Особистість і її розуміння. Психологічна структура особистості

Поняття «особистість» є об'єктом вивчення багатьох наук: філософії, соціології, психології, етики, естетики, педагогіки тощо. Життя і діяльність людини обумовлені єдністю і взаємодією біоло­гічного (природні дані), психологічного та соціального (суспільне середовище) факторів. У розвитку одних властивостей особистос­ті визначальним є біологічний фактор (темперамент), у розвитку інших - соціальний (формування навичок, умінь, набуття знань, досвіду, становлення світогляду, ідеалів).

Особистість як біолого-соціально-психологічна сутність людини формується в результаті засвоєння людиною суспільних форм свідомості та поведінки, суспільно-історичного досвіду люд­ства. Діти, які з раннього віку розвиваються поза суспільством, залишаються на рівні розвитку тварин: у них не формуються ні мова, ні свідомість, ні мислення; у таких дітей відсутня вертикаль­на хода. Отже особистість формується в процесі життєдіяльності і є не лише об'єктом і продуктом суспільних відносин, а й активним суб'єктом діяльності, спілкування, свідомості, самосвідомості.

5*

ПСИХОЛОГІЯ УПРАВЛІННЯ

ПОНЯТТЯ ОСОБИСТОСТІ В ПСИХОЛОГІЇ

Бути особистістю означає:

• здійснювати вибір, потреба в якому виникає внаслідок внут­
рішньої необхідності;

• оцінювати наслідки прийнятого рішення й нести відповідаль­
ність за нього перед собою і перед суспільством;

• постійно удосконалювати себе й інших;

• мати свободу вибору та нести тягар відповідальності за це.
Особистість — це людина, яку ми сприймаємо як свідому, ро­
зумну істоту, що володіє мовою, здатністю до трудової діяльності
та перебуває у певних відносинах з іншими людьми.

Англійський філософ-матеріаліст середини XII ст. Томас Гоббс дав таке образне визначення особистості: «Особистістю є той, чиї слова або дії розглядаються як його власні».

Особистість характеризують п'ять потенціалів:

• пізнавальний (гносеологічний) — це обсяг і якість інформації,
якою володіє особистість;

ціннісний (аксіологічний) — набута в процесі соціалізації систе­ма ціннісних орієнтацій у моральній, політичний, релігійній, естетичній сферах;

творчий — набуті й самостійно вироблені вміння, навички й мотивації діяльності;

• комунікативний — рівень та форми товариськості, характер
і міцність контактів особистості з іншими людьми;

• художній — рівень, зміст та інтенсивність художніх потреб,
способи їх задоволення.

Від часу появи досліджень німецького психолога Вільгель-ма Штерна категорія особистості трактується як цілісне сприй­няття людини з урахуванням її індивідуально-психологічного начала. У вітчизняній психології проблеми особистості вивчали О. Ф. Лазурський, Л. С. Виготський, С. Л. Рубінштейн, О. М. Леон-тьєв, К. К. Платонов, Б. Г. Ананьєв, Ю. М. Забродін, О. Д. Глоточ-кін, О. В. Петровський, В. О. Отрут, О. Ф. Шикун та ін.

Найбільш вдалою із цього погляду є концепція функціо­нальної динамічної структури особистості, яку запропонував К. К. Платонов. Елементами психологічної структури особистості

Рис. 4.1 Особистість як функціональна динамічна структура

є її психологічні властивості й особливості, які можна розглядати в

розрізі чотирьох підструктур (рис. 4.1):

біологічної — вікові, статеві, іноді патологічні властивості пси­хіки, вроджені властивості й типи нервової системи (темпера­мент, схильності, найпростіші потреби);

• психологічної — індивідуальні особливості психічних процесів (відчуття, сприйняття, уваги, пам'яті, мислення), почуттів і сили волі;

підструктури соціального досвіду - уміння, навички, знання й звички;

підструктури спрямованості особистості - потяг, бажання схильності, ідеали, переконання, світогляд, особистісне напо внення, інтереси.