Спілкування як потреба

У зв'язку з вищезазначеним по-новому бачиться проблема ге­незису спілкування як потреби людини. І перше питання – чи існує взагалі така потреба?

Майже всі психологи, які намагаються дати класифікацію по­треб (пеесіз), включають сюди і потребу у спілкуванні. Відома кла­сифікація Плфорда відносить її до соціальних потреб. Р. Кеттел говорить про «інстинкт спілкування». Потреба спілкуватись у концепції А. Маслоу трактується як основна, фундаментальна по­треба людини. В Маккола потреба в спілкуванні також вроджена і трактується як потяг до взаємодії. З іншого боку, О.Г. Ковалєв, класифікуючи потреби на матеріальні, духовні та соціальні, відно­сить потребу в спілкуванні до числа останніх. А.В. Петровський вважає її духовною потребою (за походженням – культурною).

Потреба в спілкуванні властива не лише людині, а й багатьом тваринам, які з'являються на світ безпорадними і потребують до­гляду. Спочатку ця потреба в маленької дитини, можливо, має деяку подібність з тваринами. Але швидко набуває рис людсько­го характеру. Тобто першочергово потреба у спілкуванні «тва­ринна», тобто не є соціальною – насправді це інша потреба. Стаючи людською, вона перестає бути лише потребою в спілку­ванні, але з самого початку стає з'єднувальною ланкою між осо­бистістю дитини та оточуючим світом. Дитина вступає в коопе­рацію з дорослим для досягнення тих чи інших цілей.

Спілкування необхідне людині, щоб поділитися з іншими по­чуттями і переживаннями, отже, щоб відчути себе людиною. Фрустрація цієї базової потреби призводить до важких стресів. Зрозуміло, що йдеться про особливу цінність спілкування для людини, яке не можна звести до спільної діяльності.

На ґрунті потреби в спілкуванні – першої соціальної потреби дитини – виникають усі інші соціальні потреби:

1) афіліація (з'єднання, зв'язок) – це потреба в емоційному контакті, дружбі, любові. Афіліаці проявляється у прагненні бу­ти в спілкуванні з іншими людьми, взаємодіяти з оточуючими, да­вати комусь допомогу і підтримку і приймати її від іншого;

2) соціальна підтримка – це почуття, що тебе підтримують інші. Соціальна підтримка включає чотири компоненти: по-перше, це емоційна підтримка (впевненість у тому, що про тебе хтось турбується, любить і піклується); по-друге, це оціночна підтримка (соціальне порівняння і відповідь на запитання, чи правильно я ставлюсь до того чи іншого явища); по-третє, це інформаційна підтримка (інформація про те, як сприймати явища); по-четверте, це інструментальна підтримка (отримання конкрет­ної дієвої допомоги).

Одним з найбільш явних і очевидних ознак дефіциту спілку­вання є самотність. Самотність – це сукупність емоцій, які ви­никли у відповідь на відчутий дефіцит у кількості і якості соці­альних зв'язків.

Самотність може проявлятися так:

- відчай (панічний жах, немічність, відчуття покинутості);

- депресія (почуття горя, пригніченості, спустошеності, жа­лості до себе і відчуженості);

- нестерпна нудьга (почуття недосконалості, нетерпіння, ну­дьги, неможливість зосередитись);

- нелюбов до себе (відчуття власної непривабливості, неро­зумності і постійне відчуття безпеки).

Незалучення в різні взаємовідносини не тільки призводить до самотності, а може мати серйозні наслідки для здоров'я людини;

3) атракція (приваблювати) означає позитивні почуття по відношенню до іншого індивіда, прагнення перебувати в його то­варистві (привабливість іншої людини, потяг до неї). У багатьох випадках люди не вибирають свідомо яку-небудь компанію. На­приклад, у спортивний клуб вступають не тому, що їм дуже по­добаються члени клубу. Або, переїжджаючи на нове місце про­живання, як правило, ніхто не знає заздалегідь, які будуть сусіди. Проте опинившись в одному просторі, індивіди дуже часто нала­годжують стосунки, які можуть перерости в дружбу. Існують до­слідження, які показують, що просторова близькість і потяг до
спілкування сприяють виникненню атракції;

4) дружба – форма міжособистісної взаємодії, яка характери­зується вибірковими стосунками, взаємною прихильністю учасників спілкування, високим рівнем задоволеності міжособистісними контактами, взаємними очікуваннями позитивних почуттів. Хара­ктеризується щирістю стосунків, відкритістю почуттів, взаємним інтересом до справ іншого, активною взаємодопомогою, максима­льною відвертістю, взаєморозумінням, задоволенням від взаємин;

5) любов – інтимні почуття людей, які супроводжуються емо­ціями ніжності, захоплення, ревнощів, взаєморозуміння, взаємопідтримкою, задоволенням від взаємного спілкування. Закохана людина виявляє стійкі почуття (за психологічною природою вони суттєво відрізняються від дружніх почуттів), які фізіологічно, емоційно і морально засвідчують її бажання всіма своїми особистісно-значущими рисами бути представленою в життєдіяльності іншого, спонукати його до відповідних реакцій і потреб.

Усі ці потреби не є вродженими. Вони як соціальні потреби складаються, як правило, в дитинстві, ранній юності, формуючи характер і накладаючись на відповідні задатки.

Сформулюємо специфічні особливості процесу комунікації, які будуть детальніше розглядатися в наступних розділах:

1. Наявність відносин двох індивідів, кожний з яких є актив­ним учасником спілкування. При цьому взаємне інформування припускає налагодження спільної діяльності.

2. Специфіка людського обміну інформацією полягає в особ­ливій ролі тієї або іншої інформації, її значимості для кожного учасника спілкування. Ця значимість інформації зумовлена тим, що люди не просто «обмінюються» значеннями, але прагнуть при цьому виробити загальний зміст. Це можливо лише за умови, що інформація не тільки прийнята, а й зрозуміла, осмислена. З цієї причини кожен комунікативний процес являє собою єдність дія­льності, спілкування і пізнання.

3. Можливість взаємного впливу партнерів один на одного за допомогою системи знаків. Іншими словами, обмін інформацією в цьому випадку припускає вплив на поведінку партнера і зміну станів учасників комунікативного процесу.

4. Комунікативний вплив має місце лише за наявності єдиної або подібної системи кодифікації і декодифікації системи знаків.

5. Можливість виникнення комунікативних бар'єрів. У цьому випадку чітко вистає зв'язок, що існує між спілкуванням і відно­шенням.