Пояснити причини і наслідки фінансової кризи в ООН. Роль у цьому процесі США та інших великих держав.

З 1994 по 1998 року завдяки діям США, ООН потрапило у фінансову скруту і частково вийшла з неї після того як прийняла ультиматум конгресу США в 1998 році.

4. Дати класифікацію системи СУ ООН. Проаналізувати основні напрями діяльності МВФ та ВБ.

Поява міжн орг була зумовлена зростанням взаємозв'язків і взаємозалежності країн і народів, що особливо відчутно почало проявлятися вже у роки бурхливого розвитку капіталізму в другій полов XIXст. Формування світових економ відн, технічний прогрес, розвиток залізничного і морського трансп та міжн контактів породили проблему регулювання і стандартизації міжн зв'язків. Питання про необхідність утворення СУ вперше обговорювалося на конференції в Думбартон-Оксі(1944р.). Тут було вирішено, що ООН сприятиме розв'язанню міжнародних екон, соц та інших гуманітарних проблем через певні міжурядові організації. На цьому грунті між 1944 і 1948 рр. виникли міжн. фінансові орг. які почали відігравати важливу роль у міжн. Екон. відносинах: МВФ, МБРР, Спецустанов всього 17. Багато дослідників вважають 18-ю спецустановою МАГАТЕ. Спецустанова – міжурядова самостійна автономна організація, пов'язана з ООН спеціальною угодою через ЕКОСОР. Спецустановою є лише та орг, що відповідає наступним вимогам: а) організація має бути утворена урядами б) вона повинна мати глобальний універсальний характер в) повинна діяти в певній сфері міжнародного співробітництва г) повинна підписати угоду з ООН про співробітництво, координацію і взаємодію з нею та іншими спецустановами, що ругулюються ЕКОСОРом.Класифікація спеціалізованих установ.П'ять груп спецустанов: 1.ФІНАНСОВІ ( МВФ, МБРР, Міжнародна Фінансова Корпорація, Міжнародна Асоціація Розвитку, Багатостороннє Агенство з Гарантій Інвестицій, Міжнародний Фонд з Сільськогосподарського Розвитку) 2.ЕКОНОМІЧНІ (ООН з Промислового Розвитку, Продовольча та Сільськогосподарська організація ООН) 3.ТЕХНІЧНІ (Міжнародна Організація Цивільної Авіації, Всесвітній Поштовий Союз, Міжнародний Союз Електрозв'язку, Міжнародна Морська Організація, Всесвітня Метереологічна організація) 4.СОЦІАЛЬНІ (Міжнародна Організація Праці, Всесвітня Організація Охорони Здоров'я) 5.ГУМАНІТАРНІ (Всесвітня Організація Інтелектуальної Власності, ООН з питань Освіти, Науки і Культури)

Кожна СУ мас свій бюджет. Фінансові ресурси надходять головним чином з трьох джерел внески членів; добровільні внески членів ООН на виконання певних програм, які вико куються спеціалізованими установами, особливо по лінії Програми розв ООН; добровільні обмежені внески деяких країн до окремих спеціалізованих установ.Правові основи, компетенція СУ визначаються Статутом 00Н, статутами спеціалізованих установ, їх угодами з 00Н Взаємовідносини між 00Н і спеціалізованими установами будуються на основі укладених угод, які підписує Економічна і Соціальна Рада. У кожної такої угоди є свої Особливості залежно вія специфіки СУ. Це цілком незалежні й автономні організації- які мають свої статути, структури, бюджети.МВФ МВФ почав функціонувати у гр 1945, коли міжурядова угода, укладена на конф в Бреттон-Вудсі, була ратифікована країнами, які мали квоти на 80% загальної суми ресурсів фонду.

Учасники конф визначили як першочергове завдання Фонду створення постійно діючого органу иченіш консультацій і співробітництва між країнами-членами з міжнародних валютних проблем. Друге завдання співробітництво у валютній галузі, сприяння збалансованому зростанню міжнародної торгівлі і таким чином підвищення підтримування таким чином, на високому рівні зайнятість та реальні прибутки населення, розвивати виробничі можливості країни.Фонд має створювати умови для інтенсифікації й підвищення ефективності міжнар.обміну через стабілізацію валютних курсів і запобігання конкурентному знеціненню валют, сприяння встановленню багатосторонньої системи платежів за поточними операціями між крахнами-члеанми, скасування валютних обмежень, надання кредитів для регулювання платіжних балансів, сприяння скороченню тривалості та масштабів дефіцитів платіжних балансів Функції: 1наглядати за виконанням кодексу поведінки, що стосується політики валютних курсів та обмежень щодо платежів за поточними операціями.2Надавати членам Фонду фінансові ресурси, щоб вони мали змогу дотримуватися відповідного кодексу поведінки у той час, коли вони виправляють порушення рівноваги платіжного балансу або намагаються уникнути таких порушень.3.Фонд має забезпечити форум, на якому члени організації могли б консультуватися один з одним і співробітничати з міжнародних фінансових питань.

Сьогодні МВФ-це, по суті, гігантський банк даних і потужний центр глобального економо аналізу, необхідного для контролю взаємної відповідності національних господарсько-політ цілей, а також здійснення макроекономічних прогнозів щодо розвитку всіх кр-членів, виявлення наслідків та сумарних ефектів економ заходів, шо ними вживаються. Регулююча роль МВФ спрямована на те, щоб на багатосторонній основі узгодити всю сукупність прямих та зворотних зв'язків між національними господарствами, валютною сферою та світовою економікою для виявлення й усунення вогнищ нестабільності. У відповідності до своїх статутних повноважень МВФ здійснює " пильний нагляд" за станом міжнародної валютної системи й економічною політикою країн членів. Про вихід Фонду за межі валютного регулювання свідчить його ключова роль у розв'язанні кризи зовнішньої заборгованості По-перше, організація стала виконувати роль всесвітнього форуму для обговорення проблеми на міжурядовому рівні і для прийняття рішень, що спиралися б на солідну фінансову базу По-друге, вони с каналом підтримки фінансування країн-боржників По-третє, вони сприяють урядам цих країн у пошуці шляхів стабілізації й структурної перебудови для виходу з кризи і прискорення розвитку. Інформаційну роль Фонду тісно пов'язана з наданням рекомендацій у галузі валютно-економічної політики для кожної країн, з якими здійснюється співробітництво. Світови́ й банк, заснований в 1944 році, є однією з найбільших у світі організацій, що надають допомогу з метою розвитку. Банк, що надав у 2002 фінансовому році країнам-клієнтам позики на загальну суму 19, 5 млрд дол. США, у цей час здійснює свою діяльність більш ніж в 100 країнах, що розвиваються, здійснюючи фінансову й консультаційну допомогу з метою підвищення рівня життя й поліпшення життя найбіднішого населення. Банк розробляє стратегії допомоги для кожної зі своїх країн-клієнтів у співробітництві з державними органами, неурядовими організаціями й приватним сектором. Представництва Банку в різних країнах світу займаються реалізацією його програм, підтримують зв’язок з урядом і цивільним суспільством і сприяють більше глибокому розумінню проблем розвитку.Цілі та завданняВ даний час відповідно до Декларації тисячоліття Світовий банк зосередив свою діяльність на досягнення цілей розвитку тисячоліття^[1]. У перехідний період до третього тисячоліття під егідою ООН були сформульовані вісім цілей, на досягнення яких повинні бути спрямовані зусилля міжнародних організацій. Цілі розвитку тисячоліття повинні бути досягнуті до 2015 року і включають в себе наступні: ліквідація бідності і голоду; забезпечення загальної початкової освіти; заохочення рівності чоловіків і жінок та розширення прав і можливостей жінок; скорочення дитячої смертності; поліпшення охорони материнства; боротьба з ВІЛ/СНІДом, малярією та іншими захворюваннями; забезпечення сталого розвитку навколишнього середовища; формування глобального партнерства в цілях розвитку.Вирішуючи глобальні завдання розвитку людства, Світовий банк, використовуючи механізм надання кредитів МБРР, кредитує країни з середнім рівнем доходу по процентних ставках, відповідним рівню ринку для цих країн. Інша фінансова організація Світового банку МАР кредитує країни з низьким рівнем доходу за мінімальними відсотковими ставками або без відсотків.

5. Дати аналіз місця ОБСЄ в системі загальноєвропейської безпеки. Договір про ЗЗСЄ. Причини неефективності організації. ОРГАНІЗАЦІЯ З БЕЗПЕКИ ТА СПІВРОБІТНИЦТВА В ЄВРОПІ– міжнародна міжурядова регіональна організація.ОБСЄ сформована під час еволюційного процесу міжнародних нарад на початку 70-х рр. Тоді розпочалася низка інтенсивних дипломатичних переговорів з проблем безпеки та економічного співробітництва в Європі. 1973 р. в розпал «холодної війни» було створено Нараду з безпеки та співробітництва в Європі (НБСЄ), покликану служити в якості постійно функціонуючого багатостороннього форуму для діалогу між Сходом та Заходом. 1975 р. 35 глав держав та урядів підписали в Гельсінкі Заключний акт НБСЄ (Гельсінський акт). В цьому документі були викладені 10 принципів взаємовідносин між державами, які отримали назву «принципи мирного співіснування»: суверенна рівність, поважання прав суверенітету; незастосування сили і загрози силою; непорушність кордонів; територіальна цілісність держав; мирне врегулювання суперечок; невтручання у внутрішні справи; повага до прав людини і основних свобод, включно зі свободою думки, совісті, регалії і переконань; рівноправність і право народів на самовизначення; співробітництво між державами; добросовісне виконання зобов’язань з міжнародного права.Заключний акт також містив заходи щодо зміцнення довіри між державами, питання роззброєння, співробітництва у сфері економіки, науки, довкілля, у гуманітарній та інших сферах. Заключний акт – це видатний міжнародний документ, який заклав основи для забезпечення в Європі миру, стабільності та співробітництва. Він набув чинності відразу після його підписання, тобто 1 серпня 1975 р. і став обов’язковим для всіх 35 країн.Ця подія, що стала проривом у стосунках між двома протиборчими силами, поклала початок Гельсинському процесу, який перетворився на форум для політичних консультацій і переговорів практично з усіх питань, включно з проблемами прав людини, під час «холодної війни». У липні 1992 р. ООН оголосила НБСЄ регіональною структурою, і уклала спеціальну угоду між ООН та НБСЄ (1993 р.).Одночасно з завершенням холодної війни розпочався процес перетворення НБСЄ на Організацію з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ). У листопаді 1990 р. на зустрічі на вищому рівні в Парижі була ухвалена Паризька хартія, де містився заклик до НБСЄ знайти відповідь на нові виклики, що з’явилися після холодної війни. Другою віхою на цьому шляху була Гельсінська зустріч у верхах у липні 1992 р., яка одержала назву «Гельсінкі-2». Заключним етапом стала Будапештська зустріч у січні 1995 р. НБСЄ стала називатися ОБСЄ, а свою діяльність як організація вона почала з січня 1995 р. Згідно Будапештських рішень 1994 р. цілями ОБСЄ є: активно використовувати свої норми і стандарти для формування загальної безпеки; забезпечувати повне виконання усіх зобов’язань, прийнятих у рамках НБСЄ; служити форумом консультацій прийняття рішень і співробітництва; зміцнювати добросусідські відносини, заохочувати укладання двосторонніх регіональних і загальноєвропейських угод між державами-членами: посилити превентивну дипломатію; підвищити можливості врегулювання спорів і конфліктів та використання миротворчих операцій; зміцнювати безпеку шляхом контролю за озброєнням, роззброєнням і зміцнення довіри га безпеки; розвивати діяльність у галузі прав і основних свобод людини; поглиблювати співробітництво з метою утвердження міцної ринкової економіки в усіх державах-членах; продовжувати нарощувати діяльність і потенціал Організації для вирішення проблем з урахуванням усього спектра її функцій, що сформувалися після прийняття Заключного акта, з метою знайти відповіді на нові виклики та небезпеки.ПРИЧИНИ НЕЕФЕКТИВНОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ.Перша — неефективність самого ОБСЄ, яке на сьогодні не є ще повноцінною міжнародною організацією, тому що немає ні статутних документів, ні документів, які б вводили такий статус в правовій площині, і неефективність механізмів організації. Щодо питань оформлення нового бачення інституційної організації сторони не дійшли згоди. Позиція російської сторони — повинен бути статут, позиція європейських країн — інші документи. Не дійшли згоди стосовно просування в Нагірнокарабахській проблемі. Третє питання — «процес Корфу» і роль ОБСЄ в забезпеченні безпеки від Ванкувера до Владивостока також немає якихось остаточних рішень. Багато країн ОБСЄ — це все-таки різні країни: дехто сповідує плюралістичну модель, конкурентну, демократичну, а деякі мають іншу модель. Таким чином, країни не мають консенсусу стосовно внутрішнього розвитку — це стримує ефективність цієї напіворганізації на сьогодні.

6. Інтеграційні процеси в Західній Європі та утворення ЄС. Основні критерії Маастріхту. Маастріхт ІІ.

ЄС являє собою інтеграційне угруповання двадцяти п'яти західноєвропейських країн (Німеччина, Великобританія, Франція, Італія, Іспанія, Нідерланди, Бельгія, Люксембург, Данія, Ірландія, Португалія, Греція, Австрія, Фінляндія, Швеція, та з 1 травня 2004 року Чехія, Естонія, Литва, Латвія, Словенія, Словаччина, Кіпр, Польща, Угорщина, Мальта), які прагнуть до економічної та політичної єдності, частково відмовляючись від своїх національних суверенітетів.

Початком західноєвропейської економічної інтеграції можна вважати 1950 рік, коли було запропоновано створити Європейську Федерацію, що ґрунтувалася на економічному об'єднанні. Мета її діяльності передбачалась як інтеграція в гірничо-металургійні галузі, де традиційно велась жорстка конкурентна боротьба.

Наступним кроком стало створення ФРН, Францією, Італією, Бельгією, Нідерландами, Люксембургом Європейського об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС) у 1951 році (Паризька угода), яке почало функціонувати з 1952 р. Римський договір про створення ЄЕС і Євроатому був підписаний 1957 року і набрав чинності з 1958 р.

Ним передбачалося ліквідувати всі національні бар'єри на шляху вільного руху товарів, послуг, капіталів та робочої сили між країнами-учасницями і перейти до вироблення спільної зовнішньоекономічної, сільськогосподарської і транспортної політики. У 1967 році відбулося злиття цих трьох співтовариств (ЄОВС, ЄЕС, Євроатому) в єдине Європейське співтовариство. З 1973 року набула чинності угода про вільну торгівлю між ЄЕС і ЄОВС, з одного боку, і країнами Європейської асоціації вільної торгівлі, з іншого. 1979 року завершується процес створення Європейської Валютної Системи (ЄВС), вводиться в дію ЕКЮ. Введення ЕКЮ мало зменшити коливання валютних курсів, витіснити з міжнародних розрахунків долар США, стимулювати подальший розвиток інтеграційних процесів через забезпечення передумов формування єдиного валютного ринку ЄС. 1985 року було підписано програму подальшого розвитку Європейського співтовариства і перетворення його в Європейський Союз (" Європа без кордонів"), а потім і досягнення цілковитої інтеграції. У 1992 році була підписана угода між ЄС і ЄАВТ про створення Європейського Економічного Простору (ЄЕП).

Цього ж року прийнято Маастрихтську угоду, суть якої характеризує новий якісний етап в еволюції ЄС - усунення діючих обмежень вільного руху капіталу в Португалії та Греції. З 1 листопада 1993 р. Європейське співтовариство перейшло у нову стадію економічної інтеграції й, за рішенням держав і урядів країн-членів, стало називатись Європейським Союзом. У межах ЄС планується також перехід до політичної інтеграції - створення нової наддержави конфедеративного або федеративного типу. Поступово ЄС набуває рис єдиної державності, контури якої проступають в економіці, політиці і в соціальній сфері. 1 січня 2002 року з метою покращення умов для співпраці в межах Європи та зниження витрат, пов'язаних із обміном національних валют, було впроваджено єдину європейську валюту Євро. Сьогодні ЄС - це сімейство демократичних європейських країн, об'єднаних ідеями миру і економічного процвітання. метою ЄС є: 1.Сприяння проведенню збалансованої і довгострокової соціальної та економічної політики, зокрема шляхом створення простору без внутрішніх кордонів, шляхом економічного та соціального вирівнювання, створення економічного і валютного союзу, що має на меті введення спільної валюти. 2. Утвердження Європейської спільноти на міжнародній арені, зокрема шляхом проведення спільної зовнішньої політики та політики в галузі суспільної безпеки, яка могла б привести до створення у разі необхідності системи спільної оборони. 3. Посилення захисту прав та інтересів громадян держав-учасниць шляхом введення громадянства Союзу. 4. Розвиток тісного співробітництва у галузі судової практики та внутрішніх справ. 5. Збереження досягнутого рівня інтеграції Співтовариства і, виходячи з нього, визначення, якою мірою політика та форми співробітництва, що встановлені Договорами, потребують перегляду для забезпечення ефективності механізмів та інститутів ЄС.

7. Дати характеристику основним органам ЄС. Їх роль у внутрішній та зовнішній політиці.

Організаційна структура ЄС побудована за принципом поділу законодавчої, виконавчої та судової функцій. До основних органів ЄС належать: Євр.парламент - представницький орган, обирається прямим загальним голосуванням громадян усіх держав-членів ЄС раз на 5 р. За кожною державою-членом закріплюється фіксована кількість депутатських місць, відповідно до чисельності населення країни. Осн.функ-ми Європарламенту є: дорадчі, наглядові, прийняття рішень, політичної ініціативи, демократичного контролю та законодавча. Для виконання цих функцій в Європарламенті створено 19 комітетів. Європейська Рада скликається щонайменше двічі на рік на рівні глав держав та урядів. Крім них, у засіданнях Євр. Ради беруть участь міністри зак.справ, Голова та Віце-президент Євр. Комісії.Рішення Євр. Ради не мають обов'язкової сили, проте вони дають політичний імпульс та визначають основні орієнтири подальшого розвитку Союзу. Зважаючи на високий рівень влади, яку мають у своїх країнах глави держав та урядів, Євр.Рада стала органом, до якого можуть звернутись Рада Міністрів та Євр.Комісія з особливо складних питань, що не вирішують ся у межах звичайної процедури ЄС. Рада Міністрів є органом прийняття остаточних рішень. У роботі Ради Міністрів беруть участь представники держав-членів на рівні міністрів урядів. На відміну від національних рад міністрів, Рада Міністрів ЄС є не виконавчим, а законодавчим органом. Рішення РМ є обов'язковими. Разом з установчими документами ці рішення утворюють право ЄС. РМ не має постійного складу. Практично існує ряд Рад, залежно від питань, що розглядаються: Рада Міністрів економіки, с/г, фінансів, освіти тощо. Рішення в Раді Міністрів приймаються або одностайно, або простою чи кваліфікованою більшістю. Ф=ії Голови РМ виконують по черзі упродовж 6 місяців міністри закордонних справ країн-членів. Євр.Комісія є виконавчим органом ЄС. Вона складається з 17 членів, незалежних від урядів своїх країн, хоча й призначених ними. До складу Комісії також входять по два представники від великих держав: Фрї, Нім, Іт, Ісп. та Велик. Інші країни мають по одному представнику. Як член колективного органу, кожний член ЄК патронує один або кілька напрямів діяльності ЄС і очолює відповідний підрозділ Комісії, що називається Генеральним Директоратом(Департаментом). Таких Директоратів є 23. ЄК зобов'язана подавати пропозиції щодо нових законів ЄС. ЄК спеціалізується на захисті угод ЄС, забезпеченні застосування державами-членами законодавства ЄС.ЄК здійснює обов'язки виконавчого органу, який відповідає за практичне втілення політики ЄС, ЄК керує фінансами ЄС - бюджетом та роботою різноманітних фондів і програм ЄС, включаючи й ті, які стосуються допомоги країнам, що не входять до Союзу. Європейський Суд. Осн. Фун-ю Єв-го Суду і є забезпечення єдиного тлумачення законодавства ЄС та його примату над національними законодавствами у межах юрисдикції, що встановлена установчими Договорами. Євр.Суд розглядає та регулює розбіжності між державами-членами, між ними та ЄС, інститутами ЄС, ЄС та фізичними і юридичними особами. Крім того, Єв-кий Суд робить висновок щодо міжнародних угод та попередніх слухань справ, які передані йому національними. Євросуд є вищою інстанцією. Він не має у своєму розпорядженні будь-яких засобів примусу. Проте, враховуючи його становище та авторитет, держави-члени та інститути ЄС, як правило, погоджуються з його рішеннями.Палата аудиторів - створений 1975 р з метою перевірки усіх доходів і витрат ЄС та створених ним інститутів. Вона складається з 12 членів, що обираються на шість років, і є повністю незалежною у своїй діяльності. Окрім перелічених інститутів, доцільно назвати також два консультативних органи, що призначені сприяти роботі Ради Міністрів, Європейській Комісії і Європарламенту, а саме: - Комітет з економіки та соціальних питань, до якого входять представники організацій, що виражають інтереси основних соціальних груп - Комітет регіонів, створений відповідно до Маастрихтського Договору і включає в себе представників регіональних та місцевих установ і організацій.У межах ЄС також діє Європейський інвестиційний банк (ЄІБ) - кредитна установа, що сприяє реалізації інвестиційних проектів, які відповідають інтересам і завданням ЄС. Для забезпечення роботи ЄК у тісному контакті з урядами держав-членів ЄС, їй підпорядковані комітети, до складу яких входять представники урядів. Це комітети трьох видів: консультативні, адміністративні та регулюючі. Консультативний комітет доводить до ЄК точку зору представників держав-членів щодо питання, яке розглядається. Процедуру консультативного комітету використовують в основному при розгляді заходів, що стосуються формування внутрішнього ринку. Адміністр.комітети створені для вирішення проблем аграрного ринку. Останній приймає рішення кваліфікованою більшістю, причому вагомість кожного голосу така ж, як у Раді Міністрів. Регулюючі комітети працюють на тих же засадах, що й адміністративні, але в інших галузях. Це питання розробки спільних митних тарифів, єдиних стандартів на продовольчі товари, ветеринарний контроль, законодавство щодо охорони навколишнього середовища тощо.

8.Пояснити причини розширення ЄС на Схід. Дати аналіз основним проблемам цього процесу.

Європейський Союз стоїть на порозі п'ятого етапу розширення - безпрецедентного як з точку зору кількості країн, що приєднаються до ЄС найближчими роками, так і глибини перетворень, які необхідно здійснити для того, щоб цей етап став так само успішним, як попередні.
Для того, щоб зрозуміти всю складність проблем і перспектив сучасного розширення ЄС, слід розглянути проблематику розширення Євросоюзу в органічному зв'язку з поглибленням його інтеграційних процесів, які пройшли у своєму розвитку кілька етанів. У цьому підрозділі окреслюються основні напрями західноєвропейських об'єднавчих процесів, визначаються взаємозв'язки між процесами розширення ЄС, з одного боку, а також формами та стадіями його економічної і політичної інтеграції - з іншого. Наступним кроком у процесі європейської інтеграції стало підписання в лютому 1992р. Маастрихтського договору про Європейський Союз (ДЄС)4, що визначив так звані " три стовпи Європейського Союзу". Перший - це Європейські Співтовариства, другий - спільна зовнішня політика та політика безпеки, третій - співробітництво у сферах юстиції і внутрішніх справ. В економічному сенсі прийняття Маастрихтського договору фактично означало курс на форсоване завершення формування єдиного внутрішнього ринку та перехід до реалізації ідеї економічного та валютного союзу. Новим кроком поглиблення взаємодії стало підписання в червні 1997р. Амстердамського договору5, що вніс істотні зміни в установчі договори про Європейське економічне співтовариство та Європейський Союз. Прийняття Амстердамського договору привело інституційні механізми ЄС у відповідність до цілей, визначених Маастрихтським договором. Особливу роль у цьому відіграло укладення в 1997р. Шенгенської угоди про вільне пересування громадян у межах Євросоюзу. Одночасно з поглибленням економічної інтеграції відбувалося формування європейського політичного співробітництва (ЄПС). Перший етап формування ЄПС був започаткований саммітом Глав держав " шістки" в Гаазі 2 грудня 1969р., який доручив міністрам закордонних справ розглянути можливість розвитку Співтовариства в напрямі політичного об'єднання. Прийняттям Люксембурзької декларації (27 жовтня 1970р.) було встановлене політичне співробітництво країн " шістки" у формі регулярного обміну інформацією і консультацій з міжнародних проблем. Рішення про інтенсифікацію політичного співробітництва, прийняте на Паризькій конференції (1972р.), разом із заснуванням Європейської Ради (грудень 1974р.) та рішенням про запровадження прямих виборів до Європарламенту (1976р.) поклали початок інституалізації ЄПС. На другому етапі, з прийняттям Єдиного європейського акту, відбулася кодифікація політичного співробітництва. Акт передбачав: " обов'язковість взаємного інформування, консультацій і узгодження точок зору та акцій; " обов'язковість консультацій перед прийняттям рішень на національному рівні, якщо вони стосуються зовнішньополітичних проблем; " прийняття рішень консенсусом; " постійний безпосередній зв'язок між міністерствами закордонних справ; " створення нових органів політичного співробітництва (Політичного комітету, Групи європейських кореспондентів, робочих груп і Секретаріату)Етапи економічної інтеграції ЄС

Форма економічної інтеграції Скасування тарифів і квот між учасниками Єдина торговельна полггика щодо третіх країн Скасування обмежень на рух факторів виробництва (послуги, робоча сила, капітали) Гармонізація економічної полпнки та інституцій Єдина валюта, єдина валютна політика. Подальше розширення.Хорватія розпочала переговори у жовтні 2005 року. У червні 2006 р. чільники Євросоюзу заявили про прогнозований вступ Хорватії до ЄС 2010 року (заява про вступ надійшла 21 лютого 2003 р.). 10 червня 2011 президент Євросоюзу Ж. М. Барозу заявив, що Хорватія буде прийнята до членів Євросоюзу у 2012-му році.з 14 квітня 1987 р. Туреччина є офіційним кандидатом (англ. Applicant country, candidate country) на вступ до ЄС. Європейські амбіції Туреччини сягають 1963 року, коли у Анкарі було укладено відповідну угоду. Офіційно, попередні переговори розпочалися у жовтні 2005-го року. Однак аналітики прогнозують можливий вступ Туреччини у 2015-му році. Туреччина має здійснити деякі необхідні соціальні і економічні реформи. Інша проблема те, що лише 3 % території Туреччини належить до Європейської частини світу, хоча формально, відповідно до Копенгагенських критеріїв географічних вимог немає (при цьому є прецедент входження до ЄС країни, територія якої фізико-географічно повністю знаходиться в Азії — Республіки Кіпр).Республіка Македонія отримала офіційний статус кандидата у грудні 2005 року.Норвегія, Ісландія та Ліхтенштейн у різний час також подавали заяви про вступ до Європейського Союзу. Однак через ті чи інші причини (зокрема, негативні результати референдумів у Норвегії) так і не стали його членами. Однак ці країни є членами єдиної економічної зони ЄС без набуття членства.Чорногорія отримала статус офіційного кандидата 17 грудня 2010 року.

Сербія отримала статус офіційного кандидата 1 березня 2012 року.[4]

Албанія, Боснія і Герцеговина офіційно визнані потенційними кандидатами.

9. Дати аналіз військово-політичних доктрин НАТО 50-х – 80-х років. Нова концепція розвитку НАТО

Нова стратегічна концепція НАТО.

На Вашингтонському самміті в квітні 1999 року Держави - члени НАТО ухвалили стратегію реагування Альянсу на виклики і можливості ХХІ століття, яка вказуватиме шлях майбутнього політичного і військового розвитку. Оновлена Стратегічна концепція забезпечує загальні напрями розробки детальних політичних та військових планів. В ній описані мета і завдання Альянсу і розглядаються його стратегічні перспективи у світлі змін у стратегічному середовищі та загрозах і ризиках для безпеки. У Концепції визначається підхід Альянсу до безпеки у ХХІ столітті, підтверджується важливість збереження трансатлантичного зв'язку та забезпечення необхідної військової потуги. В ній вивчається роль інших важливих елементів широкого підходу Альянсу до стабільності та безпеки, зокрема, власне Європейської системи безпеки й оборони; запобігання конфліктам і врегулювання криз; партнерства, співробітництва і діалогу; розширення Альянсу; контролю за озброєннями, роззброєнням і непоширенням зброї масового знищення. У Концепції також викладені директиви збройним силам Альянсу що ґрунтуються на принципах стратегії НАТО та характерних рисах, притаманних збройним силам Альянсу. До них включені розділи з питань місій і структури збройних сил Альянсу, а також характеристики звичайних та ядерних сил. Вперше Стратегічна концепція була опублікована у 1991 році. Версія 1999 року, як і попередня, є авторитетною заявою про цілі Альянсу і надає директиви найвищого рівня щодо необхідних для їх досягнення політичних і військових засобів. Перша версія стратегії НАТО була відома як " Стратегічна концепція оборони північноатлантичної території". Розроблена у період між жовтнем 1949-го і квітнем 1950 року, вона визначала стратегію широкомасштабних операцій з територіальної оборони. В середині 50-х років була вироблена стратегія " масованого контрудару". В ній робився наголос на стримуванні, що ґрунтується на загрозі відсічі НАТО будь-якій агресії проти її членів усіма наявними засобами, зокрема і ядерною зброєю. Дискусії щодо можливих змін у цьому стратегічному підході розпочались ще наприкінці 50-х років і продовжувались до 1967 року, коли після активних дебатів всередині Альянсу " масований контрудар" був замінений на стратегію " гнучкого реагування". Такий підхід надавав НАТО переваги гнучкості і викликав невпевненість у потенційного агресора щодо реакції НАТО на загрозу суверенітету або незалежності будь-якої з країн - членів Організації. Ця концепція була розроблена задля того, щоб агресія будь-якого типу розглядалась як така, що пов'язана з неприйнятним ризиком. Усе це було викладено в секретних документах, які слугували рекомендаціями урядам країн і орієнтирами для планування військової діяльності. Вони не були призначені для поширення серед громадськості. Хоча базові концепції були добре відомі, публічне обговорення деталей було майже неможливе, тому що їхня ефективність великою мірою залежала від секретності. Ці документи відбивали реалії холодної війни, політичне розділення Європи і стан ідеологічної і військової конфронтації, який був типовим для відносин між Сходом і Заходом протягом багатьох років.Але в міру продовження холодної війни Альянс намагався зменшити небезпеку і закласти підвалини для розвитку більш позитивних відносин з Радянським Союзом та іншими країнами-членами Варшавського пакту. У звіті Хармеля, від 1967 року оборона і діалог, що включає контроль над озброєннями, визначені як дві основи, на яких ґрунтується підхід Альянсу до безпеки.По закінченні епохи холодної війни політична ситуація в Європі, так само, як і загальна військова обстановка, змінилась. Протягом двох років після падіння Берлінського муру була вироблена нова Стратегічна концепція. Вона пройшла обговорення і дебати в Альянсі і була остаточно ухвалена в листопаді 1991 року. Маючи мало спільного з попередніми концепціями, вона зосереджувалась на співпраці з колишніми супротивниками на противагу конфронтації. Безпека країн-членів залишалась головним завданням НАТО, але в новій концепції вона об'єднувалась із специфічними зобов'язаннями працювати над вдосконаленням і розширенням загальноєвропейської безпеки. Стратегічна концепція 1991 року радикально відрізнялась від попередніх документів і в іншому плані. Це був публічний документ, відкритий для обговорення і коментарів з боку парламентів, фахівців в галузі безпеки, журналістів і широкого загалу. У 1997 році керівники країн - членів НАТО домовились про перегляд і оновлення Концепції, з тим, щоб вона віддзеркалила зміни, які відбулися в Європі за час, що пройшов з моменту її прийняття, і водночас підтвердила відданість Альянсу колективній обороні та трансатлантичним зв'язкам. Цей перегляд повинен був забезпечити повну відповідність стратегії новим викликам, що чекають на людство в ХХІ сторіччі. Альянс провів величезну роботу для того, щоб завершити перегляд до Вашингтонського саміту.

Як й інші справи Альянсу, ухвалення Концепції потребувало згоди усіх країн-членів як по суті, так і по мові документа. З огляду на вступ трьох нових членів, представники Польщі, Угорщини та Чеської Республіки були присутні на обговоренні з самого початку.Стратегічна концепція - це авторитетна заява про цілі та завдання НАТО і вона є директивою вищого рівня щодо політичних та військових засобів, необхідних для досягнення цих цілей.Концепція 1999 року підтверджує, що головною і непохитною метою Альянсу є збереження свободи і безпеки його членів політичними і військовими засобами. Вона підтверджує відданість Альянсу демократичним цінностям, правам людини, верховенству права і його прагнення забезпечити не тільки спільну оборону, але й мир і стабільність в євро-атлантичному регіоні в цілому. Стратегія також визначає головні завдання Альянсу в галузі безпеки, як в плані колективної оборони, яка завжди була у фокусі його уваги, так і в плані нової діяльності з врегулювання криз та партнерства, якою Альянс займається заради посилення безпеки і стабільності в євро - атлантичному регіоні. У концепції описано стратегічне середовище і надана оцінка передбачених у майбутньому ризиків і загроз безпеці. Відзначено, що останнім часом ситуація характеризується тривалими і в цілому позитивними перемінами і що Альянс відіграє важливу роль у посиленні євро - атлантичної безпеки, яке має місце по закінченні холодної війни. Що стосується ризиків, в документі підтверджується висновок, який був зроблений у Стратегічній концепції 1991 року про те, що загрози загальної війни в Європі практично вже не існує, але залишились інші ризики і нестабільність, з якими стикаються країни - члени Альянсу та інші держави євро - атлантичного регіону. Серед них: етнічні конфлікти, порушення прав людини, політична нестабільність, економічна вразливість, а також поширення ядерної, біологічної та хімічної зброї та засобів її доставки. Однією з характерних рис стратегії Альянсу від 1991 року є об'єднання широкого підходу до безпеки, що включає політичні і військові засоби, які взаємодоповнюють один одного, з наголосом на співпраці з іншими країнами, які поділяють цілі Альянсу. Такий комплексний підхід залишається головною рисою нової Стратегічної концепції і включає такі важливі елементи: Збереження трансатлантичного зв'язку. У Стратегічній концепції наголошується на неподільності безпеки Європи і Північної Америки, а відтак на міцному й динамічному партнерстві між Європою та Америкою. Збереження ефективної обороноздатності. Стратегія потребує такого рівня обороноздатності, який забезпечив би ефективність за усіх можливих обставин, від стримування і колективної оборони до операцій з реагування на кризові ситуації. У Стратегічні концепції також вміщуються специфічні директиви щодо необхідних потужностей. Розвиток власне Європейської системи безпеки і оборони в межах Альянсу. В Стратегічній концепції підтверджується, що власне Європейська система безпеки і оборони продовжуватиме розвиватись в межах Альянсу на основі рішень, прийнятих міністрами закордонних справ країн-членів у 1996 році в Берліні й надалі. У ній проголошено, що цей процес потребуватиме тісної співпраці між НАТО, Західноєвропейським Союзом і, в разі необхідності, з Європейським Союзом. (1) У Концепції підтверджується, що цей процес надасть усім європейським членам Альянсу можливість робити більш спільний і ефективний внесок; він підсилить трансатлантичне партнерство і надасть можливість європейським членам Альянсу діяти самостійно, якщо цього потребуватимуть питання готовності Альянсу, ситуація в кожному конкретному випадку і консенсус, а також використовувати ресурси і можливості НАТО для операцій під проводом Європейського Союзу, до яких НАТО не залучено у військовому плані. При цьому європейські члени Альянсу, за бажанням, можуть брати в них широкомасштабну участь. Запобігання конфліктам і врегулювання криз. Концепція надає Альянсу важливу роль у запобіганні конфліктам і врегулюванні криз, оскільки операції з реагування на кризові ситуації, подібні до ситуацій у Боснії та у Косові, скоріш за все залишатимуться ключовим аспектом внеску, який Альянс робить у мир і безпеку в євро - атлантичному регіоні. Партнерство, співпраця і діалог. У Концепції підкреслюється рішуче бажання Альянсу продовжувати традиційну політику партнерства, співпраці та діалогу з усіма демократичними країнами євро - атлантичного регіону в ім'я збереження миру, розвитку демократії, процвітання та прогресу. В ній зазначено, що цей підхід спрямований на посилення безпеки усіх без винятку і він дає змогу подолати розбіжності, що можуть викликати конфлікт. У Концепції також описані Головні інструменти цієї політики - Рада євро - атлантичного партнерства, Партнерство заради миру, особливі відносини з Росією та Україною, і Середземноморський діалог..Розширення. У Концепції підтверджена відкритість Альянсу для вступу нових членів відповідно до статті 10 Вашингтонського договору aі знову наголошено на тому, що НАТО припускає запрошення нових членів до вступу протягом наступних років. Контроль за озброєннями, роззброєння і непоширення зброї масового знищення (ЗМЗ). І нарешті, в Стратегічній концепції визначається політика Альянсу в галузі підтримки контролю за озброєннями, роззброєння і непоширенням ЗМЗ. У ній підкреслені наміри Альянсу підтримувати цей аспект підходу до безпеки у гармонійному зв'язку з його підходом до оборони; а також підтверджується, що НАТО намагатиметься зміцнювати безпеку і стабільність, утримуючи якомога низький рівень сил, який дає змогу виконувати усі можливі місії. У кінцевій частині Стратегічної концепції викладені директиви щодо збройних сил Альянсу, в яких цілі і завдання з попередніх розділів переводяться у практичну площину у вигляді загальних інструкцій силам НАТО і оперативних партнерів. Стратегія закликає до продовження розбудови військової потужності, необхідної для виконання усього спектра місій Альянсу, від колективної оборони, до діяльності з підтримки миру та інших операцій з реагування на кризові ситуації. Серед найважливішого є спроможність ефективної боротьби з силами супротивника, мобільність і можливість швидкого розгортання за будь-яких умов, життєздатність сил та інфраструктури; сталість і взаємна сумісність, до якої належить і взаємна сумісність з підрозділами з країн-партнерів. Крім того, у Стратегії підкреслена невід'ємна роль, яку збройні сили Альянсу відіграють у боротьбі з поширенням ядерної, біологічної, хімічної зброї та засобами її доставки. У Стратегічній концепції також передбачається, що Альянс і надалі утримуватиме відповідну пропорцію ядерних і звичайних озброєнь в Європі, які, в разі необхідності, будуть оновлюватись на мінімально достатньому рівні.