Методи і прийоми обробки даних.

План

1. Методи соціально-економічної статистики.

2. Економіко-математичні методи.

3. Методи соціально-економічного прогнозування

4. Особливості проведення соціологічного дослідження (самостійна робота).

Методи соціально-економічної статистики.

Характерною рисою сучасної науки є системний підхід до об’єктів дослідження, згідно з яким об’єкт розглядається як цілісна система, що об’єднує певну множину взаємозв’язаних і взаємодіючих елементів в єдине ціле, і водночас є підсистемою системи більш високого рівня. Склад елементів і спосіб їх об’єднання визначають структуру системи.

Конкретно-наукові методи – це методи економічного аналізу сформовані на базі бухгалтерського обліку, статистики і прикладної математики. Відповідно до цього визначення можна виділити дві групи конкретно-наукових методів дослідження: методи соціально – економічної статистики та економіко-математичні методи.

Методи соціально-економічної статистики в свою чергу поділяються на методи і прийоми обробки даних і методи і прийоми аналізу. До методів і прийомів обробки даних відносяться:

- групування;

- деталізація;

- середні і відносні величини;

- динамічні ряди

До методів і прийомів аналізу відносять:

- порівняння;

- балансові співставлення;

- сальдовий метод;

- елімінування.

Методи і прийоми обробки даних.

Аналітичне групування - розподіл одиниць сукупності на групи за істотними ознаками з метою виявлення взаємо­зв'язку між ними. При групуванні можна розподілити статис­тичну сукупність на групи, виділити основні типи і форми явищ. Це дає змогу вивчити взаємозв'язки між групами, типа­ми і формами явищ. Розглядаючи зміни ознак від групи до групи, можна вивчити залежність результативної ознаки від факторної, покладеної в основу групування. Якщо групуван­ня статистичних даних проводити за науково розробленими типами явищ, то це дає змогу охарактеризувати складний вза­ємозв'язок ознак одиниці сукупності.

На практиці зустрічаються три типи групувань: типологі­чні, структурні, факторні. Типологічні групування застосо­вуються для розчленування сукупності первинних даних на окремі класи або групи. Наприклад, поділ персоналу підпри­ємства на окремі категорії з метою виявлення співвідношень між ними. Структурні групування використовуються для ви­явлення внутрішньої структури, внутрішньої будови відповід­них сукупностей, наприклад, розчленування основних працівників на певні групи за освітою, стажем роботи, віком, квалі­фікацією тощо.

Факторні групування використовуються для встанов­лення причинно-наслідкових зв'язків між досліджуваним явищем і чинниками, які на нього впливають. Наприклад, за­лежність середньої заробітної плати від стажу, умов роботи і т.п. Практичне значення цього методу зростає в міру переходу від нижчих рівнів управління до вищих.

Основа групувань - це його підмет, а те, що характеризує підмет, називається присудком групування. Основними умо­вами застосування групування до аналізу статистичного ма­теріалу (статистичних даних) є:

а) достатня кількість одиниць сукупності (не менше 20);

б) однотипова сукупність явищ у всіх видах статистичних групувань (крім типологічних).

Деталізація - прийом розкладання узагальнюючих пока­зників на складові, який перекликається з методом аналізу. Деталізація завжди супроводжує групування. Зале­жно від складу групувань загалом по підприємству за певний період часу, по комплексу питань чи в розрізі підрозділів під­приємства, за кожний день по одному з питань (показників) змінюється і характер деталізації. Вона дає змогу забезпечити належну глибину дослідження господарських явищ, виявити рівень використання матеріальних і трудових ресурсів, недо­ліки в роботі і т.д. Своє завершення і групування, і деталізація одержують у формі аналітичних таблиць.

Кількісну сторону явищ і процесів виражають абсолютні величини, які бувають індивідуальними та загальними. Вони є базою для всіх статистичних розрахунків. Вони необхідні для обліку і контролю виконання завдань тощо. Залежно від оди­ниць вимірювання розрізняють натуральні, умовно-натуральні та вартісні абсолютні величини. Абсолютні величини харак­теризують стан ознак явищ на певний момент часу або за пев­ний період. Однак за ними не можна судити про динаміку, структуру та інші особливості досліджуваних явищ.

Для визначення соціально-економічних процесів в стати­ці та динаміці поряд з абсолютними визначають і відносні ве­личини.

Відносна величина - узагальнююча цифрова характе­ристика суспільних явищ, що показує переважно співвідно­шення абсолютних величин і обчислюється у відсотках, про­міле, частках одиниці. Найбільш зручними і зрозумілими фо­рмами вираження відносних величин є коефіцієнти та відсот­ки, тобто відношення чисел, при яких базове число прийма­ють відповідно за одиницю або 100. На практиці розрізняють такі види відносних величин: динаміки, виконання плану, планового завдання, структури, інтенсивності, координації та порівняння. Методика-визначення цих величин вивчається в загальній теорії статистики.

Середня величина – це узагальнюючий показник, який характеризує типовий рівень варіюючої ознаки в розрахунку на одиницю однорідної сукупності в конкретних умовах місця і часу. Наприклад, варіююча ознака – урожайність зернових культур, а однорідна сукупність – посівна площа (якщо вона у загальній сукупності підприємств залишається незмінною).

Властивість середньої відображати характерні (типові) розміри досліджуваних ознак суспільних явищ та розкривати їх загальні закономірності прийнято називати законом середніх чисел. В середній величині нівелюються індивідуальні особливості окремих одиниць і проявляються їх спільні риси, характерні для всієї сукупності. В цій особливості середньої проявляється дія закону великих чисел, згідно якого у статистичній середній величині взаємно перекриваються індивідуальні відхилення окремих одиниць і проявляються типові, характерні риси статистичної сукупності

Обчислення середніх величин є складовою частиною ба­гатьох статистичних методів: групувань, рядів динаміки, інде­ксних розрахунків, показників варіації та ін. Порівняння середніх величин у динаміці дає змогу виявити основні тенденції й закономірності у розвитку явищ, їх інтенсивність та сезон­ність коливання.

Щоб правильно відповісти на всі питання, що виникають зв'язку з використанням середніх величин, використовують різні їх види. В прак­тиці використовують такі види середніх величин: середню арифметичну просту, середню арифметичну зважену, середню гармонічну просту, середню гармонічну зважену, середню геометричну просту, середню квадратичну зважену, середню квадратичну просту, середню геометричну зважену, середню хронологічну. Кожна із названих середніх має конкретне за­стосування. Ряди динаміки - це розміщенні в часі значення явищ. У кожному ряду динаміки є два елементи: моменти (дати) і періоди часу (місяці, квартали, роки). Зміна явищ і процесів в часі відбувається під впливом різних соціальних, економічних, технічних та інших чинників (факторів). Вивчення рядів ди­наміки дає змогу виявити і оцінити особливості розвитку явищ під впливом часу. Розрізняють такі основні характерис­тики рядів динаміки: а) розрахунок показників інтенсивності ряду динаміки; б) розрахунок середніх показників обсягу та інтенсивності раду динаміки, в) виявлення та оцінка законо­мірностей ряду динаміки; г) визначення та оцінка чинників, які формують зміну ряду динаміки; д) розрахунок тренду і прогнозування.

Для характеристики розвитку, явища з часі використову­ють такі показники як абсолютний приріст, темпи зростання і приросту, абсолютне значення 1% приросту. Всі показники розраховують як з постійною так і зі змінною базою порів­няння. У першому випадку кожен рівень ряду динаміки порі­внюють з одним базисним рівнем (зазвичай початковим), прийнятим за базу порівняння, а в другому - кожен рівень ря­ду порівнюють з попереднім.

Особливим питанням при дослідженні рядів динаміки с
різні прогностичні розрахунки, що пов'язані з розробкою про-
гнозів соціально-економічного розвитку. Для розв'язання цьо-
го завдання можна застосувати рівняння залежностей, параме-
три яких визначають методом відхилень. Для проведення
прогностичних розрахунків спочатку слід визначити, чи є
стійкою залежність між чинниками і результативною озна-
кою. Це завдання можна вирішити шляхом розрахунку одно-
факторних рівнянь.

Емпіричні рівні рядів динаміки змінюються внаслідок дії різних чинників. Характер їх коливань неоднаковий. Проте можна виділити найбільш характерні риси, тобто тенденції розвитку і за допомогою статистичних методів виміряти їх кі­лькісно. Тенденція (тренд) - це основна характеристика про­цесу зміни явищ за тривалий час, яка звільнена від випадкових коливань. Переважно тенденцію можна встановити за значен­нями рівнів ряду. Але, якщо під впливом випадкових чинни­ків рівні ряду не виявляють чіткої тенденції розвитку, то для її виявлення (описування) використовують спеціальні методи згладжування. В практиці зазвичай орієнтуються на такі види функцій: пряма, парабола, гіпербола, ступенева функція.