Емалеві фарби

Барвисті склади, приготовані шляхом спеціалізованого розтирання суміші з пігментів і лаків іноді з домішкою пластифікаторів та інших речовин. На відміну від олійних фарб пігмент для них розтирається на спеціальних краскотерках і розчиняється, не на оліфі, а на олійних лаках. У продаж ці фарби надходять в готовому для вживання вигляді. При тривалому зберіганні вони можуть загуснути, тому розбавляються різними розчинниками. Ними рекомендується офарблювати стіни в місцях з підвищеною вологістю.

Після висихання емалей утворюється блискуча міцна плівка, подібна до керамічної емалі. Більшість емалевих фарб висихає при кімнатній температурі, деякі потребують нагрівання до 100—150 °С, а до інших необхідно додати затвердник. Емалеві фарби в основному класифікують за видом лаків, на яких вони виготовляються. Є алкідні (олійні) емалі, нітроемалі (нітроцелюлозні), поліуретанові, перхлорвінілові, епоксидні, поліефір- ні, бітумні тощо.

Алкідні емалі — загальна назва емалей, куди входять олійні, гліф-талеві, пентафталеві, алкідно-сти- рольні, алкідно-акрилові, маламі- ново-алкідні, алкідно-карбамідні та інші, які містять продукти переробки олій (табл. 38). Промисловість випускає їх понад 70 % загальної кількості всіх емалей. На. атмосферостійкість емалей, крім плівкоутворювача, істотно впливає пігмент. Емалі, виготовлені на одному й тому ж пігменті, за зростаючим збереженням блиску та атмосферостійкості можна розташувати так: алкідно-стирольні, гліфталеві, пентафталеві, алкідно-карбамідні, алкідно-акрилові, меламіново-алкідні. Найбільш стійкі проти дії атмосфери та найкраще зберігають блиск меламіновоалкідні, які часто називають синтетичними емалями.

Нітроемалі ( ефіроцелюлозні) — це розчини нітроцелюлози в ацетоні, ефірах, бензолі або інших розчинниках, до яких домішані пігменти і пластифікатор. Нітроемалі утворюють тонку плівку, тому сохнуть дуже швидко — повне висихання за ЗО—60 хв. Покриття тверді, мають добрі декоративні властивості. Але вони займисті і недостатньо атмосферостійкі. Щоб одержати достатню за товщиною плівку нітроемалі, на виріб наносять 5—6 шарів фарби. Тому промисловість випускає нітро- гліфталеві і нітропентафталеві емалі, які дають товщий шар фарби, ніж чисті нітроемалі (табл. 39). Ацетилцелюлозні фарби менш займисті і більш світло- та теплостійкі.

Більшість наведених емалей випускають у банках та в аерозольній упаковці, зручній для користування.

Перхлорвінілові емалі подібні до нітроцелюлозних, але плівкоутворювачем у них є перхлорвінілова смола, розчинена в суміші органічних розчинників. Плівка перхлорвінілової емалі має високу атмосферостійкість, міцність, і еластичність. Вона не горить, стійка проти дії лугів, кислот та жирів. Недоліком цих емалей є те, що при температурі понад 60 °С вони пом'якшуються і забруднюються від пилу. Не мають вони і достатньої адгезії до основи, тому потрібна ретельна її підготовка та грунтування. Близькими за властивостями до перхлорвінілових емалей є полівінілхлоридні та вінілхлоридні емалі.

Перхлорвінілові емалі застосовують переважно для зовнішнього фарбування машин, бетонних матеріалів, обладнання хімічних підприємств. Вони вогнестійкі і можуть експлуатувати в умовах тропічного клімату.

Поліакрилові емалі (АС-150, АС- 182) дають відмінну фарбову плівку, яка краща за меламіново- алкідну щодо блиску та твердості, світло- та температуростійкості. Потребує домішок затвердників 3 % сикативу і 1 % монобутилуретану.

Кремнійорганічні емалі одержують з кремнійорганічних лаків та пігментів з домішками різних модифікаторів (табл. 41). Загальна характерна особливість цих емалей — висока температуростійкість. Тому їх використовують в основному для покриття металевих виробів, що нагріваються. Кремнійорганічні емалі також вогненебезпечні, стійкі проти дії сонця та вологи. їх застосовують для фарбування двигунів внутрішнього згоряння печей, опалювальних приладів тощо.

До недоліків належить недостатня стійкість проти дії органічних розчинників, олії та невисокі механічні властивості. Сохнуть вони при звичайній температурі від випаровування розчинників, але остаточно затвердівають від нагрівання в процесі експлуатації. Епоксидні емалі готують на основі епоксидних смол з домішкою пігментів. Для затвердіння додають затвердники.

Промисловість випускає епоксидні емалі ОЗП-4171-1 зеленого та ОЗП-4173-1 кремового кольору. Вони мають підвищену хімічну стійкість, тому їх застосовують для зовнішнього захисного фар бування металу, а також для антикорозійного покриття хімічних установок і апаратів. Модифіковані (з домішкою алкід- них смол) алкідно-епоксидні емалі ЗП-51 (вісім кольорів) дають міцну водостійку напівглянцеву плівку. Особливо добру адгезію до металу мають епоксиефіри, які затверді- вають при звичайній і підвищеній температурі, водо- і хімічностійкі. Ці емалі застосовують як грунтовки для автомобілів, а також для фарбування холодильників, пральних машин та інших виробів, що експлуатуються всередині приміщення.

Інші емалі. Промисловість випускає дивінілацетиленові емалі на базі лаку етиноль, які мають добру адгезію (тобто їх можна наносити без грунтовки), високу водо-, бензо- і маслостійкість. Але покриття на їх основі неатмосферостійкі і швидко старіють на сонці. Плівка має низькі механічні властивості. Виготовляються також феноло-формальдегідні емалі на основі бакелітових лаків (до лаку домішують пігмент безпосередньо перед викорстанням). Плівки такої емалі після нагрівання (до 200 °С) стійкі проти масел та гарячої води. Проте вони крихкі і широкого застосування не мають.

Сухі фарби (пігменти)

Сухі фарби або пігменти являють собою тонкомолотий порошок, який розводять сполучними матеріалами для отримання готової до вживання фарби.

Вони бувають штучними і природними (мінеральними).

Більшість пігментів можна використовувати у водних фарбувальних складах, але не всі в масляних і емалевих.

Вапно і крейда — тільки у водних.

Всі види пігментів повинні бути помелені таким чином, щоб при просіванні через дрібне сито вони проходили повністю, без залишку. Чим тонше помелені пігменти, тим вище їх якість, і навпаки.

Сухі фарби не змінюють свій колір під дією сонячного світла, при багаторазовому зволоження і висиханні, а також при впливі на них лугів. Вони мають гарну уривистість, яка виражається кількісним вмістом пігменту (у грамах), необхідним для покриття 1 м.кв. поверхні так, щоб нижлежачий шар не просвічувався. Для отримання лакофарбового складу (кольора) того чи іншого кольору або відтінку доводиться застосовувати один або кілька пігментів. При цьому необхідно пам’ятати, що всипати сухі пігменти фарбувальні склади не рекомендується, так як практично неможливо добре розмішати їх, внаслідок чого вони будуть залишати смуги на поверхні, що офарблюється. Тому пігменти попередньо замочують у воді, перемішують і проціджують через часте сито. Потім вливають у склад тонкою цівкою, ретельно перемішуючи.