Пронесемо традицію ми крізь віки!

Українська вишиванка – це один з видів народного декоративного мистецтва українців, певне зображення (орнамент або малюнок) на тканині чи шкірі, яке вважається найпоширенішим видом майстерності українських жінок і, зокрема, дівчат.

Вишивка завжди цінувалась, її берегли як зіницю ока, а майстринь поважали й шанували. У кожної жінки були свої візерунки, власна техніка виконання. Вишивка різнилася за регіонами – у кожній місцевості були якісь свої особливості, певні спільні риси, які й відрізняли вишивку однієї місцевості від іншої.

Вишивка має давню історію. Відомо, що перші вишиванки з’явилися ще на Русі, де вишивали золотом та сріблом, а майстринь навчали в спеціальних школах. У свою чергу, українська вишивка славилась і за кордоном – мандрівники часто описували її у своїх спогадах.

Уважається, що призначення вишивки – суто декоративне, та мало хто пам’ятає, що в першу чергу вишиванка – це оберіг. Кожен такий оберіг ніс у собі силу захищати від блискавки, від бездітності, від неврожаю, від чар і злих поглядів. Тому і візерунок вишивався на місцях, де людина, так би мовити, була найбільш вразливою – низ рукавів, горловина чи комір, подол сорочки чи спідниці... Так само прикрашали й водночас замовляли вишиті головні убори, паски, рушники, скатертини тощо.

Існує три основних види візерунків для вишивання: геометричні, рослинні та тваринні. Найбільш поширеними є рослинні, де кожна квітка, що вишивалася, мала своє окреме значення. Так, наприклад, калина пов’язувалася з продовженням роду (червоні грона як молода кров), через що її віти вишивали на рушниках молодят. Так само на весільних рушниках вишивався хміль та виноград, які уособлювали собою молодість і плідність. Мак захищав людей від зла, лиха та чаклунських сил. Ліліями прикрашали дівочі сорочки, тому що зображували вони чистоту й цноту...

Основними кольорами традиційної вишиванки вважаються чорний і червоний, хоча в залежності від регіону вони можуть змінюватися. Пам’ятаєте, як писав Дмитро Павличко у своєму вірші «Два кольори»? «Червоне – то любов, а чорне – то журба». Ці кольори відображали ставлення українців, їх вірування та розуміння того, що все має свою протилежність. Тому й вишивали двома кольорами. Вони були ніби символ, що все має бути в рівновазі. Такі мотиви вишивання простежувались і в українській народній пісні, де часто проголошують, «щоб та чорна ниточка часто рвалась, а червона ниточка гладко слалась».

У наш час вишиванка також має своїх прихильників. Вона завжди була символом нації, підкреслює індивідуальність кожного українця, відображає ставлення до світу та характеризує наші вірування. Вишиванка – це символ України, так само як хліб-сіль чи славнозвісні козаки. Це незалежність.

Нехай у кожного буде своя вишиванка – як символ волі, індивідуальності та особливості!

МАЦЕЙКО Ганна