхід В. Келер, який критерієм наявності інтелектуальної поведінки у тварин вважав ефекти структурності. Виникнення рішення пов'язував із сприйняттям нової структури, в якій поєднуються важливі для пізнання проблемної ситуації співвідношення її елементів. Саме рішення при цьому виникає раптово, на основі миттєвого переструктурування (інсайту) образу початкової ситуації.

Перебудова образу ситуації розгортається у напрямі " доброго гештальту" - простого, ясного, розчленованого, осмисленого образу, в якому відтворюється ключова структурна суперечність проблемної ситуації. Проілюструвати роль структуризації образу можна на прикладі задачі " чотирьох крапок" (" Дано чотири крапки (::). Потрібно перекреслити їх трьома прямими лініями, не відриваючи олівця від паперу, і повернутися при цьому до початкової лінії"). Принцип розв'язання полягає в тому, щоб перебудувати образ: піти від образу " квадрата" і побачити продовження ліній за межами крапок.

Гештальтпсихологічні дослідження впритул підійшли до проблеми механізмів інтелекту. Адже головні питання і полягають у тому, за рахунок чого можливий перехід на інший рівень або тип організованості зорового (феноменального) поля. Тому одну і ту саму об'єктив-ну ситуацію різні люди ментально організовують по-різному. У контексті гештальтпсихології постановка подібних питань не має сенсу. Твердження, що ментальний образ " миттєво" переструктуровується відповідно до об'єктивного " закону структури", означає, що інтелектуальне відображення можливе поза інтелектуальною активністю суб'єкта (теорія інтелекту без інтелекту).

Друга теорія в межах феноменологічного підходу розглядає особливості індивідуальної бази знань як основу інтелектуальної компетентності суб'єкта. На думку Р. Глезера, головна відмінність між людьми різного рівня інтелектуальних здібностей пов'язана з тим, що вони володіють неоднаково організованою системою знань - декларативних (про те, " що") і процедурних (проте, " як").

Дж. Кемпіон і його послідовники вважають, що погана організація бази знань є одним із джерел розумової відсталості, а структурована база знань є ознакою дитячої обдарованості і високих інтелектуальних досягнень. Особливості бази знань суб'єкта характеризують його компетентність, що є критерієм розвитку індивідуального інтелекту. При цьому стверджують, що компетентність стосовно реальних професійних проблем не пов'язана з Наприклад, прогнозуючи результати кінних перегонів, досвідчені знавці незалежно від величини свого ІС} проявляли вищі показники здатності до висновків і багатоваріантність думок, ніж новачки. Прихильники цієї теорії визнають особливу роль довготривалої семантичної пам'яті в інтелектуальній діяльності.

Поширеною експериментальною моделлю, у межах якої вивчають роль бази знань, є порівняльний аналіз проявів інтелектуальної активності експертів і новачків. Наприклад, експерти-фізики (фахівці) спочатку будують фізичну репрезентацію проблеми і тільки потім починають її розв'язувати, а новачки (студенти) швидше і безпосередніше переходять до розв'язання. Репрезентації експертів-фізиків побудовані навколо фундаментальних принципів і знання (складних інтуїтивних уявлень, не завжди чітко вербалізованих), а новачків - навколо домінантних об'єктів, явно, очевидно представлених у відповідній фізичній ситуації. Крім того, знання експертів включають інформацію про можливість застосування того, що вони знають, планування своїх подальших дій.

Попри принципові відмінності вихідних позицій (у гештальтпсихології заперечували роль досвіду у виникненні інсайту, а при дослідженні бази знань досвідченість і навченість розглядали як умову інтелектуальної ефективності) на перший план у розумінні природи інтелекту було виведено змістові аспекти пізнавального відображення: предметний зміст образів сприйняття або понятійний зміст довготривалої семантичної пам'яті.