Особистість керівника як предмет наукового дослідження. Індивідуально-професійний розвиток — це процес формуван­ня особистості та її професіоналізму, що орієнтується на високі професійні досягнення і здійснюється

Індивідуально-професійний розвиток — це процес формуван­ня особистості та її професіоналізму, що орієнтується на високі професійні досягнення і здійснюється в саморозвитку, професій­ній діяльності й професійному спілкуванні.

Узагальнення проведених досліджень дозволяє стверджувати, що в процесі індивідуально-професійного розвитку відбуваються прогресивні структурні зміни особистості.

Зокрема, змінюється спрямованість особистості:

• розширюється коло інтересів і змінюється система потреб;

• актуалізується мотивація до успіху;

• зростає потреба в самореалізації і саморозвитку;

• підвищується креативність особистості; збільшується досвід і
підвищується кваліфікація; •

• підвищується компетентність;

• розвиваються й розширюються вміння й навички;

• освоюються нові алгоритми у вирішенні професійних завдань;

• підвищується креативність діяльності;

• розвиваються складні індивідуальні здібності;

• розвиваються професійно важливі якості, обумовлені специ­
фікою діяльності;

• розвиваються індивідуально-ділові якості;

• підвищується психологічна готовність до діяльності в різних
(у тому числі — ускладнених) ситуаціях;

• розвиваються акмеологічні інваріанти професіоналізму.

На думку ряду дослідників, професіоналізм особистості обов'язково має містити в собі систему індивідуально-професій­них стандартів, що орієнтують на високу якість діяльності, а також систему особистісних норм регулювання поведінки й відносин. Як уже зазначалося вище, справжніх професіоналів своєї справи відрізняє не лише висока якість, але і стабільність щодо найважли­віших показників. Це свідчить про важливу регулятивну роль або стандарти еталонів якості діяльності, що сформувалися в процесі оволодіння майстерністю. Стійкі високі стандарти діяльності ма­ють тенденцію до трансформації у високі особистісні стандарти, що

в повсякденному розумінні відображаються в певних оцінних су­дженнях: «не гідно професіонала», «професіоналізм не дозволяє...» та ін., тобто йдеться про обмеження етичного характеру. Іншими словами, у професіоналів, як правило, формується певна внутріш­ня система особистісної регуляції — і не лише діяльності, але й поведінки, взаємин. У цьому розумінні професіонал своєї справи належить до категорії «модальної особистості», тобто типу особис­тості, що виникає як результат дії системи соціалізації і зовнішньо­го та внутрішнього контролю. Проявом модальності особистості може служити сам факт усвідомлення своєї професійно-статусної приналежності. Наявність відносин, характерних для моральних особистостей, виявляється в явищі оцінного, порівняльного став­лення людини до себе як представника певної групи, прагнення сформувати в собі необхідні якості та почуття, розуміння своїх можливостей як представника даної групи. При цьому очевидні чіткі та несуперечливі еталони-зразки діяльності, поведінки й від­носин, характерні для модальної групи.

Завдяки психологічним дослідженням було встановлено, що активізація особистісних норм здійснюється тоді, коли:

• людина знає про наслідки її дій для інших людей, що узгоджу­
ється з певними нормами;

• особистісна норма вимагає від людини саме таких дій;

• людина здатна контролювати свої дії і результати цих дій;

• людина визнає особисту відповідальність за свої дії та вчинки
відповідно до певних норм.

Існуючі особистісні норми зазвичай співвідносяться з уяв­ленням людини про саму себе. Дотримання особистісних норм, як правило, пов'язано з почуттям гордості, високою самооцінкою і самоповагою, впевненістю в правильності своїх дій і позицій, а також високим самоконтролем. Це, у свою чергу, сприяє підви­щенню соціального статусу особистості.

Особистісні норми, безумовно, впливають на мотивацію до успіху. У професіоналів вона завжди висока, але в той же час реаліс­тична внаслідок адекватної самооцінки й високого самоконтролю.

ПСИХОЛОГІЯ УПРАВЛІННЯ