Розвиток спілкування в онтогенезі

Індивід може реалізовуватися як соціальна істота лише в спіл­куванні з іншими людьми. Людина, з'являючись на світ, не має ніяких навичок, здібностей для існування. Ті якості, які забезпе­чують її життєдіяльність у певному соціумі, вона набуває в про­цесі спілкування. Іноді говорять, що якби раптово на Землі зник­ли люди віком старші двох років, то малюки, які вижили, виросли б дикунами. Вони не змогли б скористатися досягнення­ми прогресу людства. Більше того, вони не змогли б розмовляти один з одним, не знали мови. Все це виникло в процесі спілку­вання в далекій давнині людства, і всього цього навчається кожна людина від інших людей теж у процесі спілкування з ними.

Коли говорять про роль спілкування у формуванні людської психіки, то наводять приклади дітей-мауглі. Ці класичні прикла­ди показують, що без спілкування з людьми дитина не стане лю­диною в повному розумінні цього слова. Але відносно мауглі іс­нує цікава наукова гіпотеза, яка дає можливість подивитися на цю проблему з іншого боку. Згідно з цією гіпотезою, всі мауг­лі – діти розумово неповноцінні.

Знижені інтелектуальні здібності сприяють пробудженню ін­стинктів і адаптивних механізмів, що дозволяє таким дітям вижи­ти в природному середовищі. Психічно повноцінна дитина в по­дібній ситуації не змогла б вижити, тому що інстинкти зникли заради того, щоб дати життя новим силам, які дозволяють дитині ввібрати багатства світу людей.

На ранніх етапах онтогенезу спілкування має особливо велике значення для розвитку особистості дитини. Поведінка, діяльність і ставлення дитини до світу і самого себе значною мірою визна­чається її спілкуванням з дорослими. Як підмічав Д.Б. Ельконін, дитина – це завжди дві людини: вона і дорослий. Сучасні дос­лідження поведінки немовлят (О.В. Запорожець, М.І. Лісіна, Д.Б. Ельконін) показали, що в перші дні після народження діти не виявляють потреби у спілкуванні з дорослими. Це свідчить про те, що потреба у спілкуванні не природжена, а формується в процесі взаємодії з дорослим.

Спілкування з оточуючими людьми складається в онтогене­зі поступово. Його передумовою є реакції зосередження, які виникають у малюка в перші дні життя в контакті з дорослими. Однією з перших ознак цих контактів є посмішка дитини у відповідь на ласку дорослого (на 4-ому тижні життя). Вже на другому місяці життя виникає специфічно людська соціальна за своєю природою потреба – потреба в дорослій людині, у спілкуванні з дорослими, що доглядають дитину. Первинною формою вияву цієї потреби є реакція пожвавлення. Це є безпосередньо-емоційне спілкування з партнером. В такому спілку­ванні, виражаючи своє ставлення до партнера, діти використо­вують різні експресивно-мімічні засоби (погляд, посмішка, виразні рухи, вокалізація).

Отже, виділимо основні етапи оволодіння процесом комуніка­ції в онтогенезі дитини:

1. Домовленнєвий етап, який триває приблизно до 11 міся­ців. На початку відбувається розвиток фонематичного слуху: не­мовля вчиться розрізняти інтонацію, тембр голосу людей, які йо­го оточують, а з двомісячного віку починає агукати – співати голосні звуки. Це і є початок зворотного зв'язку – прагнення маленької дитини відповісти оточенню, увійти з ним у контакт. Агукання переростає в лемент, нескінчене повторення складів («ма-ма», «та-та», «ба-ба»), а згодом — у свідоме вимовляння слів.

2. Етап початкового оволодіння мовою: дитина, коли їй ви­повнюється рік, починає вимовляти слова, спочатку просто на­слідуючи дорослих – вона прагне насамперед задоволення своїх елементарних потреб. Слів ще не вистачає, і вони є багатознач­ними. Так, вимовляючи слово «мама», малюк сигналізує про різні речі: можливо, йому хочеться пити, можливо – на руки, а може, слід допомогти йому щось зробити. На допомогу приходить ак­тивна жестикуляція, міміка тощо.

3. Етап оволодіння граматичною структурою мови – на­ступний: лексикон розширяється, у мовленні дитини з'являються певні граматичні конструкції тощо; цей період триває до 7 років. Саме цей вік, який педагоги називають дошкільним, особливо відкритий для оволодіння й рідною, і, паралельно, різними інозе­мними мовами.