Руйнування маси.

17.1. Маси і особистість

Маси як соціально - психологічні утворення виникають у відповідь на суттєві зміни обставин життя людей. Виникнення будь - яких фізичних (стихійні лиха), соціальних (суспільні зміни) чи політичних (війна, перевороти) обставин зменшує вплив на людину класичних груп і посилює вплив маси. Масою називають соціальну спільність, що виникає ситуативно і гетерогенна за складом.

Серед учених немає єдиної точки зору відносно виділення видів мас. Більшість підходів мають умоглядний характер і зберігаються у науці як данина історичному розвитку. Найбільш поширене виділення 3 видів мас: натовпу, зібраної публіки та незібраної публіки.

Маса має низку специфічних якостей.

Аморфність. Маса не зводиться до структурованої групи і відрізняється від суб’єктів, які її складають.

Відкритість, розмитість меж, невизначеність кількісного і якісного складу.

Ситуативність та тимчасовість існування.

Гетерогенність складу.

Маса є новим цілісним утворенням, що не є сумою індивідів, тобто система не є сумою складових частин. Науковий аналіз маси та особистостей не може пропускати поза увагою ні нове утворення (масу), ні його окремих складових зі своєю психологією. Це означає, що маса складається з окремих особистостей, а особистості складають масу.

Маса та особистість міцно поєднані. Окремі особистості утворюють масу, яка впливає на них, змінює їх свідомість та поведінку. Діалектичний підхід до аналізу маси і особистості передбачає єдність цих категорій. Не можна зрозуміти масу, не враховуючи психологію окремих людей. Не можна зрозуміти і особистість, не враховуючи її спроможність створювати маси. Ще З. Фрейд стверджував, що «… протиставлення індивідуальної і … масової психології … багато із своєї гостроти … втрачає».

Як і чому виникає маса? Як психологічно особистість стає членом маси? Вона іде у масу вільно чи захоплюється масою? Що відбувається з особистістю, коли вона стає членом маси?

У історії людства не виникла б жодна маса, якби у особистостей не було потреби об’єднуватись у подібні спільності. Потреби людини породжують особливий мотив – об’єднання з собі подібними для самозбереження, досягнення вигод чи якогось внутрішнього стану.

Відносно самозбереження все досить просто. Виникнення небезпеки викликає об’єднання тварин у зграї, підлітків – у вуличні групи, а дорослих – у маси.

У масі є можливість досягнення вигод, на які окрема особистість не спроможна. Маси здійснюють страйки, революції, перемагають у війнах.

Внутрішній стан – це емоційно - афективний стан позитивного чи негативного характеру. Регуляція внутрішніх станів можлива завдяки перебуванню людини у масі. Така потреба має неусвідомлений характер. Людина включається у масу, сприяє її виникненню і не усвідомлює, для чого вона це робить. Усе це відбувається само собою, стихійно. Це зовнішній бік утворення маси. Внутрішній бік передбачає аналіз емоційних станів. Проаналізуємо виникнення натовпу при автомобільній аварії. Ініціаторами виникнення маси є самі водії. Їх негативний емоційний стан примушує їх лаятися, звинувачувати один одного, кричати, привертати увагу. Ця поведінка водіїв мотивована трьома моментами: уникнути відповідальності, досягти повної вигоди (хто буде платити штраф, сплачувати за ремонт), полегшити свій емоційний стан.

Таким чином, підґрунтям виникнення маси є індивідуальні потреби в ідентифікації себе з великою кількістю людей з метою регуляції емоційних станів. Ця потреба актуалізується у тих випадках, коли мова йде про сильні емоційні стани, з якими особистість не може впо­ратися. Тоді особистості потрібна особлива ідентифікація – не психологічна, а фізичне об’єднання з собі подібними.

Потреба людини в ідентифікації себе з масою з метою регуляції емоційних станів має два напрямки.

Перший обумовлюється внутрішньою потребою зниження або розрядки емоційного стану. На похорони запрошують достатню кількість людей, щоб вони розділили горе. Відомо, що фізична належність до маси захищає людину, а індивідуально це зробити важко. Як писав поет: «Трудно человеку, когда он один. Страшно одному, один – не воин». Достатньо відомі «почуття ліктя», «плечем до плеча» і т. ін., що породжують впевненість у своїх силах, а міцність маси передається окремій людині.

Другий пов'язаний з внутрішньою потребою посилення емоційних станів. У традиціях більшості народів є звичаї відзначати особисті та сімейні позитивно - емоційні позиції, (досягнення, весілля, дні народження, річниці…) запрошенням інших людей, створенням певної маси. До ритуалів свят входять так звані народні гуляння. Типовим прикладом їх є релігійні свята. Слід пам’ятати, що релігійні маси збираються як для зменшення емоційних станів, так і для їх посилення. У сукупності це призводить до посилення релігійної віри як загального емоційного стану маси людей.

Таким чином, масі завжди передує індивід. У людини є потреба бути у масі, мотивована необхідністю регулювання свого емоційного стану. Негативні стани у масі послаблюються, позитивні – підсилюються. Це означає, що індивіди створюють маси своїми емоціями. Люди первинні, маси вторинні.

За задоволення потреби бути у масі та регулювати свої емоції особистість вимушена розплачуватися звуженням рівня раціональних компонентів психіки, зниженням критичності, тобто тимчасовою деіндивідуалізацію.

Психологи вважають, що людині властива потреба бути особистістю. Але ми можемо стверджувати і зворотне: людині властива і протилежна потреба регресивного характеру, а саме потреба не бути особистістю, розчинитися у масі. Е. Фромм це назвав «втеча від свободи».

З. Фрейд писав: «Маса викликає у окремої людини враження необмеженої сили». Саме тут і відбувається відомий фрейдівський катарсис – емоційне очищення від одних емоцій шляхом виникнення інших.

Маса суттєво змінює індивідуальну психіку та індивідуальну поведінку. Маса, що залучає до себе людей, руйнує всі відмінності між ними, а також трансформує всю індивідуальну психіку та підкоряє індивідуальну свідомість. Маса нівелює всю індивідуальну психіку, зрівнює всіх абсолютно різних людей. Г. Лебон виділив такі відмінні ознаки індивіда у масі: анонімність, зменшення рівня свідомої особистості, переважання несвідомої особистості, зниження інтелекту, орієнтація масою думок і почуттів індивідів у одному напрямку, формування тенденції до негайного здійснення навіяних дій. Г. Лебон стверджував: «Індивід не є більше самим собою, він став безвільним автоматом».

Сучасні автори виділяють інші зміни, що відбуваються з особистістю у масі: підвищення емоційності сприймання, підвищення навіюваності, зменшення критичності ставлення до себе, зменшення рівня раціональності переробки інформації, пригнічення почуття відповідальності за власну поведінку, поява почуття сили і усвідомлення анонімності.

Якщо людина втрачає індивідуальну відповідальність, то набуває відчуття безвідповідальності і могутності. Криміналісти знають, що у групових злочинах не можна практично визначити міру особистої відповідальності кожного індивіда за скоєні дії. Факти злочину є, але не можна визначити конкретних злочинців. Злочин здійснює маса, і жоден із членів маси не може згадати, хто конкретно і що робив.

З. Фрейд писав, що індивід у масі впадає у особливий стан «зачарування». Свідома особистість повністю відключається, почуття і думки орієнтовані масою у певному напрямку, особистість більше не усвідомлює своїх дій, але виконує навіяні певні дії.

Але маса не тільки «забирає» щось у індивідуальної психіки, вона ще надає своїм членам нових якостей.

По - перше. Індивід відчуває почуття нездоланої сили. Належність до маси гарантує анонімність окремого індивіда. Маса ніколи не несе відповідальності, а належність особистості до маси позбавляє її від персональної відповідальності.

По - друге. Індивідуальна психіка змінюється внаслідок великої зараженості маси. У масі заразлива кожна дія у такому рівні, що індивід жертвує своїм власним інтересом на користь інтересу спільного, масового. Тут же, на думку Г. Тарда, має місце зворотний вилив: маса заражає індивіда, а індивід, заражаючись, впливає на масу.

По - третє. Важливою причиною появи особливих якостей є навіюваність.

Вплив маси на особистість суперечливий. У масі людина спроможна на все. Маса людей може здійснювати такі злочини, на які жодна особистість окремо не спроможна. Маса спроможна на вбивство, і жодне слідство не може встановити, хто конкретно бив, різав, стріляв…

Крім розглянутих особливостей психіки, відома так звана зміна індивідуальної психіки – амнезія, часткова втрата пам’яті на події. Людина просто не може пригадати, що вона робила у масі. Амнезія супроводжується занепадом сил після сильного емоційного стресу, що відповідає «фізіологічному афекту». Такий стан зменшує правову відповідальність за дії, «здійснені у стані раптового сильного душевного хвилювання».

Психологи констатують, що у масі відбувається деіндивідуалізація, або втрата особистістю свого обличчя. Деіндивідуалізацією називається втрата свідомості і боязні оцінки, що виникають у групових ситуаціях та забезпечують анонімність і не концентрують увагу на окремому індивіді. Ще Ч.Р. Дарвін стверджував, що сильні переживання певного емоційно-афективного стану впливають на м’язи обличчя і ведуть до напруження одних і тих самих м’язів у великої кількості людей. У такому стані у обличчях людей з’являються деякі подібності, зникають відмінності. Внаслідок цього з’являється те узагальнене «обличчя маси».

У соціально - психологічному плані маємо на увазі «втрату особистості». Поняття особистості у соціальній психології має два підходи: раціональний та ірраціональний.

Раціональний підхід розглядає особистість як сукупність свого «Я» та соціальних ролей. Відчуження у масі цей підхід пояснює просто. По - перше, перебування у масі зменшує загальний рівень раціональності людини, на перший рівень виходить ірраціональне, емоційне начало. По -друге, перебування у масі веде до руйнування соціальних ролей. На деякий час вони просто зникають. У масі всі однакові, за винятком ватажків. По - третє, маса вимагає зречення власного «Я». Це «Я» розчиняється у масовому «Ми».

Ірраціональний підхід розглядає особистість як породження несвідомого, яке дещо підчищене соціальними нормами, тобто це функція трьох змінних Id, Ego, Super - ego. Такий підхід пояснює деіндивідуалізацію зникненням соціального контролю у вигляді Super - ego та зменшенням ролі Ego під впливом глибинного неусвідомленого Id.
З. Фрейд розглядав психологічну масу і її поведінку як детерміновану виключно підсвідомим Id. Він розглядав дві штучні маси: армію та церкву. На його думку, вони тримаються на підсвідомій любові до образу ідеального батька. У першому випадку він представлений воєначальником, який є «батьком рідним» щодо солдат, в іншому – ісусом Христом – «батьком всього людства».
Звідси – підкорення їм і своєрідне розчинення у них, що і є свого роду деіндивідуалізацією.

17.2. Загальні механізми масової психології

Загальним механізмом виникнення і розвитку масової поведінки є так звана «циркулярна реакція». Прикладом такої реакції є ситуація сміху над анекдотом. Якщо до кімнати входить людина, де всі сміються над анекдотом, то і вона починає сміятися. Причиною сміху цієї людини є емоційна стимуляція на підсвідомому рівні. Сміх цієї людини збігається зі зменшенням сміху присутніх, що, у свою чергу, викликає вибух сміху присутніх. Тепер вони сміються над неадекватною реакцією того, хто прийшов. Останній починає знову сміятися.

Це простий приклад «циркулярної реакції». Будь - яка емоція, що підхоплюється іншими людьми, звичайно повертається по колу. Так емоція циркулює певний час. Це перший етап формування емоційної спільності маси. Циркуляція може припинитися, але може і продовжуватися. Продовження можливе за умови залучення до маси нових людей. Емоція за таких умов буде знову відтворюватися. Це можливе тоді, коли емоція досить значуща для людей. Так настає другий етап психофізичного стану, так зване «емоційне кружляння». Його сутність полягає у тому, що у стихійних спільностях будь - яка емоція ходить по колу, постійно підсилює сама себе. Це етап емоційного самоіндуктування спільності. Так виникають стихійні емоційні спільності за рахунок проспівування національних гімнів, спеціальних скоромовок і навіть лозунгів типу «Шахтар – чемпіон».

«Циркулярна реакція» нівелює індивідуальні відмінності. Всі сміються все сильніше тому, що сміються. Поведінка особистості визначається не раціональною оцінкою подій, а поведінкою та емоціями інших. Підтримання та розвиток емоцій залежать від появи нових людей, які заражаються цим станом. Група людей перетворюється в однорідну аморфну масу, що несвідомо реагує на стимули одноманітно – сміхом.

Третій етап – поява нового об’єкта уваги. Якщо спочатку загальним об’єктом уваги була збуджувальна подія, то тепер ним стає образ, що створений у процесі «емоційного кружляння». Цей образ є продуктом спільної творчості, створює загальну орієнтацію і є спонукальним об’єктом для масової поведінки. Цей стан настає при такому рівні емоційного стану, коли у людей виникає готовність реагувати на будь - яку інформацію присутніх. Група стає «відкритою» для емпатійного, некритичного сприймання внутрішньої інформації і «закритою» - для зовнішньої. Так виникає глибока емоційна потреба у загальних спільних діях.

Четвертий етап – активізація членів спільності додатковим стимулюванням. Воно здійснюється прямим навіюванням. Його здійснює лідер або вождь спільності. Він спонукає членів спільності до конкретних, потрібних йому дій. За відсутності лідера спільність сама стихійно знаходить об’єкт власних дій.

Прикладом дії цих механізмів є підліткова розвага «сміх без причини», зібрання релігійних сектантів, традиційні танці бойовиків, поведінка вуличного натовпу, що все руйнує, і т. ін.

Розглянуті механізми діють на рівні всіх емоційних проявів. Їм підкоряється не тільки сміх, але й страх, гнів. Практично всі емоції. За рахунок цього виникають натовпи вболівальників, страйкарі, панічні, агресивні та інші спільності.

17.3. Суб’єкти масових проявів

Дослідник масової поведінки Г. Лебон стверджував, що принципової відмінності стихійної масової поведінки різних суб’єктів відсутні. Він виділяє 3 суб’єкти: натовп; організована або зібрана публіка; неорганізована або незібрана публіка, і всі зводить до одного – натовпу.

Натовп – це не тільки фізичне скупчення людей, це можуть бути читачі у бібліотеці. Незважаючи на існування загальних механізмів поведінки, виділені 3 суб’єкти мають своєрідні механізми та певні відмінності.

Натовпом називається контактна, зовні неорганізована спільність, що відрізняється високим рівнем конформізму її членів, які діють емоційно і одностайно. Виділяють загальні психологічні фактори існування натовпу.

1. Стійкий психологічний зв'язок між людьми натовпу. Натовп утворюється з подібних або ідентичних емоцій, що викликаються одним стимулом. У натовпі відсутні організаційні чи моральні норми. Вплив натовпу на людей випливає з емоційно - імпульсивного зв’язку між ними. У натовпі виявляються примітивні, але сильні емоції, що не стримуються жодними етичними нормами.

2. Часткова втрата індивідуальних рис особистості. За рахунок цього у людей зростає готовність до зараження і схильність до наслідування. Реакція на зовнішні стимули спрямовується емоційним імпульсом або наслідуванням поведінки інших. Рефлективність зникає, з’являється деіндивідуалізація, що посилює почуття єдності з натовпом. Усе це викликає послаблення відчуття важливості етичних та правових норм. Разом з тим виникає сильне відчуття правильності їх дій. Способи дій не оцінюються критично. Емоційна напруженість у натовпі збільшує відчуття власності сили і зменшує почуття відповідальності за вчинки. Особливої сили натовпу надає наявність конкретних опонентів.

Усі ці феномени, властиві членам натовпу, діють ніби під впливом гіпнозу. Виділяють умови дії такого «гіпнозу».

Перша. Це попередньо сформовані стійкі установки і переконання. Наприклад, легко викликати діючий натовп проти ненависних соціальних груп чи інститутів.

Друга. Переконання, що відповідають лозунгам, під якими натовп діє.

Третя. Молодий вік членів натовпу і відсутність достатнього соціального досвіду.

Четверта. Низький рівень інтелектуального розвитку, відсутність звички аналізувати свою поведінку, недостатньо сильна воля, нетвердість соціально - політичних поглядів, відсутність стійких переконань.

Виділяють чотири види натовпу:

- випадковий;

- експресивний;

- конвенційний;

- діючий.

Випадковий натовп виникає на вулиці під час ДТП. Зіткнулися два автомобілі. Навколо події зупиняються допитливі перехожі. Поки водії з’ясовують сутність події між собою, допитливі з’ясовують деталі. Головною емоцією тут є елементарна допитливість. Вона захоплює все нових і нових перехожих. Вони звертаються до присутніх, уточнюють деталі. «Циркулярна реакція» допитливості запускається на повну силу. Безперервно по колу переповідається: хто звідки їхав, куди повертав, як гальмував, хто винен. Тепер уже переповідаються події все новими членами натовпу, які самі не бачили події. Починає «емоційне кружляння»: захоплює все нових допитливих, натовп по колу переповідає одну і ту саму емоційну розповідь. Часто буває, що водії розібралися між собою, роз’їхались, а натовп залишається і навіть може збільшуватися. Діють одні і ті самі емоційні механізм.

Особливо типові такі ситуації для східних країн, де перехожі менше схильні до раціонального використання часу. Поступово випадковий натовп може перетворитися в експресивний.

Експресивний натовп – це сукупність людей, які спільно висловлюють радість чи горе, гнів чи протест. Це може бути горісний натовп на похоронах, радісний натовп вболівальників, чия команда виграла матч.

Крайній випадок експресивного натовпу – екстатичний натовп. Він виникає у спільних молитовних чи ритуальних ритмічних діях. Люди доводять себе до несамовитості. Це відбувається на мусульманських святах, сектантських зборах, на бурхливих карнавалах. У екстатичний натовп часто перетворюється молодь на концертах чи навіть на дискотеках.

Конвенційний натовп.Такий натовп збирається з приводу, що попередньо був оголошений: спортивне змагання, політичний мітинг. У такому випадку люди спонукаються певним конкретним інтересом. Люди готові діяти до певного часу відповідно до прийнятих норм. Це можуть бути глядачі футбольного матчу. Зовні у такого натовпу всі ознаки «конвенції», встановлені правилами поведінки: квитки, місця, загорожі, недоступні зони. Внутрішньо зрозуміло, що глядачі на стадіоні - це не слухачі консерваторії. Такий натовп залишається «конвенційним» до певного моменту. Він буде конвенційним, доки вистачить сил у міліції. Але внутрішні особливості поведінки вболівальників, фанатів такі, що вони можуть зтерти і міліцію. Тоді цей натовп стає діючим.

Діючий натовп – члени натовпу починають активно діяти. У діючому натовпі виділяють підвиди. Агресивний натовп – велика кількість людей, які спонукаються злістю та гнівом, прагнуть знищувати, руйнувати, вбивати.

Панічний натовп. Люди спонукаються почуттям страху і прагненням уникнути небезпеки (реальної чи уявної). Здирницький натовп. Люди об’єднані бажанням здобути чи повернути собі певні цінності. Такий натовп різнорідний – поєднує мародерів, вкладників збанкрутілих банків, розбійників. Головна особливість цього натовпу – це загальна емоційно – діюча єдність. Люди глибоко у душі усвідомлюють конфлікт: вони боряться за цінності, яких на всіх не вистачить. Бунтівний (повстанський) натовп. Підсумкова назва залежить від результату дій. Якщо дії успішні – то повстанський, і навіть революційний. Якщо поразка – то бунтівний, і навіть випадковий набрід чи путчисти.

Повстанський натовп – необхідна умова всіх революційних подій. Такий натовп класовооднорідний, члени його поділяють цінності класу. Повстанський натовп перетворює стихійний виступ у свідомий акт політичної боротьби. Але все змінюється і стихійний виступ часто буває керованим.

Натовп характеризується великою спроможність до динамічних змін, до трансформації від випадкового до революційного. Динамічні зміни можуть здійснюватися за кілька годин чи кілька днів.

Наприклад, експресивний натовп, що висловлює негативне ставлення до поліції, легко перетворюється у агресивний. Після руйнування поліційного відділку натовп може перетворитися у здирницький. Якщо буде достатній зовнішній вплив, то натовп перетворюється у бунтівний. Такому натовпу одного відділку мало, адже винна у всьому – влада. Такий натовп збільшується у масі і рухається до місць органів вищої влади. Захопивши їх, натовп перетворюється на революційний.

Зібрана (організована) публіка – це скупчення певної кількості людей, які чекають певних переживань або цікавляться одним і тим самим предметом. Зібрана публіка характеризується такими рисами:

1) загальна зацікавленість одним і тим же предметом чи подією;

2) готовність реагувати подібним чином;

3) подібність установок і орієнтацій;

4) готовність до дій.

Механізм психологічного об’єднання відбувається так:

· фізичне об’єднання в одному приміщенні;

· на всіх діють одні і ті самі стимули;

· утворюються загальні реакції та переживання.

Така публіка усвідомлює свої настрої, у ній можуть виникати такі ж явища, як у натовпі, а саме: загальне емоційне напруження, втрата рефлексивності, відчуття єдності та солідарності.

Зібрання людей у публіці набуває певних рис, властивих натовпу, зокрема свідома особистість зникає.

Особливе значення зібраної публіки виявляється у періоди соціальних хвилювань, розвитку революційних настроїв, війн, страйків. Будь - яке зібрання може перетворитися у агресивний натовп, а тоді – повстанський. У випадку, коли ним оволодівають організовані групи чи окремі вожді, то вони можуть спрямувати його дії у бажаному для них напрямку.

Незібрана (неорганізована) публіка – це читачі одних і тих самих газет, слухачі одних радіопередач, глядачі одних телепрограм. Сьогодні можна говорити про незібрану публіку користувачів Інтернету.

Зовні незібрана публіка – це велика кількість людей, мислення та інтереси яких орієнтуються ідентичними стимулами в одному напрямку. Тому і поведінка у них подібна. Ця подібність виявляється як на побутовому, так і більш важливому соціальному напрямку, а саме в ідеології та політиці.

Незібрана публіка має такі особливості:

1) зовні не виявляються феномени, характерні для натовпу чи зібраної публіки;

2) не виявляється емоційне зараження;

3) повністю не зникає рефлексивність;

4) не розвивається деіндивідуалізація.

Будь - які види незібраної публіки складають підґрунтя для формування подібних поглядів, готовності некритичного сприймання інформації. Все це складає базу для створення певних думок щодо деяких питань та готовність реагувати подібним чином на ідентичні стимули. Таким чином, незібрана публіка є базою для виникнення думок і настроїв – макроформ масової свідомості і відповідної поведінки.

Особливим прикладом незібраної публіки є дії виборчих компаній та масова електоральна поведінка. Механізмом електоральної поведінки залишається стихійність. Електорат поділяється на дві частини. Перша, менша частина, – це організований електорат, діє на підґрунті індивідуальної чи групової свідомості і підпорядковується управлінським структурам.

Друга, більша, є неорганізованим електоратом.

Механізмом поведінки незібраної публіки є масові настрої, що виникають на підґрунті віри у підвищені обіцянки. На цьому грали і грають основні політичні гравці – політичні партії, рухи, блоки, окремі кандидати. Виборці вимагають неможливого і тому обіцяють те, що вимагають. Звідси перманентні реформи без найменшого уявлення про наслідки. Будь - яка партія (чи інша соціальна сила), що бажає влади, знає: досягти її можна тільки перевищенням обіцянок суперників. Таким чином, інструментом масової демократії, на думку Г. Лебона, є вплив на масові настрої з метою спонукання певної поведінки мас.

У рішеннях більшості виборців переважає стихійний вибір, що ґрунтується на емоційному ставленні.

17.4. Форми масової поведінки

Однією з форм поведінки натовпу є паніка. Слово «паніка» походить від імені грецького бога Пана, покровителя пастухів і стад. Своїм гнівом він викликав паніку (від грец. panikon – несвідомий жах) у стада. Тварини кидались у прірву без видимої причини. Жах, що виникає ненароком, розповсюджується з величезною швидкістю і приводить всіх тварин до загибелі. Панічна поведінка властива людям у натовпі. Панікою називається емоційний стан, що виникає як наслідок недостачі чи надлишку інформації в умовах реальної чи уявної загрозливої ситуації. Для виникнення паніки необхідні умови.

1. Ситуативні умови. Ймовірність масових панічних настроїв зростає у періоди загострення суспільних ситуацій. Коли люди чекають певних подій, вони краще сприймають будь - яку загрозливу інформацію.

2. Фізіологічні умови. Змореність, голод, алкогольне та наркотичне сп’яніння, недосипання виснажують людей фізіологічно і психічно. Унаслідок цього зменшується спроможність раціонально сприймати і оцінювати ситуацію, люди стають більш емоційно сприйнятливими. Усе це разом сприяє виникненню масової паніки.

3. Психологічні умови. Це раптові загрозливі події, сильне хвилювання, здивування, переляк.

4. Ідеоголічні та політичні умови. Сюди належать нечітке усвідомлення людьми цілей, недостатньо організоване управління і недостатня згуртованість групи. У недостатньо слабо згуртованих груп за умови екстремальної ситуації швидко руйнуються загальні цінності і норми в ім’я індивідуального порятунку. За умов високої згуртованості, спеціальної підготовки, тренувань і загальних цінностей військові підрозділи під час бойових дій демонструють високий рівень стійкості до паніки.

Окремим приводом для паніки є чутки. У 1917 році у Росії був високий урожай. Чутки про можливий голод викликали паніку. Всі крамниці, комори були очищені.

Для того щоб стимул викликав паніку, він має бути:

- досить інтенсивним;

- досить тривалим;

- повторюватися (це вибухи, постріли, сирени…).

Такий стимул має привертати зосереджену увагу і викликати неусвідомлений, тваринний страх. Виникнення паніки проходить кілька етапів.

Перший. Стимул викликає збентеження, сприймання ситуацій як кризової, і навіть безвихідної.

Другий. Збентеження переходить у потрясіння та індивідуальні недоцільні спроби зрозуміти подію. Необхідність негайного усвідомлення заважає логічному мисленню і викликає страх. Якщо страх не ліквідувати, то «циркулярна реакція» викликає третій етап.

Третій. Страх одних відображається іншими, що посилює страх. Зростаючий страх зменшує впевненість у спроможності протистояти ситуації і створює почуття приреченості.

Четвертий. Страх викликає дії, що, на думку людей, є рятівними, а насправді вони не є рятівними і викликають панічну втечу (у прірву). Якщо втікати нікуди, виникає агресивна поведінка, бо небезпечним стає навіть боязливий звір, «загнаний у кут».

П’ятий. Паніка закінчується виходом окремих людей з втечі. Змореність людей зупиняє будь - які дії та емоційні переживання. Якщо ситуація не розв’язується, то натовп може бути готовий до повторного прояву паніки.

Оцінюючи цикл панічної поведінки, слід мати на увазі:

1. Якщо інтенсивність стимулу дуже велика, то етапи ніби «згортаються» і натовп переходить до дій. Типовий приклад: атомні бомбардування Хіросіми і Нагасакі 1945 р. Панічним проявом стала масова втеча.

2. Словесне позначення стимулу може викликати страх і паніку. Страхом і панікою реагували солдати під час Першої світової війни на крик «гази».

3. Завжди необхідно брати до уваги соціально - політичні умови, характер і рівень загрози, об’єктивність інформації. Це дасть можливість попередити або припинити паніку.

Вплив на панічну поведінку є нічим іншим як соціально – пси­хологіч­ним впливом на масу. Тут діють всі механізми натовпу: зменшити інтенсивність емоційного зараження, вивести людей із гіпнотичного стану, раціоналізувати та індивідуалізувати психіку. У випадку паніки слід урахувати її специфічні особливості.

Перша. Хто є зразком для наслідування натовпу. Після появи стимулу є декілька секунд, коли натовп готується до дій. Тут натовпу можна і потрібно «підсунути» бажаний приклад для наслідування. Хтось може крикнути «Лягай», «По місцях». Той, хто виконає команду, стає зразком для наслідування. Жорстке управління людьми у панічні моменти є способом ефективного зупинення паніки.

Друга. Особлива роль у масових поведінках належить ритму. Якщо його немає, то слід ввести ззовні. У 1930 р. на велодромі у Парижі закінчився мітинг. Люди пішли до виходу. Почалася давка, що могла б перерости у паніку. Група друзів – психологів швидко оцінила ситуацію і почала ритмічно кричати «Не – штов – хай». Цей крик підхопили інші. Паніка зникла.

Ритмічна хорова музика і співи мають величезне значення для регуляції масової стихійної поведінки. Невипадково суботники супроводжуються маршовою музикою. Таку роль має хоровий спів у військових на марші. Революційні та патріотичні пісні мають подібну ритміку. Чилійська «Venceremos», французька «Марсельєза», польська «Варшав’янка», радянська «Вставай страна огромная» - стали засобом протистояння страху та паніці у гострих ситуаціях.

Відомі і протилежні засоби. Якщо у вас є бажання зірвати мітинг політичних противників, то підгоніть до місця мітингу радіофікований автобус і почніть транслювати щось типу «Ви жертвою пали…» або інший реквієм. Це викличе негативні емоції і панічні настрої.

Ще більш небезпечною є масова або стихійна агресія. Стихійною агресією називають масові ворожі дії, спрямовані на спричинення страждань, завдання фізичної або психічної шкоди. Дуже часто вона передбачає знищення інших людей або спільностей. Зовнішня агресія стихійна, але за нею стоїть внутрішня агресивність. Вона обумовлена емоційним станом у відповідь на переживання непереборності якихось бар’єрів. Стихійна агресія завжди супроводжується додатковими сильними емоціями негативного гніву, ворожості, ненависті.

Слід пам’ятати, що війни ведуть організовані маси, а повстання та революції здійснюють агресивні натовпи. У цьому плані агресію розглядають як масову агресивну поведінку натовпу.

Дослідники виділяють умови виникнення та умови розвитку агресії. До умов виникнення відносять:

1) фізіологічні – алкоголь, наркотики;

2) психологічні – відчуття фрустрації як неможливості досягнення мети;

3) ситуативні – наявність лідерів та засобів прояву агресії (камінь на дорозі);

4) провокаційні дії властей або окремих їх представників.

Умовами розвитку агресії є:

1) конкретний привід, що підкреслює психологічну безнадійність ситуації;

2) люди, які підтримують це уявлення і готові спрямувати натовп проти винних осіб;

3) конкретний об’єкт агресії – представник влади чи певний інститут влади.

Виділяють декілька варіантів масової агресивної поведінки натовпу: експресивна, імпульсивна, афективна, ворожа, інструментальна.

Експресивна агресія – це агресивна поведінка що лякає, метою якої є демонстрація агресивних намірів. Це необов’язково руйнівні дії. Класичним прикладом експресивної агресії є ритуальні танці, військові паради, масові процесії.

Імпульсивна агресія провокується певними діями, і швидко натовп починає діяти. Така агресія має флюктуаційний (хвильовий) характер, виявляється у вигляді припливів чи відпливів агресивної поведінки.

Афективна агресія. Вона позбавлена діючого компонента, дуже вражаюча, але безглузда агресія. Афективна агресія натовпу часто призводить до загибелі самого натовпу. Це такий стан натовпу, що вимагає жертв і руйнувань за будь - яку ціну.

Ворожа агресія передбачає завдання шкоди.

Інструментальна агресія – мета дії суб’єкта нейтральна, агресія – є засобом її досягнення. Дві останні форми агресії є організованими, але маскуються під стихійну поведінку натовпу.

Механізми впливу на агресивний натовп підпорядковується загальним законам. Позбавлення натовпу анонімності за допомогою ЗМІ шкодить зростанню його агресивності і сприяє його організованості.

Велика роль лідерів у натовпі як ініціаторів повстання. Вплив лідерів зменшується в міру збільшення натовпу. Лідери мають великий вплив лише до того часу, поки навколо них не утворюється натовп. Далі він діє за законами власної стихійної поведінки.