Страхи і тривоги характерні у дітей 6–12 років

У дітей від 7 до 12 років фобії з'являються рідше, але вони, як правило, носять сильніший і постійний характер. Діти цього віку добре усвідомлюють небезпеки реального світу, але у них немає достатнього життєвого досвіду, і тому вони не можуть правильно судити про свої страхи. Причиною виникнення фобії може бути як непідходяща для їх віку інформація, почута по телевізору, так і які-небудь події, що сталися недалеко від вашого будинку (наприклад, бійка або пограбування). Великий вплив робить і домашня обстановка дитини. У своєму будинку дитина повинна почувати себе захищеним від усіх небезпек. До того ж, діти часто обговорюють почуте або побачене між собою в школі. Вони вірять, що подібні небезпеки можуть статися і з ними, і ці побоювання неусвідомлено перетворяться в дитячі страхи. Це, загалом, теж нормальна реакція, що дозволяє дитині пізнавати реальності світу, що оточує його.

ТРИВОЖНІСТЬ – індивідуально – психологічна особливість, яка виявляється в схильності людини до переживання стану тривоги при очікуванні несприятливого розвитку подій.

ТРИВОГА – переживання людиною стану емоційного дискомфорту, зумовленого очікуванням несприятливого розвитку подій або передчуттям можливої небезпеки.

Особистісна тривожність – це базова риса особистості, яка формується та закріплюється в ранньому дитинстві і проявляється підвищеним хвилюванням в ситуації, яка загрожує особистості або здається такою.

Слід відрізняти тривогу від тривожності. Якщо тривога - це епізодичні прояви неспокою, хвилювання дитини, то тривожність є стійким станом.

Тривожність не пов'язана з якою-небудь певною ситуацією і проявляється майже завжди. Цей стан супроводжує людину в будь-якому виді діяльності.

Коли ж людина боїться чогось конкретного, ми говоримо про прояв страху. Наприклад, страх темряви, страх висоти, страх замкнутого простору.

Автори книги " Емоційна стійкість школяра" - Б. І. Кочубей і Е. В. Новикова вважають, що тривожність розвивається внаслідок наявності у дитини внутрішнього конфлікту, який може бути викликаний:
1. Суперечливими вимогами, що пред'являються батьками, або батьками і школою (дитячим садом).
2. Неадекватними вимогами (найчастіше завищеними).
3. Негативними вимогами, які принижують дитину, ставлять її в залежне становище.

Сама інтенсивність переживання тривоги, рівень тривожності в хлопчиків і дівчаток різні. У дошкільному й молодшому шкільному віці хлопчики більше тривожні, ніж дівчата. У дев'ять-одинадцять років інтенсивність переживань в обох статей вирівнюється, а після дванадцяти років загальний рівень тривожності в дівчат у цілому зростає, а в хлопчиків трохи знижується, хоча саме серед хлопчиків зустрічаються хлопці із серйозними порушеннями в цій сфері.

Різняться дівчата й хлопчики тим, з якими ситуаціями вони зв'язують свою тривогу, як її пояснюють, чого побоюються.

Тривожність дитини багато в чому залежить від рівня тривожності оточуючих її дорослих. Висока тривожність педагога або батьків передається й дитині. У сім'ях з доброзичливими відносинами діти менш тривожні, ніж у сім'ях, де часто виникають конфлікти.

9. Агресивна поведінка дітей

У сучасному світі, наповненому величезною кількістю всілякої інформації, все частіше виникає проблема агресивної поведінки дитини вдома і в суспільстві. Батьки зайняті своїми дорослими турботами і справами, в той час як маленька людина не в силах самостійно впоратися з великим обсягом інформації та тягарем відповідальності, який лягає на його плечі з самого раннього віку. Дошкільник, як правило, ще не вміє правильно управляти власними почуттями і контролювати свої емоції. Малюк стає агресивним, озлобленим, розкидає й ламає іграшки, ображає тварин, упирається, протестує.

Дорослим часто невідомо, як коригувати дитячу агресію. У більшості випадків батьки незадоволені такою поведінкою свого нащадка і починають його карати у виховних цілях. Негативно-негативна реакція з боку дорослих частіше навпаки лише погіршує ситуацію. Агресивний дитина замикається в собі і взагалі не хоче йти на контакт.

Підвищена агресивність дітей дошкільного віку хвилює багатьох батьків і педагогів. Що робити з агресивною дитиною? Спробуємо розібратися в причинах і методах вирішення даної проблеми і звернемося до досвіду фахівців, провідних роботу з агресивними дітьми.

Прояв дитячої агресії

Дитина спрямовує свою агресію на себе самого - кусає нігті, губи, стукає головою об стіну, або на своє оточення - батьків, членів сім'ї, тварин, інших дітей, іграшки та інші предмети.

Агресивний дитина може висловлювати свої емоції різними способами:

- в усній, словесній формі: скаржиться, загрожує, дражниться, лається;

- жестами і невербальними способами: загрожує кулаком, пальцем, передражнює, корчить пики, змінює вираз обличчя на сердите або грізне;

- фізично - кусається, дряпається, б'ється, щипати і т.д.

У той же час малюк може безпосередньо або побічно впливати на об'єкт. У другому випадку агресивна дитина може скаржитися, зривати свою злість на невиновном або випадковому людину або предмет, радіти чужим невдачам.

Щоб зрозуміти, що робити з агресивною дитиною, як коригувати дитячу агресію, для початку необхідно розібратися з причинами, що викликають агресію.

Причини агресивної поведінки дитини

Причини можуть бути абсолютно різними, схожими лише в тому, що викликають у дитини почуття дискомфорту і спалахи гніву. Часто причиною агресивної поведінки дитини можуть служити особливості характеру дитини. Деякі дітки зайво запальні і дратівливі, уперті і норовливі від природи. Діти дошкільного віку агресивні від зайвої тривожності, напруженості і позбавляються таким способом від накопиченого стресу.

Родові травми і наслідки ускладнень під час вагітності можуть виливатися в нервозність, дратівливість, часту зміну настроїв. Дані відхилення нормалізуються допомогою застосування лікарських препаратів і заспокійливих засобів, що знижують підвищену нервову збудливість.

Великий вплив роблять методи виховання в сім'ї. Багато мам і тата занадто вимогливі до своїх малюків. Дитина, від якого вимагають неухильного послуху, часто замикається в собі або стає надмірно агресивним, висловлює свій протест. За відсутності будь-яких заборон з боку батьків діти теж часто бувають неслухняними й агресивними. Якщо батьки налаштовані вороже або байдуже по відношенню до своїх дітей, малюки теж стають замкнутими, образливими і озлобленими. При гиперопеке з боку батьків дитина виростає розпещеним і надмірно примхливим егоїстом, неготовим до відмов або заборонам, які можуть викликати спалахи агресії і гніву.

Діти дошкільного віку агресивно поводяться в періоди перевтоми або коли погано себе почувають, при стресових ситуаціях - під час розлучення батьків, при переході в новий дитячий садок, появі малюка в сім'ї.

Коригувати дитячу агресію в таких ситуаціях можна, підготувавши дитину до майбутньої події заздалегідь. Розкажіть йому про можливі зміни в житті, постарайтеся переконати малюка в тому, що в будь-якій ситуації він залишиться улюбленим і дорогим для своїх рідних.

Часто агресивна дитина вчиться жорстокому поводженню у власній родині на прикладі взаємин батьків, якщо агресія для них є нормою. Прояв агресивності у дітей дошкільного віку провокують надмірний перегляд телевізора, фільмів і передач з елементами насильства, жорстокості, а також багато комп'ютерні ігри.

Дуже часто батьки ставляться до свого малюку не дуже шанобливо, не бачать в ньому особистість, не рахуються з його думкою, ігнорують його бажання. Батьки не повинні висловлювати своє невдоволення дитиною в чиєму-небудь присутності, говорити різкі і образливі слова на адресу малюка. Ні в якому разі не можна показувати дитині, що батьківську любов потрібно заслужити, що ви будете прихильні до нього, якщо він буде неухильно підкорятися і робити так, як хочете ви. Любов мами і тата до свого малюка повинна бути безумовною. Дитині необхідно розуміти, що його люблять не за щось, а просто так, за те, що він є. Ви побачите, що випадки агресивної поведінки дитини будуть виникати все рідше.

Іноді агресивним дитина стає до вечора, після дитячого саду. За день малюк втомлюється, емоційна незрілість не дозволяє вміло впоратися з накопиченим стресом і дитина починає виражати емоції так, як уміє.

Агресивна поведінка дитини може бути викликано нерозумінням з боку дорослих, тривогою, дратівливістю, почуттям самотності і непотрібності. З віком малюк навчиться справлятися ос своїми емоціями, правильно формулювати свої думки і висловлювати почуття, але поки він ще маленький, дитині потрібна допомога дорослих.

Що робити з агресивною дитиною?

Реакція батьків вкрай важлива при спалахах гніву у дітей. Ні в якому разі не можна придушувати агресію, це може стати причиною багатьох проблем у майбутньому. Для початку необхідно зрозуміти причину такої поведінки малюка.

Для отримання результату при роботі з агресивними дітьми необхідний комплексний підхід з урахуванням індивідуальних особливостей характеру дитини. Систематичність і націленість на результат при корекції агресії у дітей приведуть вас до вирішення даної проблеми без великих емоційних та енергетичних втрат.

Маленькому агресору потрібні любов і увагу батьків навіть у тих випадках, коли, здавалося б, вони менше всього цього заслуговують. Пам'ятайте про це, не карайте малюка, а постарайтеся йому допомогти. Іноді буває досить просто взяти малюка на руки, обійняти, притиснути до себе. Дитина буде відчувати себе захищеним, тривоги і стрес відступлять, і малюк швидше заспокоїться.

При роботі з агресивними дітьми є кілька правил, які слід запам'ятати і практикувати. Відповідаючи на питання " Що робити з агресивною дитиною? ", Рекомендуємо батькам для початку трохи попрацювати над собою, навчитися контролювати власні емоції. Не потрібно підвищувати голос на агресивну дитину, показувати, що ви теж розгнівані його поведінкою. Розмовляйте з ним спокійно і впевнено, демонструйте свою доброту. Таке ставлення подарує дитині відчуття безпеки. Намагайтеся почути свою дитину, проводите з ним більше часу, спілкуйтеся, діліться з ним своїми думками, розповідайте про своє дитинство.

При роботі з агресивними дітьми дошкільного віку слід акцентувати увагу батьків та педагогів на поведінці і вчинках агресивного дитини, а не на його особистості. Уникайте критики у висловлюваннях на адресу малюка, пояснюйте, чому потрібно вести себе інакше. Розкажіть йому, що вас засмучує не саме дитина, а неприємні деякі його вчинки.

Обговорюйте з дитиною причини його гніву та образи, вчіть його правильно висловлювати свої емоції. Дозвольте агресивному дитині зганяти свій гнів будинку на певних предметах - купіть боксерську грушу або нехай він стукає кулачками в звичайну подушку, можна попинать пластикову пляшку, рвати папір на дрібні шматки. Всі ці способи дозволять коригувати дитячу агресію, допоможуть дитині зняти стрес.

У деяких складних випадках може знадобитися допомога психолога. Батькам не слід соромитися звертатися до фахівця за порадою. Хороший фахівець завжди допоможе у важкій ситуації, підкаже, як правильно коригувати дитячу агресію. Робота з агресивними дітьми ведеться фахівцем одночасно із заняттями з батьками, яким теж треба багато чому навчитися і багато чого зрозуміти, проявити терпіння і любити свого малюка таким, який він є.

10. Криза сьомого року життя: її симптоми та шляхи подолання

Криза семирічного віку – це криза саморегуляції [17, 18]. Дитина починає регулювати свою поведінку правилами. Раніше покладливий, він раптом починає пред'являти претензії на увагу себе, поведінка стає вигадливою. З одного боку, в нього поведінці з'являється демонстративна наївність, яка сприймається оточуючими як нещирість. З іншого, здається зайве дорослим: пред'являє оточуючим норми.

Перехідний період характеризуєтьсяутрированними формами поведінки. Дитина володіє своїми почуттями - неспроможна стримувати, але й вміє управлятимуть. Річ у тім, що, втративши одні форми поведінки, не придбав ще інші.

> Базальная потреба – повагу. Будь-який молодший школяр висловлює претензію повагу, на ставлення до нього як до дорослого, на визнання його суверенітету. Якщо потреба у повазі нічого очікувати задоволена, то не вдасться будувати відносини з ним з урахуванням розуміння.

Діти задовольняти свої фізичні і духовні потреби способами, прийнятними їм і тих, з ким вони спілкуються. Труднощі в засвоєнні нових і правил поведінки можуть викликати невиправдані самообмеження ісверхнеобходимий самоконтроль.Э.Эриксон [19] каже, що тим часом «прагнуть швидше знайти зазначені форми поведінки, які чи допомогли б їм запровадити свої бажання й інтереси всоциально-приемлемие рамки». Він висловив суть конфлікту формулою «ініціатива проти відчуття провини». Заохочення самостійності дітей сприяє розвитку їх інтелекту і ініціативи. Якщо ж проявам незалежності часто супроводжують невдачі дітей зайве суворо карають за якісь провини, це можуть призвести до того що, що відчуття провини візьме гору над прагненням до самостійності відповідальності.

На поведінку і розвиток дітей впливає стиль керівництва дорослих: авторитарний, демократичний чи анархічний. Діти краще почуваються й успішніше розвиваються за умов демократичного керівництва.

З часу, коли дитина пішов до школи, його емоційне розвиток більше, ніж раніше, залежить від цього досвіду, що він набуває а поза домом. Страхи дитини відбивають сприйняття навколишнього світу, рамки якого нині розширюються.Необъяснимие і вигадані страхи минулих років змінюються іншими, більш усвідомленими: візити його до лікаря, природні явища, відносини між однолітками. Страх може набувати форми тривоги чи занепокоєння.

У з'являються претензії дітей на певне становище у системі ділових та особистісних взаємовідносин класу. На емоційний стан дитини в дедалі більшому ступеня починає впливати те, як складаються його з товаришами, Не тільки успіхи у навчанні й відносини з вчителями. Зараз приходу у Верховну школу відносини школярів друг до друга регламентуються переважно нормами «дорослої» моралі, тобто. успішністю у навчанні, виконанням вимог дорослих.

> Л.С. Виготський [3, 4] бачить психологічний сенс кризи семирічного віку у цьому, що втративши безпосередність, дитина знаходить волю готівкової ситуації. Цю волю їй дають довільність іопосредованность його психічної життя. Він починає розуміти і усвідомлювати переживання, виникає «логіка почуттів». З іншого боку з'являється спроможність до узагальнення власних переживань. Лише тепер дитина, повністю віддаючи усвідомлювали, може сказати «це до душі, але це немає», не орієнтуючись на переваги значимого дорослого. за рахунок залучення у шкільне життя, розширюється коло інтересів і соціальних контактів дитини; спілкування з дорослими і з однолітками стає довільним.

Головне психічне новоутворення, що випливає з криза семирічного віку - спроможність населення і потреба у соціальному функціонуванні. Дитина прагнути отримати певну соціальну позицію – позицію школяра.

Л. З. Виготський виділяє деякі особливості, що характеризують криза семирічного віку:

1) Переживання набирають форми (> сердящийся син розуміє, що він сердитий), таким чином в дитини з'являються нові ставлення до, хто був неможливі до узагальнення переживань.

2) До кризи семирічного віку вперше виникає узагальнення переживань, чиаффективное узагальнення, логіка почуттів. У шкільного віку виникає узагальнення почуттів, тобто., якщо з нею багаторазово траплялася якась ситуація, в нього виникаєаффективное освіту, характер якої саме можна сказати до одиничному переживання чи афекту, як поняття належить до одиничному сприйняттю чи спогаду.

Характерною ознакою психоемоційної сфери дітей [13, 19] у віці 7-10 років є допитливість, неабиякий інтерес до всього нового і яскравому. Ця риса узгоджується з вираженим прагненням багато чому наслідувати, інколи ж щось копіювати без досить критичного ставлення до об'єкту уваги, тому особистий приклад батьків, їх прийоми морального і естетичного на дитини мають тільки важливе виховує значення. Атмосфера дружелюбності, любові дорослих друг до друга, взаємну повагу й розуміння, чула готовність негайно допомогти лише облагороджують дітей, сприяють формування в них найкращих душевних якостей, розвивають світ їх почуттів, думок, поглядів, у найсприятливішому напрямі.

Поганий приклад батьків то, можливо причиною формування в дитини байдужості до норм поведінки у громадських місцях, неповажного і навіть грубого ставлення до старшим, особам жіночої статі, товаришам. Якщо у сім'ї панують лицемірство і обман, постійні сварки і скандали, усе це обов'язково накладе глибокий відбиток на психіку і поведінку дитини, може зробити його нервовохворим чи людиною злим і жорстоким, грубим і деспотичним, брехливим і безпринципним.

Борг батьків - робити всі можливе, аби захистити раниму психіку дитини від впливів, які глибоко травмують його незміцнілу нервову систему.

Великий моральну шкоду завдає дитині прагнення дорослих підходитимемо дітей із інший моральної міркою, ніж себе. Іноді батьки у присутності дітей вимовляють лайки, роблять нечесні вчинки, але карають такі дії своїх дітей, вимагає від сина чи дочки акуратності іподтянутости, не бажаючи неохайні, недбалі.Лицемерное ставлення до дитини породжує у ньому образу і озлоблення, сприяє формуванню такого вкрай поганої якості, як брехливість.

Вони болісно реагують на обмеження відчуття власної гідності, болісно важко переносять покарання, якщо вони несправедливі чи пов'язані з загрозою фізичної розправи. Тілесні покарання школярів абсолютно неприпустимі, оскільки вони глибоко ображають дітей, викликають бурхливий протест, можуть спричинити нервового захворювання (заїкуватості, неврозу нав'язливих рухів, недержання сечі).

Педагогічний досвід показує, що, які піддаються тілесних покарань, ростуть полохливими і несміливими, понурими і брехливими, проте охоче входять у бійку з однолітками, використовують будь-яку можливість скривдити менш сильних чи молодших, проявляючи у своїй злобність і запеклість.

Навіть зване легке тілесне покарання (недужий ляпанець чи удар) піддає психіку дитини дуже жорстокого випробуванню через зіткнення у душі протилежних почуттів - любов і ненависть - до близької людини.

Кошти заохочення можуть бути різними, але важливо використовувати їх розумно. Будь-яка крайність небажана: перехвалити дитини як і небезпечно, як і помітити його старанності. Доречна похвала школяра за сумлінно виконане завдання, за виявлену ініціативу зміцнює його віру у власних силах й можливості, сприяє розвитку волі і потрібна самоствердження.

Дітям 7-8 років [19] властиві безпосередність і довірливість. Дорослі мають з цим рахуватися як бережно ставитися до проявів чесності, щирості, прямолінійності в міркуваннях й поведінці дітей. Прискорений розвиток інтелекту у зв'язку з навчанням у шкільництві створює основу ще досконалого формування естетичних і моральних почуттів в дітей віком, для тонких переживань, народжених спілкування з природою, літературою, мистецтвом, а головне - з людьми. Виховання почуттів у молодших школярів вважатимуться ефективним, якщо і педагоги зуміють прилучити їх до краси природи, прищепити любов прекрасного, навчать цінувати душевне багатство людини, його вчинки, гідні наслідування.

У вихованні і навчанні дітей 7-10 років велика роль емоційного початку. Видатний педагог В.А. Сухомлинський доводив неможливість повноцінного розумового розвитку «без поетичної, емоційно-естетичної струменя». Він: «Спостерігаючи багато років розумову працю учнів початкових класів, я переконався, що у періоди великого емоційного підйому думку дитини стає особливо ясною, а запам'ятовування відбувається найінтенсивніше».

Діти 6-7-річного віку у зв'язку із загальним (психічним та особистісним) розвитком виявляють виразне прагнення посісти нове, значущіше становище у житті, виконувати нову, важливу не лише для них, а й для оточення роботу. Реалізуючи це прагнення, вони вступають у суперечність зі стилем свого життя, їх перестає тішити гра. Дошкільний період закінчується кризою семи років. Вона проявляється у втраті дитячої безпосередності, замкнутості, дещо штучній поведінці дитини, клоунаді, кривлянні й маніженні. Дитина починає диференціювати внутрішню і зовнішню сторони своєї особистості, усвідомлювати зміст своїх переживань (сердита дитина розуміє, що вона сердита), узагальнювати їх. Ще однією ознакою кризи семи років є симптом

" гіркого цукерка", коли дитині погано, але вона цього не показує. Дорослі опиняються перед новими труднощами у вихованні, бо малюк стає важкокерованим, а часом і взагалі некерованим.

Основою цих проявів є узагальнення переживань. Це означає, що у дитини сформувалося нове внутрішнє життя - життя переживань, яке прямо і безпосередньо не накладається на її зовнішнє життя. Але внутрішнє життя не нейтральне до зовнішнього, воно на нього впливає. Надалі спрямування поведінки здійснюватиметься саме у внутрішньому житті.

Майже всі діти 6-7-річного віку готові до навчання і хочуть іти до школи, у багатьох, однак переважає зовнішня мотивація: " В мене буде портфель", " Я піду з букетом квітів" та ін. Саме в цьому прагненні закорінені можливості подолання кризи семи років, адже вступ до школи засвідчує перехід до нової, суспільно значущої та суспільно оцінюваної діяльності - навчання. Дуже важливо, щоб ці зміни у житті дитини узгоджувалися з її внутрішньою потребою.

Одна з головних симптомів [2, 7, 10, 11] кризи семирічного віку –кривляние, манірність, непослух. Дитина стає некерованим, не реагує на зауваження батьків, вдає, що ні чує їх або йде відкритий конфлікт. У цілому нині, все кризи схожі один на друга. Як підлітковий криза, і криза 3 або семирічного віку, усі вони виражаються у запереченні усього світу і може бути проілюстровано простою й знайомим всім батькам діалогом:

- Сергій, вдягни шапку. На вулиці холодно.

- Не холодно.

- Одягни шапку.

- Не вдягну

- Сергій!

- Не Сергій!

Проте, не дивлячись на зовнішню схожість, підгрунтя в кожного вікового кризи своя. Коли раніше дитина «боровся» переважно за самостійність, можливість діяти автономно, то сім років прояв кризи пов'язані з втратою дитячої безпосередності, тобто із «> вклиниваем» інтелектуального моменту між переживанням і вчинком. Звичайні побутові правила, встановлені батьками, стають для дитини втіленням «дитячого» світу, від якої він скоріш хоче відійти. Дитина відчуває гостру потребу бути «дорослим», поводитися, як дорослий, відповідно вдягатися, приймати самостійних рішень. Багато в чому цьому сприяє сама культурне середовище, у якій виховують дітей. Змалку дитині навіюється, що він піде у перший клас, це свідчитиме у тому, що він зріс. Ставши школярем, дитина розраховує після придбання власної соціальної позиції стати «дорослим».

Бенджамін Спок пише: «Дитина перестає користуватися занадто «дорослими» словами і стиль його мови стає грубуватим. Він хоче носити лише таку одяг і зачіску, як інші діти... Він може цілком забути, як правильно є за одним столом, сідає за стіл за брудними руками, напихає рота і колупається виделкою в тарілці. Він може неуважно бити ногою по ніжці стільця,... ляскати дверима чи забувати закривати за собою. Він змінює приклад для наслідування: раніше він наслідував дорослим, тепер - своїм одноліткам. Він заявляє про своє право на незалежність від своїх батьків... Ці погані манери і погані звички дуже розбудовують батьків. Вони вважають, що вона забув все, чому його тривалий час вчили. Насправді ці зміни доводять, що вона назавжди засвоїв, що таке добру поведінку, він б не став проти повставати. Коли дитина відчує, що він затвердив на своїй незалежності, гарну поведінку повернеться.

Характер молодшого школяра має такі особливості: імпульсивність, схильність негайно діяти, не подумавши, не зваживши всі обставини (причина – вікова слабкість вольовий регуляції поведінки); загальна недостатність волі – школяр 7-8 років не вміє довго переслідувати намічену мета, завзято долати труднощі.Капризность і упертість пояснюються вадами сімейного виховання, це форма протесту проти тих вимог, які школа, проти необхідності жертвувати тим, чого «хочеться», в ім'я те, що «треба».

Раз у раз в дітей віком шкільного віку з'являється небажання йти до школи. Симптоми (біль голови, кольки в шлунку, блювота, запаморочення) відомі. Не симуляція, й у такі випадки важливо, як би якнайшвидше з'ясувати причину. Це то, можливо страх перед невдачею, страх критики з боку вчителів, страх бути знехтуваним батьками чи однолітками. У разі допомагає дружески-настойчивая зацікавленість батьків на відвіданні дитиною школи.

Причина негативних реакцій дитини – невідповідність їхніх стосунків й виконання вимог з бажаннями й можливостям дитини. Змініть, своє ставлення до дитини – вона вже чималий – уважніше належите його думок та суджень.

Тон наказу і повчання у віці малоефективний.

Якщо часті скандали – відпочиньте друг від друга.

Як жило якнайбільше оптимізму гумору спілкування з дітьми.

Стратегія позитивного оцінювання дитини:

Позитивна оцінка дитини як особистості, демонстрація доброзичливого щодо нього відносини («Мені відомі, ти дуже намагався» «Ти розумний хлопчик (дівчинка))

Вказівки на помилки, допущені під час виконання завдання чи порушення норм поведінки («але сьогодні щось в тебе вдається»).

Аналіз причин допущених помилок, і поганого поведінки («Подивися, в тебе вийшло навпаки (ні так)»)

Обговорення з дитиною способів виправлення помилок, і допустимих у цій ситуації форм поведінки.

Вислів впевненості, що він все вийде («завтра (скоро) в тебе все вийде…»)

Постарайтеся бути уважнішими до своєї дитини, виявляйте більше любові, тепла, пестощів, частіше кажіть їй, що ви його любите і скучили ж без нього.

Дітям буде корисно виконання спеціальних завдань, доручень, «своїх» справ. Таких дітей потрібно більше займати продуктивними видами діяльності — малюванням, ліпленням, конструюванням, аплікацією. Змушувати їх грати годі було, краще пропонувати їм спеціальніигри-задания (завдання виконання дії з зразком, завдання, потребують ініціативи й самостійності). На навчальних заняттях таким дітям треба пропонувати завдання, мають вид навчальної завдання, складніші, дають продуктивний результат.

Під час занять рекомендується робити більше пауз — музичних, физкультурних. Дорікати дітей за неуспіх зайве, навпаки, треба їм частіше хвалити, ставити в позицію «перших», «кращих», проводити порівняння на користь.

Рекомендується пропонувати більше завдань в розвитку уяви, фантазії, творчої ініціативи (гри акторів-професіоналів у «театр», вигадування казки, з продовженням «ланцюжком», інсценівки і читання казок за ролями; творчі завдання продуктивної діяльності — виліпити з пластиліну «чудо-юдо», хто як його представляє, намалювати, хто як побачив зимовий ліс на прогулянці, вирізати з паперу «чарівне тварина», якого немає у світі тощо. п.). Такі завдання стимулюватимуть розвиток найважливішої передумови початку навчальної діяльності — знаковою функції.

Батькам можна порекомендувати тихі розмови перед сном, вечірні розмови у тому, що сталося в дитини протягом дня. Важливо іноді ставити в позицію «старшого», «дорослого», коли нею покладається «відповідальність». І тому можна полишати її групи за старшого, коли йде вихователь, призначати відповідальних тишу, за іграшки. Можна влаштувати «день перевертнів», як у ролях вихователя, няньки, медсестри будуть самі діти. Будинку для дітей корисно виділити спеціальні доручення, виконуючи які, вони бачили результат й його важливість для сім'ї (наприклад, утримувати чистими взуття всіх членів сім'ї, годувати кішку, поливати квіти).

Якщо поведінці дитини фіксується негативна симптоматика, то дорослий ні входити дитиною в суперечки, зайве наполягати складанні свою думку, загрожувати репресіями, піддражнювати його, «торгуватися» до хорошого поведінка, особливо у присутності інших дітей, не можна ставитися до такого «важкого» дитині упереджено, карати відразу «на». Не вдалося уникнути конфліктної ситуації, краще тимчасово не помічати дитини (оскільки негативна симптоматика спрямовано дорослих, то відсутність глядача вона швидко загасає), і потім поводитися, що нічого змагань не вийшло, знайти можливість похвалити його з щось. Наодинці можна поговорити з дитиною, але з підкреслюючи своє поблажливе стосунок, не демонструвати власну авторитетність. Краще, навпаки, ставити в позицію «має франшиза», «великого». Дуже корисно створювати для дитини такі ситуації, коли саме гарну поведінку став би метою (можна влаштувати «день слухняності» і започаткувати його без жодного зауваження, «день добрих справ», «день ввічливості», грати можна командами). Батькам рекомендується завести для дитини зошит «із поведінки» з цими двома колонками — червоною та чорної, — куди записувалися б добрі й лихі вчинки протягом тижня, а суботу підбивати підсумки. Не доводиться це допускати, щоб ця зошит перетворилася на засіб шантажу.

Щоб сформувати в дитини позиції школяра та їх передумов переходу від гри до вченню рекомендується перейматися формуванню довільної поведінки, вміння планувати свої дії, бачити їх постійно результат. І тому можна запропонувати дітям розпланувати свій день самостійно, попросити дитини розповісти, як і подумки пройти від саду додому, дати завдання придумати, як і намалювати, виліпити, вирізати щось. Необхідно навчати вашу дитину найпростішим навичок навчальної роботи — вмінню прийняти завдання, описати кошти виконання тощо. буд.

Тому корисні завдання формування самостійності, самоконтролю, навичок навчального праці, т. е. такі, які «навчають учитися» можна разом із дітьми проводити невеликі досліди в живому куточку, фізичні експерименти, і потім просити їх пояснити по-своєму суть можна побачити явищ: чому кипить вода в чайнику, чому навесні з'являється зелена трава, а восени жовтіє). Дуже корисно застосування завдань із самоконтролем: наприклад, батьки можуть порадити завести для дитини календар, коли він б зазначав виконання своїх постійних доручень кольоровими фломастерами.

Використання наведених тут рекомендацій сприятиме профілактиці негативних проявів «кризи семирічного віку» й оптимізації дітей до школи.

11. Предконвенційний рівень моральних суджень дітей

У зарубіжній психології існують інші періодизації розвитку особистості, в яких відображено окремі сторони розвитку. Однією з них є періодизація розвитку моральної свідомості Лоренса Колберга.

Л.Колберг досліджував моральні судження та етичні уявлення дітей різного віку. Діти оцінювали вчинки героїв оповідань і обґрунтовували свої судження. З'ясувалося, що на різних вікових етапах діти по-різному розв'язують моральні проблеми. Л.Колберг використовував оповідання, які містять складні конфлікти морального значення і вимагають вирішення.

Учений розглядав розвиток моральної свідомості як послідовний процес. На підставі узагальнення значного експериментального матеріалу він виокремив шість стадій розвитку, об'єднавши їх у три рівні.

Перший - доморальний рівень (передконвенціональний). Норми моралі виступають для дитини як щось зовнішнє. Дитина дотримується правил, встановлених дорослими, з чисто егоїстичних міркувань. Спочатку вона орієнтується на покарання і поводить себе " добре", щоб його уникнути (І стадія). Потім вона починає орієнтуватися і на заохочення, очікуючи одержати за свої правильні дії схвалення або іншу нагороду (II стадія).

Другий рівень - конвенційна мораль (від конвенція - домовленість, угода). Джерело моральних приписів для дитини залишається зовнішнім. Але вона вже намагається поводити себе певним чином через потребу у схваленні, у підтримці гарних стосунків зі важливими для неї людьми.

Орієнтація у своїй поведінці на виправдання очікувань і схвалення інших характерна для III стадії, на авторитет - для IV. Цим визначається нестійкість поведінки дитини, залежність її від зовнішніх впливів.

Третій рівень - автономна мораль. Моральні норми і принципи становлення стають власним досягненням особистості, тобто переходять у внутрішній план. Вчинки визначаються не зовнішнім тиском чи авторитетом, а власною совістю. Спочатку виявляється орієнтація на принципи суспільного благополуччя, демократичні закони, прийняті на себе зобов'язання перед суспільством (V стадія), далі - на загальнолюдські етичні принципи (VI стадія).

На доморальному рівні знаходяться всі дошкільники та більшість семиліток (близько 70%). Цей рівень зберігається у деяких дітей до 16 років. Більшість дітей до 13 років розв'язують моральні проблеми на другому рівні, їм властива конвенційна мораль. З розвитком інтелекту відбувається розвиток вищого рівня моральної свідомості: усвідомлені моральні принципи не можуть з'явитися раніше підліткового віку, коли формується логічне мислення. Однак наявність формально-логічних операцій не є достатньою умовою для вищого рівня розвитку моралі. Навіть інтелектуально розвинені дорослі люди можуть не досягати рівня автономної моралі.